Я – єврейський письменник

| Номер: March 2024

До 165-річчя Шолом-Алейхема

Віра КНОРРІНГ

Він народився 2-го березня 1859 року в Переяславі, де здобув традиційну єврейську освіту, але водночас закінчив з відзнакою і російське повітове училище. Дитинство хлопчик провів в іншому українському містечку Воронцові, що згодом стало прототипом знаменитої Касрилівки. Сім’я Шолома була патріархальною і заможною, але мінливості долі поступово принесли в дім злидні. Мати померла від холери, коли Шолому було 13 років. Батько одружився знову, і друга дружина стала дітям недоброю мачухою. Саме їй майбутній класик завдячує своїм першим літературним досвідом.

Хлопчик записав усі лайливі слова і вирази, які йому довелося почути від мачухи: асмодей, банщик, бовдур, босяк, віник, вихрест, дурна морда, голодранець, гусак у єрмолці, дикун, дурень, диявол, жаднюга, зазнайко, негідник, слизняк, змій, ідіот, візник, кишка бездонна, красень, шматок сала, лабазник, ласунчик, лобуряка, лоботряс – і так далі за алфавітом. Усе це потім увійшло в перше ж оповідання їдишем, яке склав Шолом Рабінович. Але в юності він, звичайно ж, більше читав, ніж писав. У 15 років познайомився з романом “Робінзон Крузо” і тут же склав свій варіант – “Єврейський Робінзон Крузо”. Показав батькові, той своїм друзям – “і всі прийшли в захват”. І це при тому, що ні батько Шолома, ні його друзі не вважали їдиш мовою літературною, а були палкими прихильниками літературного ренесансу на івриті. У своїх мемуарах Шолом-Алейхем пізніше пояснить, що в молодості вирішив писати під псевдонімом, щоб приховати від друзів і навіть від батька, що він пише їдишем. Щоправда, перші спроби він опублікував на івриті, але дуже скоро остаточно перейшов на їдиш. На той час бажання писати стало головним у житті юнака. Однак необхідність заробляти гроші привела його в глухе село Київської губернії до купця Елімелеха Лоєва, який орендував землю в місцевого поміщика, в якості домашнього вчителя купецької дочки. Але менше ніж за два роки Лоєв, помітивши, що його донька Ольга і бідний репетитор закохалися одне в одного, відмовив йому від дому. Якраз у цей час перші оповідання Шолома почали приймати в газети їдишем, і вони мали успіх. Молодий письменник швидко здобув популярність і заробив трохи грошей.

У 1883 р. він зміг, нарешті, одружитися з Ольгою. За вісімнадцять років у них народилося шестеро дітей: доньки Ернестіна, Леля, Емма, Маруся та сини Мишко і Нюма. На перших порах молодята оселилися неподалік від Києва, який послужив прообразом Єгупця в романах письменника. Незабаром у газеті “Ідішес фолксблат” (“Єврейський народний листок”) було опублікувано оповідання “Вибори”. Саме під ним автор уперше підписався псевдонімом “Шолом-Алейхем” (дослівно – “Мир вам!”). Раніше молодий письменник користувався псевдонімами Литвак, Барон Піпернотер, Менахем-Мендл, Соломон Віхерфресер та іншими.

Отже, з’явився новий письменник Шолом-Алейхем. У нібито “перехопленому листі” до К. С. Станіславського, який опублікував “Идишес фолксблат”, він представив себе так:

– Ви звідки?
– Звідки мені бути? З Єгупца.
– Чим ви займаєтеся?
– Чим мені займатися? Я – єврейський письменник.
– Як вас звати?
– Шолом-Алейхем.
– Що ж ви робите, пане Шолом-Алейхем?
– Що ж нам робити? Пишемо.
– Що пишете?
– Що нам писати? Що бачимо, про те й пишемо…
– Що ж дають вам писання, які ви пишете?
– Що вони можуть дати? Горесті, коліки, сльози, образи, муки, страждання, тривоги…

Що бачимо, про те й пишемо… Афористично точно сформульована заповідь письменника-реаліста. А бачив він багато чого. Злидні провінційного єврейського побуту, страждання гнаного народу, горезвісну “межу осілості”, погроми, ганебну “справу Бейліса” і багато іншого. До початку 1890-х років Шолом-Алейхем стає центральною фігурою в єврейській літературі. Але разом із літературним успіхом його наздоганяє фінансовий крах. Після смерті свекра в 1885 р. він стає багатою людиною і пускається в різні грошові операції, які скінчилися погано. У 1890 р. Шолом-Алейхем повністю розорився і втік від кредиторів до Румунії, а звідти – до Парижа. Через півтора року його теща розплатилася з усіма його боргами, і він повернувся до сім’ї. Цього разу він оселився з родиною в Одесі, а потім переїхав до Києва.

Останні роки XIX століття були у Шолом-Алейхема найбільш плідними. Він започаткував видання альманаху-щорічника “Ді ідише фолксбібліотек” (“Єврейська народна бібліотека”). У цьому виданні були об’єднані твори найкращих літераторів тієї пори – Менделе Мойхер Сфоріма, І.-Л. Переца, І. Лінецького, А. Готлобера, Я. Дінезона і, звісно, власні романи Шолом-Алейхема – “Стемпеню” і “Йоселе-соловей”. У ці ж роки вийшли друком “Тев’є-молочник”, “Листи Менахема-Мендла”.

Шолом-Алейхем заробляв письменницькою працею, але погано вів свої справи. Незважаючи на популярність і дедалі більший успіх, він із сім’єю жив у справжніх злиднях. У ці ж роки зароджується політичний сіонізм – рух, що викликав величезне натхнення у євреїв царської Росії. Перед ними зажевріла надія знайти свою країну, де ніхто не гнобив і не пригнічував їх. І Шолом-Алейхем стає прихильником цього руху. Він пише кілька популярних брошур, пояснюючи в них цілі сіонізму, а також співпрацює в газетах відповідного спрямування. У Києві в жовтні 1905 р. письменник став свідком моторошних погромів, а коли дізнався, що в Одесі було ще гірше, вирішив покинути Росію.

Спочатку Шолом-Алейхем вирушив до Сполучених Штатів. У Нью-Йорку його прийняли з розпростертими обіймами: кількість євреїв, які прибули зі Східної Європи і розмовляли їдишем, там перевалила за мільйон. Але це були нові емігранти, ще бідні, і Шолом-Алейхем зрозумів, що він не зможе тут звести кінці з кінцями.

Розчарований, він повернувся до Женеви, де тимчасово оселилася його родина. Тривоги й турботи підірвали здоров’я письменника. Лікарі знайшли в нього важкий туберкульоз. Відтепер літні сезони Шолом-Алейхем проводив у Швейцарії, а зими – на італійській або французькій Рив’єрі. Поступово його здоров’я відновилося. А 1909 року всі єврейські громади Європи святкували п’ятдесятиріччя Шолом-Алейхема. Було створено особливий комітет літераторів, щоб допомогти йому отримати авторські права від численних газет і журналів, де він друкувався. Справа увінчалася успіхом і забезпечила йому гарне матеріальне становище. Почало видаватися повне зібрання його творів; це було необхідно, тому що його твори були розкидані по найрізноманітніших видавництвах.

З’явилися й перші переклади творів Шолом-Алейхема – спершу російською мовою, а згодом і на іврит. Такі переклади блискуче виконував чоловік однієї з його дочок, літератор І.-Д. Беркович. Матеріальне життя стало легшим, і роки перед Першою світовою війною виявилися для Шолом-Алейхема дуже плідними.

Навесні 1914 р. він вирушив читати лекції в Росію, потім у Німеччину. Там його і застала війна. Після цього він був змушений подолати мільйон труднощів, перш ніж потрапив до нейтральної Данії. Багато місяців він жив у Копенгагені у вкрай скрутних матеріальних умовах, оскільки стосунки з країнами, звідки йому надходили гонорари, були перервані війною.

І ось у 1915 р. письменник вирішує ще раз спробувати щастя в Сполучених Штатах. На нього чекав гарячий прийом на величезному зібранні в Карнегі-Холл. І хоча матеріальне становище, як і раніше, залишалося складним, він, проте, продовжував писати. Шолом-Алейхем важко переживав чужину, до того ж його здоров’я було підірвано, але він не втрачав свого іскрометного гумору. В одному з листів він писав знайомим у Росії: “Лікарі суворо заборонили мені три речі: говорити, читати і писати. Хороші три речі! Хто знає, що для пияка не пити, для брехуна зберігати обітницю мовчання, а для жінки – не дивитися в дзеркало, той правильно зрозуміє моє становище…” В останні роки життя Шолом-Алейхем завершив роботу над “Тев’є-молочником”, “Менахемом-Мендлом”, “Хлопчиком Мотлом”, написав кілька оповідань, комедію “Великий виграш” і автобіографічний роман “З ярмарку”. Шолом-Алейхем помер 13 травня 1916 року в Нью-Йорку і був похований на Бруклінському кладовищі. Уся Америка прощалася з письменником.