Підробка, що пережила своїх творців
120 років тому в Росії були опубліковані «Протоколи сіонських мудреців»
Russia House News
Юрій КРАМЕР
Історія цієї підробки бере початок у 1864 році, коли паризький юрист і літератор Моріс Жолі, який здобув собі популярність статтями в Le Figaro, опублікував «Розмови Макіавеллі та Монтеск’є в царстві мертвих» (іноді перекладають як «Діалог у пеклі між Макіавеллі та Монтеск’є») – політичну сатиру на режим Наполеона III, який він ненавидів усіма фібрами своєї душі. Опублікував у Брюсселі (відкриту критику уряду у Франції було заборонено) і потім таємно намагався переправити книгу до Парижа. Але тираж перехопила французька поліція, Жолі заарештували та засудили до 15 місяців в’язниці та штрафу у 200 франків «за збудження ненависті та зневаги до уряду Імперії».
Зигзаги історії
За що б Жолі не брався, намагаючись здобути славу, все терпіло крах, і 1879 р. він, зовсім спустошений і розчарований життям, наклав на себе руки.
Слава прийшла до нього після смерті, коли на книгу «Розмови Макіавеллі та Монтеск’є в царстві мертвих» звернув увагу голова закордонної агентури Департаменту поліції російського Міністерства внутрішніх справ у Парижі Петро Рачковський, який шанувався співробітниками всього поліцейського департаменту як неперевершений майстер інтриг. Особливо він досяг успіху в фабрикації листів та всіляких документів.
Завідувачем закордонною агентурою він був призначений 1885-го. За два десятки років зумів створити в Європі велику агентурну мережу, його агенти вели таємний нагляд за російськими революціонерами, де б вони не знаходилися – у Франції, Англії чи Швейцарії. І оскільки серед революціонерів було чимало євреїв, Рачковському прийшла ідея в боротьбі з противниками царського режиму використовувати улюблені методи – провокацію і фальсифікацію.
У 1891 р. він посилає з Парижа до Санкт-Петербурга директору Департаменту поліції С. Е. Зволянському листа, в якому повідомляє про свій намір розпочати кампанію проти євреїв, що стали «абсолютними господарями становища в Європі, обережно керуючи і монархіями, і республіками». Єдина перепона до світового панування євреїв – це Росія. Тому, для того, щоб зруйнувати «міжнародний синдикат багатих і могутніх євреїв» у європейських столицях – Парижі, Лондоні, Берліні та Відні – необхідно докласти всіляких зусиль до того, щоб створити проти цього синдикату могутню коаліцію на чолі з Росією.
В цей же час приходить ідея склепати фальшивку про «світову єврейську змову» з метою підкорення своєму впливові не тільки Російської імперії, але і всього світу. Та для її здійснення був потрібен виконавець. І такий виконавець знайшовся. Вибір впав на російського журналіста Матвія Головинського, який проживав у Парижі, писав у газету Le Figaro і співпрацював з охранкою.
Співпраця Головинського з охоронкою почалася ще в Росії, де він складав звернення та маніфести від імені революціонерів і розміщував у газетах, якщо говорити сучасною мовою – замовні проурядові статті. Горький публічно назвав його «донощиком», вибухнув скандал, і Головинський був змушений виїхати до Франції. Там його і пригрів Рачковський, який став його ідейним натхненником – агенту-журналісту залишалося тільки дещо переробити «Розмови Макіавеллі та Монтеск’є у царстві мертвих».
І, ви не повірите, бувають же такі повороти в історії – переробляти разом із ніким іншим, як із Шарлем Жолі, сином того самого Моріса Жолі (1921 р. графиня Катерина Радзивілл у газеті «Єврейська трибуна», яка виходила в Парижі, стверджувала, що їм допомагав Манусевич-Мануйлов – інший агент охранки, замішаний у різних авантюрах).
Доставити в Росію рукопис було справою техніки – послугу надала відома прихильниця теософії Юстина, дочка генерала та дипломата Дмитра Глинки. Потім через треті руки рукопис потрапив до публіциста Сергія Нілуса. І вперше в Росії з його передмовою «Протоколи» опублікував у Санкт-Петербурзі у своїй газеті «Знамя» чорносотенець (так називали на початку XX ст. російських націоналістів-антисемітів; словник же Брокгауза і Ефрона дав їм коротке і ємне визначення – покидьки) Павло Крушеван, чиїми зусиллями був спровокований кишинівський погром 1903 року.
Жертовний борець
До переїзду в Північну столицю Крушеван володів газетою «Бессарабец», в якій після вбивства підлітка Михайла Рибаченка розпалював погромні настрої, день у день з піною на губах стверджуючи, що євреї спочатку жорстоко мучили нещасного, а потім убили, причому не просто так, а на ритуальній основі, тобто в буквальному значенні – це плем’я п’є кров християнських немовлят.
Коли з’ясувалося, що хлопчика вбив його двоюрідний брат (дід залишив спадщину не йому, а Михайлу), міністр внутрішніх справ Плеве, який проводив у державі жорстку антисемітську політику (за що й був підірваний есером Созоновим у липні 1904-го після єврейських погромів у Кишиневі, що сталися у квітні 1903 р.), заборонив щось публікувати про цю справу, і наклеп Крушевана демократичні газети спростувати не змогли.
В Санкт-Петербурзі свою антисемітську діяльність він продовжив із потрійною силою. «Протоколи» друкувалися з 28 серпня по 7 вересня 1903 р. як звіт про таємні збори сіоністів у Базелі під назвою «Протоколи зборів Сіонських мудреців».
Виходець із Бессарабії, невдалий видавець (газета «Бессарабец», що випускалася в 1897–1906 рр., кілька разів припиняла свій вихід; газета «Знамя» протрималася з 1902 по 1904 р.), невдалий журналіст (статті в «Минском листке» та ін. імені не зробили) і безталанний белетрист (ні роман «Щасливіше за всіх», ні повість «Зруйноване гніздо» не користувалися успіхом у читачів) набув скандальної слави на ґрунті лютої ненависті до євреїв. Він брехав, зводив наклепи, очорняв і ображав своїх критиків, за що неодноразово притягувався до суду.
Але постраждав не від судових переслідувань, а від ножа молодого сіоніста – студента Пінхуса Дашевського, який, бажаючи помститися за жертв Кишинівського погрому, поранив його в шию. Рана виявилася неглибокою, погромник залишився живий. Після замаху Крушеван називав себе «жертовним борцем із єврейським засиллям», не розлучався зі зброєю і навіть найняв кухаря, боячись бути отруєним. До кінця свого життя вірив у «всесвітню єврейську змову», боровся з «лібералами-космополітами» та викривав «міжнародне єврейство», яке нібито змовилося створити «надуряд» та встановити світове панування.
В очікуванні Страшного суду
Сергій Нілус, автор численних публікацій у газетах «Московські відомості», захисник православ’я і самодержавства, який вважав, що світ стоїть на порозі апокаліптичної катастрофи, на початку XX століття проповідував про близьку з’яву антихриста, за якою настане Страшний суд. Але антихрист все не з’являвся і не з’являвся, і в очікуванні суду Нілус став розвивати у своїх працях теорію єврейської світової змови і в 1905 вперше в Росії повністю опублікував «Протоколи зборів Сіонських мудреців» у своїй книзі «Велике в малому. Наближення прийдешнього антихриста і царства диявола на землі» (майже одночасно з «твором» Нілуса з’явилася книга одного з ідеологів чорносотенного «Союзу російського народу» Георгія Бутмі «Викривальні промови. Вороги роду людського»).
Картина світу Нілуса, очевидно, склалася внаслідок його нервового захворювання. За спогадами сучасників, він мав крутий і примхливий характер, був психічно неврівноважений, майже ні з ким не уживався. Недуга часто супроводжувалася нападами, голова Московського окружного суду Дмитро Нілус вважав молодшого брата схибленим: той вірив у дива; стверджував, що йому було бачення преподобного Сергія Радонезького біля його мощей у Троїце-Сергієвій лаврі, а від серйозної хвороби його вилікували не лікарі, а Іоанн Кронштадтський, настоятель Андріївського собору в Кронштадті. Можливо, тому Нілус збирав розповіді про праведників, чудес та пророцтва (часто переробляючи чужі тексти).
Книжки його успіхом не користувалися, тодішня публіка цікавилася окультизмом та спіритизмом, а не оповіданнями «темних» двірників, куховарок та богомолок. Але книга «Велике в малому…», куди Нілус помістив «Протоколи», дійшла до царя, який на полях писав: «Яке точне виконання своєї програми!», «Не може бути сумнівів у їхній справжності», «Усюди видно спрямовуючу та руйнуючу руку єврейства». Однак після доповіді міністра внутрішніх справ і голови Ради міністрів Петра Столипіна, який розповів, що комісія з розслідування справи про походження «Протоколів» визнала їх підробленими і що вперше вони з’явилися в Парижі французькою мовою в 1897–1898 рр., імператор, як згадував син прем’єра Аркадій, був приголомшений: «Можливо, він вірив у існування світової єврейської змови або допускав її можливість». Проте він все ж таки заборонив використовувати «Протоколи» для антиєврейської пропаганди: «Протоколи вилучити, не можна чисту справу захищати брудними засобами». Очевидно, вважав, що з нелюбимими громадянами-євреями в імперії треба боротися іншими методами.
Однак «Протоколи» вилучені не були і благополучно перевидавались аж до Лютневої революції, коли Керенський наказав знайти всі книги, що були у продажу. А потім грянув 1917-й, і більшовики взагалі заборонили «Протоколи».
(Закінчення слідує)
