“Умом, конечно, не того…”
(Згадуючи Перше квітня)
Михайло ФРЕНКЕЛЬ
Московський князь Іван Данилович на прізвисько Калита був великий збирач. Бувало, збере баб, смердів, дворян і радіє, як мале дитя. Пізніше він став збирати грошенята, з підданих переважно. І до того назбирався, що зловчився підкупити золотоординського хана. Той узяв та й відібрав велике князювання у Твері і віддав його Москві. Відтоді Іван Данилович став збирати землі. Ну, прямо скажемо, термін цей не зовсім точний буде, оскільки десь мечем, десь списом, а десь і вогнем “збирати” доводилося. Якийсь іноземний історик-злостивець так би і написав: “Князь Іван завойовував землі”. Та вже пробачимо ми князюшці слабкість, надто він слівце “збирати” любив. І збирав він, збирав…
Сказати правду, пізніше багато його наступників на престолі тим самим бавитися любили. Ну просто епідемія якась у них була. І різні ж за розумом та вдачею государі, а тягнуло їх до цієї справи, просто спасу немає. Ось, скажімо, батюшка-государ Іван Васильович – Грозний – хоч і любив листи князю Курбському писати та рідних дітей скіпетром шпиняти, а Казанське ханство “зібрав”. Інша справа – цар Олексій Михайлович. Такий тишайший був, і мухи не образив, бувало, сидить, молитви читає та зітхає. А Україну все ж таки підзібрав. Ну а матінка-государиня Катерина Олексіївна – та дуже весела була, особливо по чоловічій частині. Так вона взяла і дозбирала Крим – щоб куди, значить, було з гвардійськими офіцерами на відпочинок виїжджати.
А вже про великого Петра Олексійовича і говорити не доводиться. На всі лади був майстер. І Петербург будувати, і по-закордонному танцювати, і голови особисто рубати. От він вже багато чого назбирав. Та й інші государі-батюшки постаралися…
І тільки імператор Олександр Миколайович (це який за рахунком Другий) взяв та й велике розорення державі вчинив. По-перше, селян на волю відпустив. Друге – ще страшніше: Аляску американцям продав. За це його і вбили.
Ось тільки бомбу в Олександра революціонери шуганули. Ті самі, які за визволення народу та розвал імперії були. І в цьому дивовижний парадокс країни, “умом которую не того…”
