“Найвище щастя – це свобода”
Андрію Макаревичу виповнилося 70 років

Андрій Макаревич на Марші миру. Москва, 15 березня 2014 р.
Вікіпедія/Bogomolov.PL.
Давид ШИМАНОВСЬКИЙ
Просто не віриться – такий енергійний, продуктивний, моложавий! Уславлений музикант-гітарист, піаніст, виконавець на електро- і бас-гітарі, вокаліст, чудовий поет, композитор і актор, художник і архітектор, письменник і мандрівник, кулінар і дайвер, продюсер і підприємець, теле- і радіоведучий, нарешті, засновник і беззмінний учасник легендарного рок-гурту “Машина времени” – це все він, Андрій Вадимович Макаревич.
Такий родовід
Всерйоз своїм корінням музикант зацікавився в зрілому віці. Розпитуючи родичів, риючись у листах і архівах, він дізнався, звідки прийшли і чим жили його предки. Вражається, що вдалося зібрати й систематизувати біографічні дані 55 осіб. Його родовід починався на білоруській землі, де прадід з боку батька Андрій Іванович Макаревич був із королівських селян Речі Посполитої, прадід по бабці Антоній Уссаковський – священиком із шляхетського роду, а прабабуся – гречанка Анфіла Кіріакіді. Антоній служив настоятелем греко-католицької церкви в Павловичах, завідував парафіяльною школою. Там же працювали вчителями його дочка Лідія та її чоловік Григорій Андрійович Макаревич – дідусь і бабуся рок-музиканта.
У 1915 р. вони переїхали з Білорусії до Москви, де в 1924-му в них народився Вадим. Григорій був профспілковим діячем, у 1937-му його заарештували, але незабаром випустили. А бабуся Ліда стала заслуженим учителем РРФСР, керувала станцією юннатів. Їхній син Вадим, майбутній батько музиканта, після школи вступив до Московського авіаінституту, воював із фашистами, втратив на фронті ногу. Став старшим архітектором майстерні Міськбудпроекту, професором Московського архітектурного інституту (МАРХІ), автором наукових відкриттів і публікацій, монументів і оформлення радянських павільйонів на всесвітніх виставках.
Предки Андрія Макаревича по материнській лінії теж родом із Білорусії. Прапрадід Мойсей Данилович Шмуйлович, невельський міщанин, займався виготовленням цегли. Його син Еля і онук Мордух (Марк) стали шевцями в містечку Пустошка Вітебської губернії. Марк одружився із землячкою Марією, донькою Мойши-Шмуля Бляхмана, шойхета синагоги у Вітебську, і вони поїхали в Москву. За радянської влади Марія Мойсеївна Шмуйлович була судмедекспертом і патологоанатомом Московського карного розшуку. Мати Андрія, Ніна Шмуйлович, закінчила музичну школу, стала лікарем-фтизіатром, доктором медичних наук, професором, науковим співробітником Центрального науково-дослідного інституту туберкульозу.
Мамина сестра Галина багато в чому допомогла племіннику відновити генеалогію родини. За її словами, батьки Андрія познайомилися ще в школі, Вадим був на два класи старший за Ніну. У роки війни вона жила в евакуації, а її московський будинок був зруйнований бомбою. І коли Вадим повернувся з фронту, він довго не міг розшукати кохану, аж доки одного разу в одній установі в книжці, яку читала жінка поруч, не побачив фотографію її племінниці Ніни. Вадим і Ніна одружилися, 11 грудня 1953 р. у них народився син Андрійко. “Не дивлячись на те, що прізвище в мене батьківське, по мамі я Шмуйлович, єврей, – згадує Макаревич. – У нас була вже зовсім нерелігійна сім’я”. Коли Андрію ставлять запитання про його національність, він відповідає, що вважає себе космополітом. “З точки зору неєвреїв, я – єврей, а з точки зору білорусів, я – білорус. Сам же себе вважаю громадянином світу”, – зізнався він в одному інтерв’ю.
Дитинство Андрія Макаревича минуло в комуналці на Волхонці. “Батьки мої чудові люди, – згадує він. – Батько був чудовим малювальником, абсолютно унікальним”. Він прекрасно грав на фортепіано улюблені мелодії і цю пристрасть передав синові. “Коли я став старшим, мені дуже хотілося навчитися грати так само – легко і вільно, все, що захочеш, і без жодних нот. Я і навчився в результаті, але все одно не так, як він, – щось у його манері було невловиме”. Андрій ріс домашньою дитиною, з дитсадка його відрахували через те, що несмачні котлети він закидав на шафу. А в піонертаборі він ридав і просився додому. Мати постійно опікувалася сином. “Її покликання було – піклуватися і допомагати всім… Я жив під градом її турбот і занепокоєнь”. Андрія визначили до музичної школи за класом фортепіано, але незабаром йому набридли екзерсиси, і він кинув навчання.
Навчався він у спецшколі з англійським ухилом. Мріяв мати свій самокат, стати водолазом, герпетологом, палеонтологом, зібрав колекцію метеликів. Під впливом батька малював і будував копії літаків. З четвертого класу займався підводним плаванням, пізніше – гірськими лижами. У школі в нього був чудовий учитель літератури – Давид Якович. “І література була в нас найцікавішим предметом. Я вважав це само собою зрозумілим і тільки через багато років зрозумів, як нам пощастило”. У своєму блокноті він збирався писати книгу про війну під назвою “Москва в огні”.
Головний “машиніст”
Сильне враження на Андрія справила біт-група “Атланти”, яка виступила в його школі. І він як соліст на гітарі та вокаліст створює новий гурт “Машина времени” (спочатку Time Machines) з Ігорем Мазаєвим (бас-гітара), Юрієм Борзовим (ударні), Олександром Івановим (ритм-гітара) і Сергієм Кавагое, який приєднався до нього з іншої школи (клавішні). 27 травня 1969 р. на шкільному вечорі відбувся їхній перший концерт. Автором, виконавцем більшості пісень і беззмінним керівником “Машины времени” став Андрій Макаревич. Від самого початку він наполягав на тому, щоб гурт не тільки виконував англомовний репертуар, а створював і пісні російською мовою. Макаревич згадує: “Ми були не просто волохатими хлопчиками в самостійних кльошах, а якимись носіями бітлівського світла”.
Закінчивши школу, Андрій 1971-го вступив до МАРХІ. А його група вперше брала участь у “справжніх” концертах, залишаючись самодіяльним колективом. У 1973-му студія “Мелодія” випустила платівку із записом пісень вокального тріо в супроводі гурту “Машина времени”. Макаревич пізніше писав: “Навіть така дрібничка допомагала нам існувати: в очах будь-якого чиновного ідіота ансамбль, який мав платівку, – це вже не просто хіппарі з підворіття”. І все ж група продовжувала виступати на танцмайданчиках і у випадкових концертах, часто змінюючи склад і репетиційну базу. А 1974-го Андрія виключили з інституту “за те, що передчасно полишив роботу на овочевій базі”, фактично – за вказівкою партійних органів. Він влаштувався архітектором у “Гіпротеатр”, за рік поновився на вечірньому відділенні і закінчив МАРХІ 1977-го з дипломом художника-графіка та архітектора.
У 1975-му Г. Данелія запросив групу взяти участь у зйомках епізоду фільму “Афоня”. Вона отримала офіційний гонорар і придбала магнітофон, який замінив їй студію звукозапису. Але кадри за участю “Машины времени” були вирізані на вимогу цензури. На студії телебачення для передачі “Музичний кіоск” було записано сім пісень гурту, що склали його перший російськомовний альбом, але в ефір його не було допущено. Наступного року “Машина времени” стала учасником фестивалю “Талліннські пісні молоді” і вперше отримала приз. У Свердловську на фестивалі виступ “Машины” викликав фурор. Тієї ж осені гурт взяв участь у фестивалі рок-музики “Чорноголовка-78”, посівши і там перше місце. Було створено концертну програму “Маленький принц” за Антуаном де Сент-Екзюпері, в якій пісні перемежовувалися з текстами книги. Хоча Андрій відкритим дисидентом не був, у текстах його пісень нерідко сприймався певний політичний підтекст (“Марионетки”, “Кого ты хотел удивить?”, “Барьер” та ін.).
Тиск парторганів і міліції робив підпільну концертну діяльність “Машины времени” дедалі складнішою. І Макаревич переконався в необхідності включити гурт до складу державного об’єднання. У підсумку вона отримала в листопаді 1979 р. пропозицію від Росконцерту увійти до трупи Московського гастрольного обласного театру комедії, де її заняттям стало виконання пісень і музики у виставах. Зате статус професійних музикантів давав можливість обходити заборону на приватні концерти. Як згадував Андрій, “можна було спокійно займатися своєю музикою і піснями, і тоді вже концерт ставав цілком легальною творчою зустріччю”.
Доходи гурту від гастролей спонукали Росконцерт перевести її в Об’єднання художніх колективів. Її називали “Машина з євреями”, хоча “чистих” євреїв у її складі не було. У зв’язку з “Олімпіадою-80” їй дозволялося виступати не ближче ніж за 40 км від столиці, не рекомендувалися трансляції по ТБ і радіо. Але на Пітер, Причорномор’я і Закавказзя заборона не поширювалася. І на Всесоюзному фестивалі “”Весняні ритми” Тбілісі-80″ “Машина времени” посіла перше місце, що відповідало її лідируючому становищу в радянській рок-музиці. Пісня “Поворот” на слова Макаревича стала “візитною карткою” гурту і увійшла до хіт-параду “Звукової доріжки” газети “Московский комсомолец“.
До початку перебудови “Машина времени” встигає об’їхати з гастролями майже всю країну і набуває всесоюзної популярності. Регулярно бере участь у новорічному “Голубом огоньке”, записує музику і пісні для кінофільмів, підпільно тиражується на магнітних плівках і касетах. За версією журналу “Студентський меридіан” двічі стає переможцем конкурсів року. У 1982 р. у США виходить альбом “Охотники за удачей” з компіляцією студійних записів “Машины времени”, але музиканти нічого за це не отримали. А за Андропова під час кампанії проти самодіяльних колективів “Комсомольская правда” публікує розгромну статтю “Рагу из синей птицы” з критикою творчості гурту Макаревича, що викликало обурення багатьох читачів.
І тільки 1986-го альянс із фірмою “Мелодія” завершився випуском першого легального альбому “В добрый час” – збірки пісень рок-гурту (“За тех, кто в море”, “Пока горит свеча”, “Снег”, “Скворец” та ін.). За ним пішли нові сингли: “Чужие среди чужих“, “Рыбка в банке”, “Реки и мосты”, “Отрываясь”, “Часы и знаки” та ін. У них записано твори Макаревича і співавторів, зокрема – “Костер”, “Мой друг”, “Кого ты хотел удивить?”, занесені до “100 найкращих пісень російського року в XX столітті”. Тоді ж гурт став виїжджати за кордон – до Польщі, Японії, США, Болгарії, Іспанії, Мозамбіку. У 1987-му А. Макаревич отримав перші місця в номінаціях “Кращий композитор”, “Поет-пісняр”, “Краще оформлення платівки”. “Машина времени” все частіше з’являється в телепрограмах “Музичний ринг” і “Ранкова пошта”. На радіостанції “Юность” у програмі “Мир увлечений” виходять дві передачі про творчість гурту. Вона виступає в культурній програмі XII Всесвітнього фестивалю молоді та студентів, у московському фестивалі “Рок-панорама-86“. А 27 травня 1989 р. гурт відзначив своє 20-річчя великим концертом, його ювілею присвячений фільм “Рок і фортуна”. Цей рік ознаменований також виходом першого сольного альбому Андрія Макаревича “Песни под гитару”. Він отримує звання заслуженого артиста РРФСР.
Борець за справедливість
У 1990-х виступи Макаревича стають більш епатажними не тільки за формою, а й за змістом. Він дедалі частіше виходить за межі концертної діяльності у сферу соціальної активності.
Я раньше думал, я гость в этом мире,
И каков он – не мне решать.
Но мне всё меньше нравится воздух,
Которым мне предлагают дышать.
И как тут быть при таком раскладе,
Когда в любой разговор
Всё чаще и чаще вплетается запах
Дерьма из крысиных нор?
У період перебудови артист відкрито підтримав демократичні реформи Горбачова. Його гурт взяв участь у Міжнародному фестивалі “Музиканти миру дітям Чорнобиля”. А 22 серпня 1991-го разом з іншими музикантами він виступив перед захисниками Білого дому з концертом “Рок на барикадах” за повалення радянськогоского режиму. У 1993-му і 1996-му “Машина” брала участь у кампанії на підтримку кандидатури Єльцина на виборах президента Росії. Макаревич входить до опікунської ради Благодійного фонду захисту тварин. Він співвласник стоматологічної клініки, кафе “Ритм блюз” у Москві, магазину “Батискаф”. Восени 2001-го ним створено акціонерне товариство “Машина времени – XXI век”.
Творча активність Андрія Вадимовича значно зросла, вийшли друком його нові збірки. Створена ним композиція сприйнята як іронія з приводу поетики року:
Не стоит прогибаться под изменчивый мир,
Пусть лучше он прогнется под нас.
Беручи участь у низці телепроєктів, він веде передачі “Смак”, “Ех, дороги”, “Підводний світ”, “Три вікна”. Отримує почесні премії в різних номінаціях, 1999-го – звання народного артиста Російської Федерації. Гурт продовжує виступати в десятках міст Росії, зокрема з безкоштовними та благодійними концертами, здійснює гастролі країнами Європи та Америки. Ювілеї “Машини” широко відзначалися концертами на масштабних майданчиках. З давніх-давен музикант займається графікою в змішаній техніці, його роботи брали участь у півтора десятках виставок. Ним написано низку книжок про себе і свою творчість: “Сам вівця”, “Було, є, буде”, “Спочатку був звук” тощо. Починаючи з 1990-х рр. Макаревич виступає із сольними концертами в “бардівській” манері з акустичною гітарою. У 2002-му він заснував “Оркестр креольського танго”, до складу якого увійшли найкращі джазові музиканти Росії, які грають джаз, блюз, свінг, румбу і шансон.
А 2013-го на святкуванні Рош га-Шана в московській Меморіальній синагозі вперше пролунали єврейські мелодії, зібрані й оброблені Макаревичем в альбомі “Ідиш-джаз”. Сам метр у крислатому чорному капелюсі та лапсердаку з яскраво-червоною підкладкою буквально “запалював” на сцені. Концерти “Ідиш-джазу” відбулися в низці міст Росії, у США, Канаді та Ізраїлі, а доходи від них пішли на підтримку єврейських шкіл. 25 вересня 2014 р. антисеміти намагалися зірвати його концерт у Міжнародному домі музики, розпорошивши в залі газовий балончик і розкидаючи яйця з криками “Макаревич – зрадник Батьківщини”. Після провітрювання приміщення концерт пройшов із величезним успіхом, але хулігани покарання не понесли.
У грудні 2010-го він із колегами підписав лист президенту Медведєву із закликом справедливо розібратися у справі Ходорковського, що стала “тривалою ганьбою Росії”. А на свій ювілей у грудні 2013-го запустив сольний альбом “Хроніка поточних подій” із сатиричними куплетами. До нього увійшли 16 пісень на гостро соціальні теми, назви яких говорять самі за себе: “Путин и рыбак”, “Рассмеши меня, Петросян”, “К нам в Холуево едет Путин”, “Пути наверх”, “Предвыборная”.
У лютому 2012-го Макаревич був зареєстрований як довірена особа кандидата в президенти РФ Михайла Прохорова, став учасником багатотисячної опозиційної акції “Прогулянки письменників”. 6 серпня в “Московском комсомольце” з’явився його відкритий лист Путіну про різке зростання рівня корупції в країні, вимагання чиновниками відкатів, непрацездатність суду. Опубліковано також звернення Макаревича до президента з приводу “закону Діми Яковлєва“, яке закликало накласти вето на заборону громадянам США брати на виховання дітей із РФ. Він підписав лист на захист учасниць групи Pussy Riot, наголосивши на неадекватно жорсткій реакції держави, яку підтримують церква і православні патріоти. У вересні того ж року Путін виключив його з Ради з культури і мистецтва.
У лютому 2014-го Макаревич одним із перших виступив проти анексії Криму і введення російських військ на територію Донбасу. Брав участь у Марші миру і підписав звернення діячів російської культури проти політики Путіна. На Новому Арбаті з’явився плакат “П’ята колона. Чужі серед нас” з портретами Макаревича, Навального, Нємцова. Музикант виступив в українському Святогірську перед дітьми, які стали біженцями через збройний конфлікт у Донбасі. Після чого його концерти в низці міст Росії було скасовано. До Держдуми надійшла пропозиція позбавити його всіх звань і російських держнагород за “співпрацю з фашистами”. В інтерв’ю він заявив: “Путін не гідний бути лідером Росії”. Написав і виклав у Facebook пісню про розгін несанкціонованого мітингу опозиції в Москві 27 липня 2019 р. Рішуче підтримав акції на захист Навального і протести проти політики Лукашенка в Білорусії.
У пошуках щастя
В особистому житті Андрія Вадимовича теж не все складалося. “Я не розумію, чому в мене так і не вийшло ніякого щастя з жінками, яких я любив найбільше на світі”, – сумував він. Макаревичу було 22, коли в нього народилася позашлюбна дочка Дана. Про її існування він дізнався 20 років потому. Очевидно, в молодості співак був занадто захоплений музикою, щоб відволікатися на сім’ю. Дочка стала юристом, живе в США з трьома дітьми – Джиммі, Еммою і Сарою. Студентський шлюб з Оленою Фесуненко, дочкою відомого політоглядача, розпався через три роки. У той самий інтервал, незважаючи на народження сина Івана, Андрій розійшовся з Аллою Голубкіною, лікарем-косметологом. Коротких романів у нього тоді виникало чимало. Два роки він був у неофіційному зв’язку з прес-аташе “Машини” Анною Рождественською, від якої народилася донька Нюша, потім зійшовся з вокалісткою Марією Кац. А одружився втретє з юною фотохудожницею Наталею Голуб, яка за сім років поїхала від нього в Аргентину.
Лідер “Машины времени” стверджував, що розчарований в інституті сім’ї і бачить принадність у статусі холостяка. Але в грудні 2019-го він знову одружився – цього разу з фотожурналісткою Ейнат (Інною) Кляйн, яка родом із Києва, закінчила Університет Бар-Ілана в Ізраїлі, що володіє п’ятьма мовами, бізнес-леді з продажу вин. Познайомилися вони в Аддіс-Абебі, де Ейнат була гідом по Ефіопії. Незважаючи на 30-річну різницю у віці, вони вирішили створити сім’ю, і весілля відбулося за єврейськими канонами в стародавньому Яффо.

Щасливі молодята (ще засекречені) на відкритті виставки Андрія Макаревича в травні 2020 р. у Нетанії
Фото: Олександр Ханін
У той час Макаревич стверджував, що шлюб – не привід осісти на одному місці. Він планував продовжувати гастролі разом із молодою дружиною. “Я буду жити в Москві і в Ізраїлі. Ми будемо подорожувати, будемо плавати і пірнати. Ми будемо щасливі!”, – запевняв артист. Однак після російського нападу на Україну він написав антивоєнні пісні “Моя страна сошла с ума” і “Я расскаажу вам про страну…”, а за три дні разом із вагітною дружиною поїхав до Ізраїлю, де в березні 2022 р. у пари народився син Ейтан. Того ж року в одному з відео-інтерв’ю він заявив, що не збирається повертатися в Росію, пояснивши: “Що стосовно метаморфоз поведінки населення Росії: мене охопила цілковита байдужість. Нехай розбираються вчені, нехай розбираються медики: що відбувалося з цими людьми останні кілька сотень років. Я не хочу навіть у цьому копатися”.
2 вересня 2022 р. Мін’юст РФ вніс Макаревича до реєстру фізичних осіб – “іноземних агентів”. У рішенні Замоскворецького суду Москви, де співак намагався оскаржити це рішення, зазначено, що Макаревич “систематично поширює негативні думки щодо ухвалюваних органами державної влади Російської Федерації та їхніми представниками рішень, зокрема, звинувачуючи у скоєнні воєнних злочинів, а також ототожнюючи Російську Федерацію з нацистською Німеччиною”.
Чим не “знак якості”?