Давид ШАРП: Потрібне продовження
Ізраїльський військовий експерт – про відповідь на іранську агресію проти Ізраїлю і становище на фронтах
Ілюстрація: IsraGeo.com
Після масованої іранської атаки на Ізраїль у ніч на 14 квітня очікувалася відповідь нашої країни, і в ніч на 19-те сталася подія, яку заведено трактувати як таку.
Прийнято – тому що, незважаючи на масу інформації в зарубіжних, насамперед, американських ЗМІ та низку інших підтверджень, Ізраїль офіційно на себе відповідальність за інцидент не взяв. Та й те, що ми знаємо на цей момент, не дозволяє говорити про відповідь у плані як масштабів, так і резонансу.
Отже, на певному етапі ізраїльські офіційні особи дали зрозуміти, що Ізраїль відповість Ірану за запуск по своїй території приблизно 350 (міністр оборони Галант говорив про 500) БПЛА, крилатих і балістичних ракет. І 19 квітня близько 04:30 за іранським часом у районі міста Ісфахан почулися вибухи. Понеслася хвиля повідомлень про ізраїльську атаку і про те, що її відбиває іранська система ППО – іранці заявляли про перехоплення невеликих БПЛА (мультикоптерів). Зазначу, що апарати цього типу, запущені з Ізраїлю, за визначенням не можуть досягти Ісфахана, оскільки мають дуже короткий радіус дії. Іншими словами, якщо мультикоптери десь тієї ночі і засвітилися, то прилетіли вони з іранської території. Трохи забігаючи наперед, зазначу, що на момент написання цих рядків ні мультикоптерів, ні їхніх уламків ніхто не пред’явив.
Не бачу сенсу перераховувати зміст повідомлень різних ЗМІ в перші години інциденту, так само як припущення з приводу об’єктів ізраїльської атаки. З урахуванням інформації, що спливла, і витоків в американські ЗМІ, зокрема з ізраїльських джерел (треба думати, санкціонованих), складається така картина: удар, очевидно, призначався за місцем дислокації дивізіону ЗРК С-300 – найважливішого і найефективнішого компонента ППО Ірану. Про це свідчать супутникові знімки авіабази в районі Ісфахана. Нагадаю, що свого часу Росія уклала з Іраном угоду з продажу цих систем і навіть отримала вагомий аванс, але під тиском США та Ізраїлю від реалізації угоди відмовилася. Дійшло навіть до того, що Іран звернувся до міжнародного арбітражу. Відбувалося це на початку 2010-х років, коли в Ізраїлі зважували можливість атаки на іранські ядерні об’єкти. Але коли 2015 року з ініціативи адміністрації Обами світові держави уклали з Тегераном так звану “ядерну угоду”, контракт Росії з Іраном розморозили, позов відкликали, і С-300 поставили.
Відтоді, незважаючи на виробництво широкого переліку власних ЗРК, С-300 залишаються найважливішою складовою ППО Ірану. Зрозуміло, з моменту атаки на Ізраїль іранська система протиповітряної оборони, включно з С-300, перебували в підвищеній готовності. Що ж стосовно місця розташування згаданого дивізіону, то вибрано воно було не випадково: в Ісфахані та околицях вистачає об’єктів великого стратегічного значення, включно з найважливішим іранським підприємством зі збагачення урану в Натаназі. Власне, його цей дивізіон і прикривав.
Судячи із супутникових знімків, зроблених до і після тієї інтригуючої ночі, якимось боєприпасом було уражено ключовий компонент дивізіону – радар. Влучень по пускових установках, які після удару були виведені з позицій, не спостерігається. Але до заміни пошкодженого радара на новий дивізіон фактично паралізований.
Доказів ураження будь-яких інших об’єктів на території Ірану немає.
Ще одним важливим “матеріальним” фактором на користь атаки став знайдений у сусідньому Іраку великий уламок незвичайної ракети повітряного базування (на такий її функціонал вказують спеціальні кріплення). Тож твердження про те, що це зенітна іранська ракета або балістична, запущена кимось із землі, не витримують критики. Це саме фрагмент ракети. Питання про те, чи є він просто штатно відокремленою ступінню ракети повітряного базування, чи останками ракети після самоліквідації, залишається відкритим. Деякі охочі за відео і фото зрозуміти, що являє собою знахідка, знайшли чимало спільного з ізраїльською ракетою-мішенню “Анкор кахоль” (“Блакитний горобець”). Сімейство “Анкор”, до якого також належать “Сріблястий” і “Чорний”, уже багато років використовують як мішені для випробування протиракет “Хец”. Йдеться про аеробалістичні ракети різних дальностей, що запускаються в Ізраїлі з винищувачів F-15 з боку Середземного моря в напрямку узбережжя та імітують політ наявних і перспективних ракет потенційного противника. Ідея використовувати їх і як реальний боєприпас неодноразово озвучувалася на різних майданчиках. Однак про перепрофілювання “Анкорів” у реальний боєприпас досі нічого не відомо.
Якщо підсумувати інформацію з провідних американських ЗМІ, що посилаються на анонімні ізраїльські та офіційні американські джерела, 19 квітня відбулася дуже обмежена за масштабами ізраїльська атака. В її рамках нібито з повітряного простору Сирії, нібито винищувачем F-15 було випущено ракету, яка успішно вразила ціль. Друга ракета, мабуть, використана для страховки, або спрацювала позаштатно, або, як повідомлялося в одному з видань, самоліквідувалася в момент, коли стало зрозуміло, що перша свою справу зробила.
Згідно з витоками, уряд Ізраїлю, який після довгих дискусій вирішив усе ж таки відреагувати на безпрецедентну за нахабством і масштабами іранську атаку, визначив, що удар матиме характер отакого собі шпилькового уколу і водночас стане посланням іранському керівництву. Він має бути не настільки болючим, щоб Іран знову вдарив по Ізраїлю, але донести до аятол чіткий посил. А саме – переконати, що їхня, здавалося б, найефективніша система ППО без проблем пробивається ізраїльськими засобами нападу і в бойовій ситуації не зможе захистити не лише об’єкти, що обороняються, а й саму себе. Ну, а що до радара, то він хоч і недешевий, його втрату непідйомною у фінансовому плані не назвеш.
І ось тут ми підходимо, на мій погляд, до найголовнішого. Незважаючи на майже повний провал із військового погляду – майже, тому що, крім лічених влучань в ізраїльську авіабазу, іранці відпрацювали масовий запуск ракет і БПЛА й дістали унікальну можливість проаналізувати ситуацію, – Тегеран здобув чималі стратегічні дивіденди. Уперше він наважився атакувати Ізраїль власними силами зі своєї території, і за “феєрверком” спостерігав увесь світ. Це була відкрита заявка на зміну правил гри, яка, до речі, багато в чому надихнула ХАМАС із “Хізбаллою”. Є думка, що посилення ХАМАСом позиції на переговорах про звільнення заручників пов’язане якраз з активнішим вступом у гру Ірану. В нашому регіоні діють роками перевірені правила: якщо ти не несеш покарання за агресивні дії, то чому б не повторювати їх знову і знову? Чи був Іран покараний? Велике питання. А головне – факту, що ППО Ірану виявилася витончено пробита, майже ніхто в нашому регіоні не помітив. На відміну від іранської атаки.
Звісно, можна вивчати витоки інформації в американських ЗМІ і навіть вдивлятися в опублікований супутниковий знімок, але таких охочих на Близькому Сході і в самому Ірані мало. Тут потрібні помітні й відчутні результати або хоча б офіційні заяви. Крім же іранського “а ось і не боляче”, іншої реакції не було. У мене немає впевненості, що такий посил дійде до адресата. Якщо іранське керівництво і раніше мало реальне уявлення про військові можливості Ізраїлю, зокрема і проти засобів ППО, то навряд чи удар в Ісфахані міг його скільки-небудь здивувати. Зрозуміти, на що здатна ізраїльська авіація, в іранців була не тільки теоретична, а й практична можливість – на підставі більш ніж десятирічних дій Ізраїлю проти Ірану і його союзників у Сирії та інших місцях. І вони зробили ставку на те, що Ізраїль не наважиться реалізувати свої багаті технічні можливості. На мій погляд, удар, який приписують Ізраїлю, був занадто малопомітний. Але ж ми вже не раз, зокрема й зовсім недавно, могли переконатися в тому, що відверта демонстрація бажання уникнути ескалації не приводить нас ні до чого хорошого…
Чи змінилися в гірший для нас бік правила гри в протистоянні з Іраном? Покаже час. І мірилом стане можлива спроба ліквідувати в Сирії чергового іранського офіцера або, скажімо, конфронтація з “Хізбаллою”.
Поки ж, згідно з повідомленнями низки регіональних джерел, іранці, щоб уникнути неприємностей, нібито вивели з Сирії, особливо її південної та південно-західної частини, левову частину своїх військових.
* * *
Найважливіші події відбувалися й на інших фронтах. Одна з наймасштабніших за час війни антитерористичних операцій була здійснена в Туль-Каремі, точніше, в тамтешньому таборі біженців Нур аш-Шамс. Її тривалість становила майже дві доби, дев’ять бійців ЦАХАЛу і МАГАВу дістали поранення, деякі середньої тяжкості. Було знищено 14 бойовиків, цілу низку терористів затримано. Ізраїльським військовослужбовцям вдалося конфіскувати певну кількість вогнепальної зброї та боєприпасів, нейтралізувати низку вибухових пристроїв. Не обійшлося й без комічного елемента: в палестинських соцмережах поширилося повідомлення про те, що командира місцевого “батальйону” “Ісламського джихаду” на прізвисько Абу-Шуджа вбито, і ХАМАС навіть встиг висловити близьким покійного офіційне співчуття. Однак “небіжчик” незабаром дав про себе знати через аудіо-послання, а вже після виведення ЦАХАЛу з табору його помітили на похоронах своїх соратників. Важливо зазначити, що армія не поширювала хибних повідомлень про загибель бойовика, але, сподіваюся, інформаційна помилка місцевих ЗМІ незабаром перестане бути помилкою.
Що стосується сектора Гази, то ЦАХАЛ продовжував окремі рейдові дії в північній та центральній його частині, наносив бомбові й артилерійські удари по виявлених цілях.
І, нарешті, Ліван, де особливо інтенсивним видалося 23 квітня (та й 24-те, коли Ізраїль майже одноразово атакував до 40 цілей), коли у двох різних епізодах ЦАХАЛ зміг ліквідувати двох командирів “Хізбалли” середньо-вищої ланки. Цього бойовики стерпіти не змогли і, за їхньою власною заявою, здійснили спробу атакувати БПЛА-камікадзе базу бригади “Голані” та підрозділ “Егоз” у районі Акко. Всі повітряні цілі було перехоплено. Однак у рамках обміну ударами на підвищених тонах “Хізбалла” цим не обмежилася і протягом дня запустила по ізраїльській півночі щонайменше 60 ракет. Серед іншого це стало їхньою “відповіддю” на загибель двох місцевих жителів, матері та доньки: жінка була вдовою шиїтського руху АМАЛь, який конкурує з “Хізбаллою” й водночас співпрацює з нею, – його люди теж беруть участь у боях, і їхні втрати обчислюються більш ніж кількома десятками людей.
