Ізраїльське літо Софі Лорен
Як Йоні Нетаніягу захищав італійську суперзірку, а Іцхак Рабін скромно не згадав, що він у той момент був начальником над усіма ізраїльськими воєначальниками
Софі Лорен на рекламному плакаті до фільму “Юдіт”, знятого в Ізраїлі
Євген КОВАЛЬОВ
В середині літа 64-го Софі прилетіла до Ізраїлю. У Тель-Авіві жила в «Дані», зйомки були на півночі.
Лоренс Даррелл (старший брат письменника-натураліста Джеральда Даррелла, який згодом затьмарив його на літературній ниві) не дописав «Юдіт»; не зрозуміло, як взагалі роман потрапив до «Парамаунт» і чому компанія вирішила знімати за ним фільм.
До Ізраїлю прислали успішного сценариста, на півтора місяця поселили в кібуці; сценарій, який він привіз, довелося переробляти: Софі була дуже популярна в арабському світі, а тут євреї, Ізраїль.
Перероблений сценарій теж не вийшов достатньо арабофільським (історія Даррелла була з часів створення держави…).
Сценарист, який сам себе називав техаським гоєм, послав усіх і заборонив згадувати своє ім’я в титрах. Посадили переробляти іншого успішного (чотири фільми Хічкока…), той підшліфував образи євреїв і арабів (що все ще не давало гарантії, що останні пробачать, що студія і актори визнають існування країни перших) і, зціпивши зуби, запустили у виробництво.
Софі хвалила ізраїльських партнерів, говорила, що вони справжні професіонали і робота поруч з ними була освіжаючою і збагачуючою; в сценах боїв знімалися десантники, Йоні Нетаніягу в їх числі (в книзі російською мовою написано «ізраїльська армія виділила ескадрон командос для захисту Софі»).
Головні ролі були доручені, звісно, не місцевим. Єврейського підпільника грав Пітер Фінч, він розповідав, що застав Софі за поїданням купи макаронів і вона сказала, що від’їдається за ті тисячі років, коли неаполітанці жили в злиднях. Сам Фінч, схоже, відпивався за тисячі років, коли австралійці не знали джина, і одного разу розтрощив усі меблі в коктейль-барі готелю, джерела мовчать, хайфського чи тель-авівського.
На вихід фільму Ліга арабських держав відгукнулася, як годиться: оголосила заборону на показ усіх фільмів за участю Софі Лорен у всіх арабських країнах. Крім того, Ліга зажадала від усіх арабів інших країн світу також не дивитися фільми з Софі — старі, нові, майбутні.
«Я завжди вірила, що Єгипет — демократична країна, тому не вірю цим речам про арабський бойкот», — говорила актриса.
Зйомки Софі Лорен у «Юдіті» були проголошені найважчою кінематографічною образою арабського світу з тих пір, як у 1959 році Елізабет Тейлор прийняла іудаїзм.
Три роки тому ми з близькою людиною пішли пішки через Галілею до Кінерету. Не відразу, звичайно, з Хайфи до Нагарії доїхали електричкою; на автовокзалі, добровільно відмовившись від інспектування місцевого філіалу Всесвітньої Асоціації Поширення Фалафеля, сіли в рейсовий автобус. Біля зупинки в призначеному селі запитали сільського трудівника, як пройти до початку стежки. Трудівник зробив вираз обличчя «Поки я вам поясню і ви зрозумієте, я вже тричі вас відвезу і повернуся», посадив нас у вантажівку і, як годиться, всі десять хвилин, що віз по рідних просторах, посвячував у місцеві особливості.
Особливості виявилися світового масштабу: в цих краях знімалася в кіно Софі Лорен і одного разу дядько нашого рятівника за дорученням сільської ради підвозив її до заданого пагорба.
Від зупинки до стежки було недалеко, ми б і дійшли за десять хвилин, просто через кожні тридцять два метри необхідно було зупинятися, питати зустрічного селянина, чи немає у нього зайвого відрізка труби діаметром я забув скільки цоль, і розповісти, у кого ще з зустрічних селян теж немає такого зайвого відрізка. Це не загрожувало сюжету, тому що розповідь після кожної зупинки починалася з самого початку.
— Мені здалося, що спочатку дядько підвозив Софію, у другій версії намагався до неї позалицятись, в наступних між ними були справи, а в останній вона до нього клеїлася, але він нею знехтував, тому що вже був одружений на своїй дуже красивій тітці? — при першій нагоді запитав я близьку людину.
— Здалося. І мені здалося, — відповіла близька людина, і ми дружно рушили в бік великого озера на півночі Ізраїлю з семи букв.
Софі Лорен, начальник генерального штабу Іцхак Рабін і майбутній герой Шестиденної війни, начальник Північного округу ЦАХАЛу Авраам Йоффе. Фото: прес-служба ЦАХАЛу
На фотографії наша Софі в нашій Хайфі в тому самому 1964-му. Авраам Йоффе розповідає їй, що він генерал і командує всім Північним округом, відсюди і до того пагорба в Галілеї включно. Софі заливисто сміється, а на обличчі Іцхака Рабіна написано, що він хотів би сказати, що він теж був генералом і командував усім Північним округом, а зараз він супергенерал, працює в Тель-Авіві і командує всіма округами, включаючи Північний, а також особисто генералом Авраамом Йоффе, але розуміє, що генерал Авраам Йоффе розповість про це своїй дружині Авіві, а Авіва розповість своїй сестрі Леї, а Лея нікому нічого розповідати не буде, а запитає свого чоловіка, чого це він так виставлявся перед заїжджою італійською зіркою.
За правим плечем Софі чітко видніється неясний силует; неясний, природньо, для тих, хто не в курсі, чий це дядько.
* *
Не впевнені, що багато наших читачів дивилися фільм «Юдіт». Тому розповімо про нього докладніше.
У Палестині незадовго до закінчення британського мандата розвідники Хагани дізналися, що колишній німецький танковий командир генерал Густав Шиллер (Ганс Вернер) навчає арабів бойовій тактиці, але не можуть його знайти. Потім вони дізнаються про існування його колишньої дружини-єврейки, Юдіт Ауербах Шиллер (Софі Лорен), і організовують її контрабандний проїзд в Ерец Ісраель через порт Хайфи. Вона поміщена під опіку Аарона Штейна (Пітер Фінч), командира Хагани, що живе в кібуці. Для зйомок цих сцен використовувався кібуц Гіноссар, де актрисі довелося провести чимало часу в 1964 році.
Після приходу нацистів до влади Шиллер кинув дружину і забрав їхнього сина. Потім Юдіт відправили в концтабір Дахау, де змусили служити в офіцерському борделі, але вона дивом вижила.
Юдіт непросто жити в суворих і незвичних умовах кібуцного життя. До того ж вона нічого не може розповісти про Шиллера, оскільки давно не бачилася з ним. Але Штейн сподівається, що вона хоча б зможе його ідентифікувати. Він пропонує їй попросити командира гарнізону британської армії майора Лоутона (Джек Хокінс) допомогти їй. Юдіт їде в Хайфу, щоб побачитися з офіцером, розповідає про себе і благає його передати справу на Шиллера, що він зрештою й робить. Виявляється, востаннє Шиллера бачили в Сирії.
Юдіт, Штейн і його колега таємно переправляються в Дамаск і після декількох днів пошуків знаходять Шиллера. Коли вони збираються схопити нациста, Юдіт стріляє і ранить його. Шиллера таємно переправляють до Палестини і допитують, але він відмовляється надати будь-яку інформацію. Залишившись наодинці з Юдіт, він благає про пощаду, при цьому не бажаючи видати ніякої корисної інформації. Але коли на кібуц нападають арабські частини, він нарешті розкриває план бою, в складанні якого брав участь, а також каже Юдіт, що знає місцезнаходження їхнього сина Карла. Кімнату, в якій його тримають, підривають, і Шиллер гине. Аарон обіцяє, що допоможе Юдіт знайти її сина.
Критика зустріла цю кінострічку без захоплення. Журналіст The New York Times Бослі Кроутер написав, що ця робота розчарувала, вона занадто похмура, надто гучна і абсолютно позбавлена блиску. За його словами, фільм надто неправдоподібний. Єдине, що він хвалить, це гра Софі Лорен, про яку Кроутер пише:
«Вона рятує своєю присутністю посередній фільм, знятий у манері «плаща і кинджала», який без неї абсолютно залишився б без уваги».
Рейтинг 109-хвилинного фільму виявився вкрай низьким, у прокаті він провалився. На думку тих, хто бачив «Юдіт», його є сенс подивитися тільки заради відмінної роботи Лорен, та й то лише фанатам актриси.
Про ту поїздку до Ізраїлю пізніше Лорен згадувала із захопленням. Особливо її вразили екскурсії Єрусалимом і Назаретом.
“Уявити собі, що я ходжу тими самими місцями, де жив Ісус, складно без благоговіння, — сказала актриса в одному з інтерв’ю. — Скрізь я відчувала святість цих місць. А ще мені дуже сподобалися ізраїльтяни — вони так схожі на італійців і тому були близькі мені по духу. Крім того, я закохалася в красуню Хайфу, а в Тель-Авіві відчувала себе як вдома”.
Про зразково-показовий кібуц Гіноссар Лорен сказала, що завжди мріяла побачити, як євреї створили з пустелі сад, і переконалася на прикладі цього сільськогосподарського поселення, що це — не порожні слова.
* *
Цікаво, що через сорок років після виходу на екрани провального фільму Софі знову побувала в Ізраїлі. У 2006 році вона разом з Едоардо Понті та невісткою приїжджала на Землю обітовану на день народження до свого близького друга — диригента Ізраїльського філармонічного оркестру Зубіна Мете. Зіркова родина зупинилася тоді в готелі «Хілтон».
