Темрява в кінці тунелів
Яким чином ЦАХАЛ міг не помітити будівництво такої грандіозної ворожої інженерної споруди біля наших кордонів?
Фото: прес-служба ЦАХАЛу
Петро ЛЮКІМСОН
Репортажі з грандіозного тунелю, проритого ХАМАСом на глибині понад 50 метрів, що давав змогу перекинути значну кількість техніки q живої сили до самого кордону з Ізраїлем, до КПП із назвою “Керем-Шалом” (“Виноградник миру”), яка сьогодні звучить знущально, демонстрували на всіх телеканалах країни. Автори не один раз і не двічі з подачі прес-служби ЦАХАЛу говорили, що йдеться про флагманський проект ХАМАСу, своєрідний символ його військового, фінансового та іншого потенціалу, одночасно визнаючи, що такий тунель аж ніяк не єдиний: зважаючи на все, на нас іще чекають подібні відкриття.
Але якщо вже говорити про символіку, то слід прямо сказати, що цей тунель, скоріше, став ще одним символом грандіозного провалу, який привів нас до подій 7 жовтня. Провалу тактичного, стратегічного і – що, можливо, найголовніше – концептуального.
В ізраїльських і зарубіжних ЗМІ вже з’явилися думки експертів про те, що тунель завдовжки понад 4 км побудовано на рівні високих світових стандартів. Для планування його прокладання на такій глибині, та ще й із чудово продуманими системами каналізації, повітро- і водопостачання, надсучасними системами зв’язку тощо, була потрібна команда висококваліфікованих фахівців.
Такі ж фахівці мали керувати будівництвом тунелю, продумавши систему землерийних робіт з укріпленням його склепінь, з відкачуванням підземних вод (оскільки тунель іде за їхній горизонт) і вирішенням безлічі інших технічних проблем. Нарешті, такий проєкт вимагав гігантської кількості цементу, арматури та інших матеріалів, сучасної техніки (хоча чималу частину роботи з його зведення виконували, як під час будівництва єгипетських пірамід, вручну), і все це коштує мільярди євро і доларів. Ті самі мільярди, які щедрим потоком текли через ООН, США і Європу на “відновлення” Гази та допомогу її “нещасному”, “знедоленому” населенню.
Таким чином, ХАМАС ще раз нагадав нам, що в нього є фахівці в усіх галузях, які здобули освіту анітрохи не гіршу, ніж їхні ізраїльські колеги. Життя ще раз довело вже багаторазово обкатану в минулому істину: той, хто вірить, що освіта сприяє моральному прогресу людства, робить його більш гуманним і раціонально мислячим, глибоко помиляється. Як глибоко помилялися ті, хто наївно вважав, що якщо палестинські араби стануть освіченішими, якщо підняти рівень їхнього життя і дати їм можливість ширшого сприйняття картини світу, то вони одразу стануть нашими добрими сусідами.
Події 7 жовтня однозначно показали, що протистояння Ізраїлю і палестинців – це аж ніяк не протистояння освіти і невігластва, багатства і злиднів тощо. Ні, це протистояння двох цивілізацій, які наче живуть на різних планетах, що володіють порівняним інтелектуальним, технічним та іншим потенціалом, але з полярно протилежними системами цінностей, зокрема й цінністю життя як ворогів, так і власних родичів. І війна, яка зараз триває в секторі Гази, – це насамперед війна цивілізацій. Саме тому ми не маємо права зазнати в ній поразки.
Ці та подібні міркування не скасовують іншого головного питання: яким чином ЦАХАЛ міг не помітити будівництва такої грандіозної ворожої інженерної споруди біля наших кордонів? Тут мимоволі згадуються слова Іполита з вічної “Іронії долі”: “Добре, припустимо, адреса збіглася. Припустимо, ключ підійшов. Але ж ви не могли не помітити, що у квартирі інші меблі!”
Припустімо, прокладання тунелю велося ХАМАСом у найглибшій таємниці. Але ж для того, щоб прорахувати кількість цементу та інших матеріалів, необхідну для будівництва будинків і будь-яких інших споруд у секторі Гази, навіть не потрібно мати інженерний диплом. Чому ж ті, хто контролював потік матеріалів до Гази, яка нібито перебувала в блокаді, не звернув увагу на те, що їхній обсяг удвічі, утричі, а то й більше перевищує той, який необхідний для будівництва, що ведеться в секторі?!
Ах так, зараз заднім числом згадується, що начебто років вісім-десять тому такі голоси лунали. Але їх швидко заткнули грізні окрики з Брюсселя і Вашингтона, на які Ізраїль слухняно відреагував. Потім було чимало сигналів від мешканців тих самих прикордонних кібуців і мошавів, які стверджували, що вони в буквальному сенсі слова відчувають, як у безпосередній близькості від них вдень і вночі тривають масовані землерийні роботи, але їх у відповідь звинувачували в недовірливості та радили вживати на ніч заспокійливі та снодійні препарати. Згадайте, як нас запевняли, що з усіма терористичними тунелями, які будує ХАМАС, успішно покінчено – “улюблене місто може спати спокійно”…
Зараз фахівці кажуть, що знищити цей і подібні до нього тунелі технічно буде вельми непросто. Це треба було робити на стадії їхнього будівництва, але ми вважали за краще витрачати мільярди на спорудження електронної системи захисту кордону, яка в підсумку себе абсолютно не виправдала. І корінь такої приголомшливої сліпоти слід шукати аж ніяк не в тому, що в нас нема кому прорахувати обсяг вантажів “цивільного призначення”, які прямують через КПП у сектор Гази, і зрозуміти, що там “вариться” щось не те, – такі є. І не в нестачі засобів стеження за тим, що відбувається в секторі, – їх теж вистачає. І не у відсутності в АМАНі, Національному штабі безпеки та інших подібних структурах здібних аналітиків – і ці є. Уся справа впирається в провальну концепцію, якої військове і політичне керівництво країни разом із главами спецслужб дотримувалися такий тривалий час. Концепції, згідно з якою ХАМАС, отримавши владу в Газі, відмовився від ідеї знищення Ізраїлю в найближчому майбутньому і, дбаючи про добробут жителів сектора, здатний лише на дріб’язковий шантаж.
Як і будь-яка ідеологічна концепція, що поступово перетворює її носіїв на фанатиків, які втрачають зв’язок із реальністю, не здатні вийти за її межі та пропонувати дієві розв’язання проблем, що постали перед ними, ідея ХАМАСу, який “не бажає війни”, привела Ізраїль до катастрофи. І катастрофа ця могла бути значно масштабнішою, якби не мужність, героїзм і кмітливість пересічних громадян та низового складу армії й поліції, які діяли за власною ініціативою, виходячи з ситуації, що склалася.
Будучи вихідцями з колишнього СРСР, ми з вами чудово знаємо інший приклад згубності ідеологічної концепції, що перетворюється на догму і паралізує, а то й оголошує поза законом будь-які спроби її критичного осмислення.
Сподіваюся, що апологети цього відірваного від реальності вчення будуть усунуті від важелів влади. Однак поки що, повторимо, для нас украй важливо перемогти в битві цивілізацій і не просто зруйнувати вже наявні тунелі терору, а й зробити все, щоб палестинці не могли побудувати нові. Темрява в кінці цих зруйнованих тунелів нас цілком влаштує.
