Гуріям буде огидно
Вікіпедія
Михайло ФРЕНКЕЛЬ
Відплата здійснилася. Гурії його нарешті дочекалися.
З Гази надійшло повідомлення, що там унаслідок атаки ЦАХАЛу вбито Абдул-Азіза Мустафу Сауалхі . Так-так, це той самий убивця-маніяк, чия фотографія у 2000-му році обійшла всі світові інформагентства. На ній нелюдь з радістю демонструє з відчиненого вікна свої закривавлені руки.
Нагадаю про події того жахливого дня “другої інтифади”, дев’ять років тому я писав про неї:
12 жовтня 2000 року двоє водіїв-резервістів ізраїльської армії Вадим Нуржиц і Йосеф Авраамі помилилися дорогою і заїхали до Рамалли, де їх роздерла юрба палестинців. Ця дика розправа стала відома світу тільки тому, що її свідками стали іноземні журналісти.
Криваве вбивство завершилося тим, що тіла євреїв перетягли до центральної площі Рамалли, де влаштували всенародне тріумфування з позуванням палестинських бойовиків (які про всяк випадок начепили маски) перед фотокамерами.
“Я вийшов із таксі подивитися, що відбувається, – розповідав англійський фотокореспондент Марк Сігер, – і побачив, що натовп волочить щось за собою. Через кілька секунд вони пройшли біля мене, і раптом я з жахом побачив, що вони тягнуть за ноги людське тіло. Нижня частина тулуба – охоплена вогнем, верхня – зрешечена кулями. Голова – роздроблена на криваве пюре. Я побачив те, що залишилося від армійських штанів, і зрозумів, що це солдат. Незважаючи на те, що він уже був мертвий, вони дико били його по голові. Це були звірі. Я інстинктивно потягнувся за фотоапаратом, і коли спробував зробити знімок, мене вдарили по обличчю. Інший палестинець показав на мене і закричав: “не знімати, не знімати!” Я хотів витягнути плівку, але мене схопили, один стягнув з моїх плечей фотоапарат і розбив його вщент.
Я вдивився в натовп, який знущається з трупа солдата, і зрозумів, що вони дедалі більше розпалюються, кричать “Аллах акбар”. Вони волокли за собою труп, як кішка грається з мишкою. Це була найжахливіша річ, яку мені коли-небудь доводилося бачити. Я вже готував матеріали в Конго, Косово і в інших гарячих точках. Я бачив сербів, які знущаються над албанцем, але це навіть приблизно не можна порівняти з тим, що побачив у Рамаллі”. Фрагменти “бенкету” бузувірів були випадково зняті італійськими телевізійниками. Ці кадри обійшли весь світ, зокрема й кадр палестинця із закривавленими руками. Ця сцена вразила Ізраїль. Прем’єр-міністр Ехуд Барак віддав розпорядження ЦАХАЛу і ШАБАКу провести операцію з упіймання лінчувальників, щоб віддати їх під суд. У перші місяці було заарештовано кілька головорізів, які брали участь у вбивстві, але основна мета, як була, так і залишилася одна: спіймати молодика з фотографії. У червні 2001 року і був спійманий Абдул Азіз Сауалхі, якого із закривавленими руками видно на фото. Його свідчення є страшним свідченням тієї легкості, з якою позбавлений будь-яких мотивів бузувір став убивцею:
“…я зайшов у сусідню кімнату, в якій було кілька палестинських поліцейських. Я побачив ізраїльського солдата, який лежав на підлозі. Я підійшов ближче і побачив ніж, встромлений у його спину, у праву лопатку – я витягнув ніж зі спини солдата і двічі або тричі встромив його в спину, залишивши ніж стирчать у його спині. Поки я встромляв у солдата ніж, інші, хто був у кімнаті, продовжували бити його ногами…”.
У 2004 році Абдул Азіз Сауалхі був засуджений до довічного ув’язнення. Однак у 2011-му був звільнений за “угодою Шаліта”.
– Дивні ви, євреї, люди, – сказав мені мій друг-українець у дні обміну Шаліта на безліч закоренілих терористів, – у жодній країні світу не могло бути такої угоди. Не можна таких нелюдів випускати на свободу.
Гірко усвідомлювати, але він був абсолютно правий. Головний аргумент ізраїльської влади, що йде на такі обміни, полягає в тому, що таким чином підтримується висока боєздатність ЦАХАЛу. Кожен солдат, ідучи в бій, упевнений, що країна не залишить його в біді. Це, звичайно, коштує дорогого.
Так, коштує дорогого. Але все ж таки не позамежного. А саме таким є обмін одного бійця на сотні негідників із закривавленими руками. Тим паче, що вийшовши на волю, вони знову беруться за старе, прагнучи вбити, підірвати, викрасти людину, щоб потім знову вимагати обміняти її на безліч таких самих, як вони, мерзотників. І, мабуть, найважливіше, що при цьому порушується найголовніший принцип боротьби зі злочинністю. Він полягає не в тому, що бандит повинен знати міру покарання, а в тому, що він повинен усвідомлювати його невідворотність. А якраз вона над палестинськими терористами і не тяжіє…
І тут саме час згадати, що ватажка банди вбивць і ґвалтівників, які напали на Ізраїль 7-го жовтня, Ях’ю Сінуара, було випущено на волю в рамках тієї самої “угоди Шаліта”, незважаючи на те, що вже тоді його руки були в єврейській крові. І цей упир начебто все ще живий. Але ж не випадково тоді, 7-го жовтня, ці нелюди не тільки вбивали немовлят і старих, а й захопили багато заручників. Навіщо? Та все для того ж, щоб вимагати обміняти кожного з них на сотні й тисячі вбивць, які сидять в ізраїльських в’язницях.
Страшний кругообіг триває і вимагає все нових і нових жертв. Це згубний для єврейської країни кругообіг. Здається, 7-е жовтня має стати тією останньою межею, після якої його необхідно розірвати. Як? Не знаю. Але чітко розумію, що треба. Вбивць слід знищувати. І не реагувати при цьому на голосіння діячів із різних підрозділів ООН, які, власне, і виростили цих чудовиськ у Газі своїми багаторічними рясними подачками.
Абдул-Азіз Мустафа Сауалхі вже, мабуть, прибув до гурій. От тільки чи не гидко буде дівчатам спілкуватися з цим виродком…
