Син єврейського батька, батько єврейського сина

| Номер: October 2024

Майклу Кірку Дугласу виповнилося 80 років

Три покоління Дугласів. Фото з сімейного архіву

Давид ШИМАНОВСЬКИЙ

Кажуть, що своїм народженням і процвітанням Голлівуд зобов’язаний євреям. Багато в чому так воно і є: десятки видатних діячів американської кіноіндустрії належать цьому талановитому племені. Серед них – засновники кінокомпаній і продюсери Маркус Лоу, Джессі Ласкі, Сесіл Демілль, Карл Леммле, Адольф Цукор, Луїс Б. Маєр, Семюел Голдвін, брати Ворнери, Коени і Вайнштейни; режисери Міша Левінські, Роман Поланскі, Алан Бергман, Бред Грей, Мел Брукс; актори Гаррісон Форд, Дастін Гофман, Наталі Портман, Девід Духовни, Меріл Стріп, Скарлетт Йоганссон, Вільям Фокс, п’ятеро братів Марксів, Джейк і Меггі Джилленхол, Бен Кінгслі, Міла Куніс, Єва Грін, Роберт Дауні, Шон Пенн, Ейдріан Броуді, Гвінет Пелтроу, Джозеф Левітт. А Стівен Спілберг, Сильвестр Сталлоне, Вуді Аллен, Чарльз Левінські, Адам Сендлер і Джеймс Франко успішно поєднали всі ці амплуа. Яскравими зірками першої величини в Голлівуді стали Кірк і Майкл Дугласи.

Батько Майкла – Кірк Дуглас – народився як Ісер (Іззі) Данієлович у місті Амстердамі (штат Нью-Йорк). Його батьки Гершел і Бріна Данієловичі емігрували з Чаусів Могильовської губернії в 1911 р. Кірк змінив своє ім’я, коли навчався в Академії драматичних мистецтв і одружився з телевізійною акторкою Дайаною Ділл, дочкою протестантів-чиновників на Бермудах. Дивом переживши аварію гелікоптера, він звернувся до юдаїзму. Знявся більш ніж у 80 фільмах (“Стежки слави”, “Вікінги”, “Спартак” та ін.), став зіркою “золотої ери” Голлівуду, письменником і філантропом. Був відзначений почесним “Оскаром” і премією “Золотий глобус”.

Його син Майкл Кірк Дуглас – первісток у шлюбі з Дайаною – з’явився на світ 25 вересня 1944 р. у містечку Нью-Брансвік (Нью-Джерсі). Молодший син Джоелл став кінопродюсером, є у Майкла і два зведених брата по батьківській лінії. Батьки розлучилися, коли йому було сім років, і він переїхав на Східне узбережжя США з матір’ю, яка вдруге вийшла заміж за актора Білла Дарріда. Майкл ріс із братом і вітчимом, але регулярно підтримував зв’язок із біологічним батьком, який справив на нього великий вплив.

Майкл відвідував школу Аллена-Стівенсона в Нью-Йорку, потім школи Іглбрук у Дірфілді (Массачусетс) і Чоут у Воллінгфорді (Коннектикут). А у вісім років отримав свою першу невелику роль у фільмі “Безмежне небо”. З дитинства він виявляв невгамовний темперамент, бурхливо реагував на антисемітські випади однолітків. Пізніше згадував: “Мало знаючи про те, що означає бути євреєм, я пристрасно захищав єврейський народ”. Водночас Майкла виключали зі школи, бо його думки займали дівчата. Він був типовим представником “золотої молоді”: долучився до хіпі, безцільно тинявся вулицями, ганяв на мотоциклі, випивав і грубіянив учителям. Кірку Дугласу навіть довелося віддати сина до військової школи.

Але Майкл мріяв продовжити справу батька і стати актором. Він обрав факультет драматичного мистецтва в Каліфорнійському університеті. Батько вважав, що син може зніматися в кіно не раніше 25 років, а до того йому потрібно загартовувати характер у боротьбі за місце в шоу-бізнесі. Так і вийшло: на життя юнак заробляв тим, що розносив каву в кінотеатрі, був асистентом режисера і помічником монтажника, виконуючи на знімальному майданчику дрібні доручення і занурюючись у тонкощі кіноіндустрії. Після вивчення акторської майстерності в Університеті Санта-Барбари, де він став почесним президентом асоціації випускників, Майкл здобув ступінь бакалавра мистецтв у галузі драми. У середині 1960-х повернувся до Нью-Йорка і до 1967-го продовжував навчатися лицедійства і режисури в Neighborhood Playhouse і в American Place Theater у театрознавця Вінна Хендмана. У 20 років, ще під час навчання, заснував свою першу продюсерську кінокомпанію.

Як і батько, Майкл досить пізно усвідомив своє єврейство. Коли йому було 14, він побачив у шкільному підручнику картинку, яка викликала жах: “Авраам із довгою бородою, одна рука витягнута, у руці великий ніж, а в іншій руці переляканий маленький хлопчик. І цей хлопчик був жахливо схожий на мене”. Після цього він довгий час утримувався від юдаїзму. І тільки коли власний син одного разу запитав його, звідки взявся дідусь, він задумався про своїх предків. І, дивлячись на літографії Шагала з біблійними мотивами, що висіли в спальні, дещо зрозумів: “Це були мої предки! І які – Мойсей, Авраам, Яків і багато інших! Я почав читати про них, і що більше читав, то щасливішим ставав… Потім дізнався, що Шастарьевщикгал походить із тих самих місць, що й мої предки, і вони емігрували приблизно в один час. Шагал став відомим художником у Парижі, мій дід – лахмітником в Амстердамі, Нью-Йорку. Євреї мають широкий спектр талантів”.

* * *

Свої перші ролі Майкл Дуглас виконував у кіно, театрі та на телебаченні. Поява в повнометражному художньому фільмі “Вітаю, герой!” (1969) стала для нього дебютом і принесла йому номінацію на премію “Золотий глобус” як найперспективнішому акторові-новачку. Роль молодого актора була головною в соціальній драмі 1971 р. “Літнє дерево”, де він грав юнака, який повертається додому, щоб повідомити батькам, що його відрахували з університету і він має вирушити до В’єтнаму. Картина мала успіх через злободенну тему і талант красивого молодого героя. У містичному фільмі “Божевільний” (1972) Майкл був у ролі молодого лікаря, якому зателефонував покійний брат, що стало початком моторошних подій у невеликому містечку. Того ж року актор знявся в сімейному фільмі “Наполеон і Саманта”, що став класикою американських дитячих фільмів.

А прорив у кар’єрі стався в кримінальному телесеріалі “Вулиці Сан-Франциско” (1972-1977), в якому він з’являвся в шести епізодах у головній ролі інспектора Стіва Геллера, причому всі трюки виконував без дублера. За цю роль він тричі поспіль номінувався на премію “Еммі”. У 1975-му Кірк Дуглас під враженням від успіхів сина передав йому свої права на продюсування фільму за знаменитим романом Кена Кізі “Пролітаючи над гніздом зозулі”. Ця драма завдяки режисерові Мілошу Форману й акторові Джеку Ніколсону отримала високе визнання критиків і публіки, а Майклу Дугласу вперше принесла премію “Оскар” як співпродюсеру найкращого фільму.

У 1978-му він відмовився від подальшої участі в телесеріалі заради трилерів “Китайський синдром”, у якому зіграв роль телеоператора Річарда Адамса, що знімає аварію на АЕС, та “Кома”, де виступив як хірург Марк Білоуз. Дуглас заснував нову продюсерську компанію і продемонстрував тонке відчуття тем і сучасних тенденцій, продовжуючи зніматися у фільмах, кожен з яких незмінно ставав подією. Його вражаючою роллю виявився авантюрист Джек Колтон у пригодницьких стрічках “Роман з каменем” (1984, “Золотий глобус” за головну роль) і “Перлина Нілу” (1985). В еротичному трилері “Фатальний потяг” (1987) актор грав адвоката Дена Галлагера, який потрапив у тенета маніячки. Картина отримала безліч номінацій і нагород, але Дугласа вони обійшли. Натомість його роль хижого біржовика Гордона Гекко в драмі “Волл-Стріт” (він здійснив мрію свого батька – зіграти негідника) була відзначена шістьма нагородами: другим “Оскаром”, “Золотим глобусом”, “Срібною стрічкою”, призами кінокритиків США і Нью-Йорка, “Давидом Донателло”. Малопомітними були його ролі поліцейського Конкліна в бойовику “Чорний дощ” і заможного Олівера в трагікомедії “Війна Роузів” (обидва 1989).

А ось в еротичному трилері “Основний інстинкт” (1992) Майкл Дуглас як детектив Нік Каррен, що розслідує вбивство рок-зірки та потрапив під чари героїні Шерон Стоун, яскраво блиснув чудовою грою і харизмою. Фільм зібрав у прокаті 112 млн дол., а Дуглас був номінований на призи одночасно як за найкращу, так і за найгіршу чоловічу роль (“Золота малина”).

Але найзначнішою для нього виявилася зіграна в психотрилері “Гра” (1997) роль банкіра Ніколаса ван Ортона, який став учасником небезпечної гри в альтернативну реальність. Фільм мав величезний успіх і був названий найкращою картиною року. Іншою видатною роботою Дугласа цього періоду вважається драма “Ідеальне вбивство”, в якій Майкл грав менеджера Стівена Тейлора – обдуреного чоловіка, що мститься дружині та її коханцю.

У жовтні 1997 р. британське видання Empire Magazine внесло Дугласа до списку “100 найвидатніших акторів усіх часів”. А 1998-го він отримав премію “Кришталевий глобус” за видатний художній внесок у світовий кінематограф на Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах.

На початку ХХI ст. невтомний і найвисокооплачуваніший актор знявся більш ніж у 25 фільмах. Так, 2000 р. збагатив світовий кінематограф детективом “Трафік”, відзначеним 17 нагородами та вісьмома номінаціями. Дуглас зіграв у ньому головну роль Роберта Вейкфілда, керівника Національного управління з контролю за обігом наркотиків. Тоді ж він отримав визнання критиків за роль у “Диво-хлопчику” в ролі професора і письменника, який перебуває у творчій кризі. Він був номінований на “Золотий глобус” і премію BAFTA за найкращу чоловічу роль. І ще один тріумф – у трагікомедії “Вундеркінди” Майкл перевтілився в професора університету Грейді Тріппа, який зіткнувся з проблемами в особистому житті та написанні книги. За цю роль він отримав премію “Супутник” у номінації “Найкращий актор”. Ще через рік він зіграв у драмі “Не кажи ні слова” дитячого психіатра Натана Конрада. Той намагається лікувати безнадійну пацієнтку, від якої залежить життя його власної доньки.

Наступне десятиліття ознаменувалося новими творчими досягненнями патріарха Голлівуду. У мелодрамі “За канделябрами” (2013) акторську роботу Дугласа – іменитого піаніста і шоумена Лібераче, гомосексуала, який помирає від СНІДу, – критики назвали найскандальнішою і однією з його найкращих. Майкл, який ще недавно вів боротьбу з раком язика, довго тренувався для відтворення специфічного голосу героя і прискіпливо вивчив техніку його гри на фортепіано. У його виконанні Лібераче виглядає то жалюгідним і безпорадним, то гуляє на повну котушку. За цю роль Майкл отримав чотири нагороди, зокрема “Еммі” і “Золотий глобус”, і ще дві номінації.

За словами історика кіно Д.Томсона, Майкл Дуглас здатний грати персонажів, які були “слабкими, винними, морально ледачими, порочними і спраглими до незаконних відчуттів, не втрачаючи тієї базової чесності або потенціалу етичного характеру, який ми вимагаємо від героя”. Університет Сент-Ендрюс у Шотландії присвоїв йому звання почесного доктора літератури. А до 50-річчя творчості в кінематографі Майкл Дуглас удостоєний зірки на голлівудській “Алеї слави”. “Для мене це стало дуже емоційним моментом, – сказав він в інтерв’ю. – Отримати нагороду в присутності батька, якому 101 рік, було чимось особливим”. Зігравши в півсотні фільмів, він відзначений тридцятьма престижними призами та номінаціями.

* * *

Майкл Дуглас є переконаним прихильником руху за роззброєння, включно з нерозповсюдженням ядерної зброї. Він входить до правління Ініціативи з боротьби з ядерною загрозою і є почесним членом керівництва антивоєнного фонду надання грантів Plowshares (“Орала”). Дуглас став активним прихильником контролю над зброєю особливо відтоді, як у 1980 р. було вбито Джона Леннона. Завдяки його яскравим публічним виступам, що закликають встановити жорсткіший контроль над незаконним володінням та обігом стрілецької зброї та легких озброєнь, Майклу вдається привернути увагу суспільства до зусиль зі зміцнення миру та безпеки. Разом із дружиною Кетрін Зета-Джонс він організував концерт Нобелівської премії миру в Осло, присвячений присудженню нагороди іранській правозахисниці Ширін Ебаді, підтримав кампанію зі звільнення іншої іранки Сакіне Аштіані, яку за подружню зраду було засуджено до смертної кари через биття камінням.

Як Посланець миру Дуглас 2009-го долучився до проєкту “Солдати миру” проти всіх воєн і за глобальний мир, виступив у ролі ведучого у знятому в Сьєрра-Леоне документальному фільмі “Що відбувається?”, Федеральне бюро розслідувань США випустило відео Дугласа, яке закликає глядачів повідомляти про фінансові злочини в країні. Наприкінці лютого 2022-го Майкл Дуглас та інші кінозірки на церемонії вручення нагород у Санта-Моніці різко засудили російське вторгнення в Україну. “Якщо коли-небудь ми і розуміли, що таке справжня демократія, то я пишаюся тим, що зробили жителі цієї країни в боротьбі за свободу”, – сказав він.

Актор не був вихований у дусі юдаїзму, але у своєму довгому творчому житті талановито зіграв низку єврейських персонажів. У січні 2015-го він заявив, що відтепер ідентифікує себе як єврея-реформіста. Цьому передувала низка подій у його особистому житті. У 1980 р. він розбився, спускаючись на лижах з гори, і на три роки відійшов від акторської діяльності. Потім йому довелося перенести операцію на коліні, а пізніше він успішно вилікувався від раку. А ось син Кемерон, первісток Майкла від раннього шлюбу з Діандрою Лукер, з якою він розлучився через 20 років, став наркоманом і був засуджений на п’ять років за торгівлю кокаїном. Дуглас публічно визнав, що вважає себе поганим батьком, винним у тому, що сталося. Інший інцидент стався з його молодшим сином Діланом Майклом, народженим другою дружиною Майкла, британською акторкою Кетрін Зета-Джонс, з якою він живе понад 20 років, незважаючи на складність їхніх стосунків. У Ділана в школі з’явилися друзі-євреї, він зацікавився іудаїзмом і пройшов бар-міцву, викликавши гордість у батька і діда Кірка. Але одного разу підліток під час сімейного відпочинку на півдні Європи зазнав образи з боку чоловіка, який побачив на ньому футболку із зіркою Давида. Після з’ясування з юдофобом Майкл сказав приголомшеному синові: “Ну ось, ти щойно вперше зіткнувся з антисемітизмом”.

Згадавши про душевні травми свого дитинства, Дуглас із гіркотою визнав: “Півстоліття по тому я повинен захищати свого сина! Я побачив, що антисемітизм схожий на хворобу, яка дрімає, спалахуючи за наступного спускового гачка””. Віра сина повернула актора до релігії, а мерзенний інцидент дав йому нову мотивацію виступити проти несправедливості. Обурений Дуглас розпочав кампанію боротьби проти ксенофобії, яка зростає у світі: “Якщо ми викриватимемо антисемітизм, хоч би де ми його виявили, якщо ми боротимемося з ним як окремі особистості і як суспільство, і якщо ми використовуватимемо будь-яку платформу здля наших інтересів, тоді ми зможемо зупинити поширення цього божевілля!”. Причини зростання антисемітизму він вбачає в тому, що дуже часто “євреїв вважають зручним цапом-відбувайлом, замість того щоб шукати реальне джерело проблем”. Його витоки – і “в ірраціональній та недоречній ненависті до Ізраїлю”, особливо у зв’язку з припливом до Європи мільйонів мусульман – “екстремістської маргінальної групи людей, спонукуваних ненавистю до євреїв”.

Слідом за батьком Майкл палко полюбив Ізраїль, часто гастролює в країні, тісно співпрацює з політичними та громадськими організаціями Ізраїлю. У 2015-му Майкл Дуглас отримав “єврейську Нобелівську премію” благодійного фонду Genesis Prize у розмірі 1 млн дол. за “роботу як актор і продюсер, активну діяльність як Посланець миру ООН, зосереджену на правах людини, запобіганні насильству із застосуванням вогнепальної зброї та боротьбі з поширенням ядерної зброї, а також за його пристрасть до своєї єврейської спадщини”. Призер пожертвував ці гроші на благодійність і зміцнення зв’язків між Ізраїлем і євреями всього світу.

На церемонію нагородження, яка відбулася в Єрусалимі, актор приїхав із дружиною, сином Діланом Майклом і дочкою Керіс. “Мій шлях до премії “Генезис” і до того, щоб стояти на цій високій сцені, був довгим, – сказав Дуглас і додав: – Ця нагорода дає мені змогу ясно зрозуміти, що я єврей. І я радий, що маю можливість з великою гордістю вимовити ці два слова”.