"Залізні мечі"

Помилка в розрахунках

| Номер: 03/369 March 2024

Петро ЛЮКІМСОН

“Ми любимо своїх дітей більше, ніж ненавидимо ХАМАС!” – під таким гаслом Штаб зі звільнення заручників розпочав новий етап боротьби, який одночасно ознаменував повернення до розколу всередині ізраїльського суспільства

Штаб встиг провести цілу низку гучних акцій – встановив постійні пікети протесту біля будинку сім’ї Нетаніягу в Кесарії та його резиденції в Єрусалимі, провів багатотисячні демонстрації в Тель-Авіві й улаштував гучний скандал у кнесеті: члени родин заручників і особи, які їх супроводжували, увірвалися на засідання фінансової комісії та зірвали його вигуками “Ви не сидітимете тут, поки наші діти вмирають там!” Усе це перемежовувалося спробами блокувати дороги в Єрусалимі й Тель-Авіві під гаслами “Заручники не можуть більше чекати!”, “Звільнити заручників сьогодні!” і “Вибори зараз!”

Той, хто придумав гасло “Ми любимо своїх дітей більше, ніж ненавидимо ХАМАС!”, напевно пишається своєю креативністю. Гасло це відсилає до знаменитих слів Голди Меїр, яка сказала:

“Мир на Близькому Сході настане тоді, коли араби почнуть любити своїх дітей більше, ніж ненавидять євреїв!”

Отже, з нього випливає, що в ім’я любові до своїх дітей Ізраїль повинен погодитися не тільки на переговори з ХАМАСом, а й на будь-які його умови, включно з негайним припиненням війни, повним відступом із Гази та звільненням із в’язниць палестинських в’язнів. Про це з надривом у голосі, на межі істерики говорив у кнесеті депутат від “Еш атід” Мікі Леві та лідер цієї партії, вони ж голова опозиції Яїр Лапід. Однак, думається, якби Голда Меїр почула це гасло, вона б лише гірко посміхнулася. У тому, що євреї люблять своїх дітей більше, ніж ненавидять ХАМАС, на жаль, немає нічого нового. Так було завжди. Але фатальна логічна помилка авторів гасла полягає в тому, що мир, згідно з тією ж таки великою Голдою, настане лише в разі, якщо й араби почнуть любити своїх дітей так само, як євреї. А в арабів, як і в нас, нічого не змінилося: вони, як і раніше, ненавидять євреїв більше, ніж люблять своїх дітей, а отже, до миру нам так само далеко.

Ще одна брехлива ілюзія, у яку, схоже, вірять сім’ї заручників – або їх змусили повірити в це ті, хто ними майстерно маніпулює, – полягає в тому, що проблема звільнення їхніх близьких залежить винятково від ненависного багатьом Беньяміна Нетаніягу. Мовляв, варто йому захотіти, сісти за стіл і зробити розчерк пера на папері – і ХАМАС одразу ж поверне їхніх дочок, синів і батьків. Але насправді – і це говорять абсолютно всі – жодної конкретної пропозиції ХАМАС поки що не висунув. Є лише пропозиції, які представили Ізраїлю і ХАМАСу Єгипет, Катар і ЄС, і які, якщо вірити ЗМІ, розглядаються обома сторонами.

Немає жодних сумнівів у тому, що будь-яка ціна, яку частина ізраїльського суспільства готова заплатити за звільнення заручників, лише збільшує апетити керівництва ХАМАСу і вселяє в голови їхніх прихильників у Газі й в усьому світі надію на те, що ще трохи – і Ізраїль прогнеться, погодиться на переговори та врешті-решт виведе свою армію із сектора. По суті, саме на це і робив ставку Ях’я Сінуар, коли віддавав наказ узяти й доставити в Газу живими сотні заручників. Тому припинення війни без знищення ХАМАСу, та ще й зі звільненням сотень, а то й тисяч терористів з ізраїльських в’язниць означатиме грандіозну перемогу цієї людожерської організації.

Біньямін Нетаніягу, безумовно, має рацію, коли каже: такий результат війни означатиме, що сотні наших бійців загинули в секторі Гази даремно, і події 7 жовтня можуть повторюватися знову і знову. Але є й те, що він знає, але не завжди договорює: такий результат війни означатиме колосальний удар по стримувальній силі Ізраїлю і поставить під загрозу саме його існування. Протягом останнього півстоліття відносний мир навколо Ізраїлю базувався на тому, що ЦАХАЛ – одна з найсильніших армій у світі, здатна не тільки відбити будь-якого ворога, а й завдати йому колосальної шкоди. Саме цей фактор стримував досі Іран, Сирію, ХАМАС і “Хізбаллу”, саме на ньому, до речі, був заснований мир з Йорданією та Єгиптом. Поразка від ХАМАСу – не найпотужнішої, до речі, терористичної організації – в очах ісламського світу стане крахом міфу про непереможність Ізраїлю, і неважко здогадатися, до яких висновків дійдуть після цього не тільки наші вороги, а й ті, кого ми вважаємо друзями. Ось чому підняте Штабом зі звільнення заручників над Ізраїлем гасло повністю звучить так: “Ми любимо наших дітей більше, ніж ненавидимо ХАМАС, тому робіть із нами що завгодно!” Читай: звільніть тих заручників, які перебувають у ваших руках зараз, – і ви отримаєте можливість надалі брати нових заручників, вбивати ізраїльтян, а то й знищити Ізраїль.

Варто зауважити, що останнім часом у соціальних мережах порушується питання про те, чи не час ввести рух за звільнення заручників у певні рамки, чітко позначити, що їм можна, а чого не можна робити і говорити. І у зв’язку з цим варто згадати слова іншої великої єврейської жінки – Геули Коен, сказані нею під час підготовки “угоди Джібріля Раджуба” 1984 року: “Якби мій син опинився в полоні, я б зараз говорила те саме, що кажуть батьки наших полонених, і вимагала б те саме. Але це не означає, що в уряду було б право прислухатися до моїх слів!”

Акції Штабу за звільнення заручників і тих, хто надає йому колосальну фінансову підтримку, тісно переплітаються з “мирними ініціативами” Єгипту і Катару щодо сектора Гази, з тиском, який чинить на Ізраїль Європейська спільнота і США, і з тим, що відбувається в ізраїльській політиці. Усе це зливається в якесь єдине полотно, що викликає в пам’яті картини Брейгеля-старшого або Босха, які містять у собі одразу кілька сюжетів, ніби окремих, але нерозривно пов’язаних один з одним.

Президент США Джо Байден і держсекретар Етоні Блінкен кілька разів дали зрозуміти, що не бачать жодного іншого розв’язання проблеми Гази та ізраїльсько-палестинського конфлікту загалом, окрім створення Палестинської держави, в обмін на яку Ізраїль отримає мир, безпеку і нормалізацію із Саудівською Аравією. Про це ж неодноразово й неодноразово йшлося на саміті міністрів закордонних справ країн Євросоюзу, що відбувся в Брюсселі, у якому взяв участь і глава ізраїльського МЗС Ісраель Кац. Після того, як Біньямін Нетаньяху під час брифінгу і під час сорокахвилинної телефонної розмови з президентом Байденом пояснив, що має намір вести війну в Газі до повної капітуляції та знищення ХАМАСа, у Білому домі з розчаруванням констатували, що, мабуть, поки він перебуває при владі, реалізація ідеї створення двох держав неможлива. Висновок із цих слів начебто напрошується сам собою, але ж справа не тільки в Нетаніягу! Майже так само висловився, виступаючи на економічному форумі в Давосі, президент Іцхак Герцог, який донедавна був одним із найактивніших прихильників “мирного процесу”. Зазначивши, що всі зроблені досі Ізраїлем поступки палестинцям призводили лише до нових хвиль насильства, президент заявив, що основна частина ізраїльського суспільства сьогодні не готова говорити про “дві держави”, тому не варто навіть намагатися озвучувати цю ідею. Майже те саме сказав на саміті в Брюсселі Ісраель Кац, водночас озвучивши деякі моменти плану Ізраїлю щодо повоєнного устрою Гази. Його промова, як повідомляється, викликала велике розчарування в учасників форуму, особливо в міністрів закордонних справ Швеції, Ірландії та Бельгії.

Тим часом у ЗМІ з’явилися деталі плану з припинення війни в секторі Гази, запропонованого Єгиптом і Катаром. Згідно з цим планом, на першому етапі Ізраїль і ХАМАС повністю припиняють військові дії, і останній звільняє всіх полонених цивільних осіб в обмін на тисячу палестинських в’язнів в ізраїльських в’язницях. На другому етапі Ізраїль починає виводити свої сили із сектора, а ХАМАС звільняє дівчат-військовослужбовців, які перебувають у нього в полоні, і отримує нову партію своїх одноплемінників-в’язнів. На третьому етапі Ізраїль остаточно йде із сектора, звільняє ще тисячу палестинських в’язнів, гарантує недоторканність лідерів ХАМАСу, а той у відповідь погоджується на довгострокове перемир’я і звільняє військовослужбовців-чоловіків.

Навіть якщо вважати умови попередніми, які мають бути скориговані під час переговорів, неважко помітити, що вони з великим креном на користь ХАМАСу, легітимізують його як повноцінного учасника переговорів і означають його перемогу. Навряд чи варто дивуватися тому, що не тільки Нетаніягу, а й майже всі функціонери “Лікуду” визнали ці умови категорично неприйнятними. Про це ж заявив і лідер партії “Тиква хадаша” Гідеон Саар, який останнім часом дедалі частіше солідаризується з колишніми соратниками з “Лікуду” і дедалі виразніше віддаляється від своїх нинішніх партнерів по блоку “Махане мамлахті”. Особливо від Гаді Айзенкота, який входить до вузького військового кабінету і заявив про необхідність повернення до прямих переговорів із палестинцями, гранично чітко позначивши в такий спосіб свої політичні вподобання.

Водночас голова партії “Авода” Мейрав Міхаелі, яка нещодавно оголосила про відхід із політики, слідом за лідерами “Еш атід” заявила про підтримку будь-якого плану, що призведе до припинення війни та звільнення заручників, а заодно – про необхідність екстреної зміни уряду. При цьому Міхаелі дала зрозуміти, що готова обійняти в новому уряді будь-яку, найвідповідальнішу міністерську посаду і навіть, якщо буде потрібно, стати прем’єр-міністром.

Про підтримку руху “Вибори зараз!” заявив і Яїр Лапід. Ба більше, він повідомив про те, що має намір переконати Бені Ганца негайно вийти з уряду і домогтися розпуску кнесету. Важко сказати, наскільки реальний такий сценарій з урахуванням позиції Гідеона Саара і того факту, що ядро коаліції становлять ті самі 64 депутати. Та й Бені Ганц не може не розуміти, що став реальною альтернативою Біньяміну Нетаніягу саме завдяки своєму приєднанню до уряду національної єдності. Варто йому з нього вийти, та ще й у такий складний військовий і політичний момент, – і результати опитувань миттєво виявляться іншими, ніж сьогодні.

У зв’язку з цим важко не погодитися з позицією лідера НДІ Авігдора Лібермана, який заявив, що зараз не час іти на вибори, і він зі своєю партією в таких іграх брати участь не збирається. Тим самим Ліберман, по суті, остаточно перекреслив плани Яіра Лапіда і, щонайменше, на найближчий час повернув стабільність у політичну систему країни – на тлі чуток про те, що ХАМАС відкинув зустрічну пропозицію Ізраїлю щодо припинення вогню терміном на один місяць і збільшення гуманітарної допомоги в обмін на звільнення нової групи заручників.

Поки що спільна заява вузького кабінету показує, що в головному розбіжностей між двома Біньямінами – Ганцем і Нетаніягу – немає, і питання про розвал уряду на порядку денному не стоїть. Хоча, безумовно, тертя в коаліції існують, і ми ще не раз станемо цьому свідками.

P.S.

Кілька родин бранців ХАМАСу і Штаб зі звільнення заручників заявили, що не мають жодного стосунку до низки хуліганських акцій, що здійснюються від їхнього імені. За словами членів родин викрадених, ліворадикальні активісти надягають майки із зображеннями заручників, щоб створити враження, нібито є частиною їхнього руху, а потім перегороджують вулиці, влаштовують “перфоманс із річками крові” на вулиці тощо. Навіть якщо серед учасників цих акцій справді є кілька родичів полонених ХАМАСу (наприклад, серед заарештованих за блокування траси Аялон була одна така дівчина), це не означає, що вони представляють усіх. Тим часом з’явилося безліч самозванців, які брехливо стверджують, що вони мають той чи інший стосунок до викрадених.