“На вулицях Берліна розверзлося пекло…”
85 років тому нацисти влаштували “Кришталеву ніч”
Гершель Гріншпан. Wikipedia/Bundesarchiv, Bild 146-1988-078-08
9-10 листопада 1938 р. пекло розверзлося не тільки на вулицях Берліна – по всій нацистській Німеччині та приєднаній у березні того ж року Австрії. Два дні нацистські молодики в коричневій уніформі громили, палили синагоги, банки, єврейські крамниці та вбивали людей, які потрапили під руку. Це була не хвиля – цунамі, що прокотилося всіма містами Німеччини: від Берліна до Мюнхена, від Кельна до Ганновера, від Лейпцига до Кенігсберга, докотилося до Відня і досягло Судет
Поліція громадського порядку, яку очолював протеже Герінга обергруппенфюрер СС Курт Далюге, зрозуміло, не втручалася в події, що відбувалися на вулицях, байдуже спостерігаючи за безчинством воєнізованих загонів СА та бюргерами, які втратили людську подобу (яким дозволили грабувати), приєднавшись до штурмовиків, що з азартом розбивали вітрини магазинів.
Постріл Гріншпана
Уранці 7 листопада 1938 р. охорона німецького посольства в Парижі помітила біля воріт молодого чоловіка. На запитання, що йому потрібно, юнак відповів, що бажає повідомити надзвичайно важливі відомості послу Йоганнесу фон Вельчеку. Але посла того дня на місці не виявилося, і його провели в кабінет секретаря посольства Ернста фон Рата. Рат попросив показати документ, на що відвідувач, 17-річний Гершель Гріншпан, витягнув пістолет і відкрив вогонь. Секретар зробити нічого не встиг – Гершель зробив п’ять пострілів…
Охорона роззброїла нападника і викликала поліцію. Молодий чоловік не чинив жодного опору, назвав своє ім’я і мотиви, якими керувався, затіваючи замах на співробітника німецького посольства, – помста за переслідуваних у Німеччині євреїв.
Під час обшуку в одній із кишень поліція виявила записку, яку потім було опубліковано в місцевих газетах: “З Божою допомогою. Мої дорогі батьки, я не міг вчинити інакше, хай пробачить мене Бог, серце обливається кров’ю, коли я чую про вашу трагедію і трагедію дванадцяти тисяч євреїв. Я повинен протестувати так, щоб весь світ почув мій протест, і я це зроблю. Вибачте мені. Гершл”.
Було складено протокол, який згодом було опубліковано в місцевих газетах. Згідно з ним, Гріншпан стріляв у Рата зі словами “брудний бош” і говорив, що він діє від імені 12 тис. переслідуваних євреїв. Після арешту його помістили у в’язницю для неповнолітніх Френ під Парижем.
Гершель Файбель Гріншпан, син “остюденів” (так тоді називали в Німеччині східних євреїв) Зінделя Гріншпана та Ріфки Зільберберг, народився в Ганновері 28 березня 1921 р. Сім’я була релігійною, хлопчик вступив до місцевого осередку “Мізрахі” (рух, створений у Вільнюсі 1902 р. рабі Іцхаком Яковом Рейнземом) і справно відвідував спортклуб “Бар-Кохба“.
Веймарська республіка проіснувала до 1933 р. і завершилася приходом до влади нацистів, які поставили на чільне місце внутрішньої політики антисемітизм. Євреїв бойкотували при прийомі на роботу (потім були прийняті й інші обмеження), Грішпану в цій новій дійсності робити було нічого. Ціною неймовірних зусиль він зумів виїхати з Німеччини до Палестини, але британська влада відмовила йому у в’їзді, і тоді він перебрався до Брюсселя, звідки друзі переправили його до Парижа. Він допомагав своєму дядькові в роботі, але постійних занять не мав. Два роки домагався посвідки на проживання. Два роки він, ортодоксальний юдей, згідно з традицією щосуботи відвідував синагогу.
На початку серпня 1938 р. Гріншпан отримав розпорядження покинути Францію до 15 числа. У поліцію він не з’явився, дядько сховав племінника в мансарді одного з паризьких будинків, і тоді його оголосили в розшук.
Про поневіряння рідних (сім’ю спочатку заарештували, а потім видворили з Німеччини, де його батьки, незважаючи на те, що прожили на німецькій землі понад 20 років, громадянства так і не отримали, під час загальнонімецької акції з вигнання близько 12 тис. польських євреїв, яка тривала протягом двох днів) йому 3 листопада повідомила в листівці сестра Берта. Вона писала, що внаслідок того, що сталося, вони залишилися без засобів до існування. Ось тоді доведений до відчаю Гершель вирішив помститися не тільки за приниження і жорстоке поводження з його сім’єю, а й за страждання всіх 12 тис. одновірців.
У 1987 р. американський журналіст Мартін Гілберт навів у книжці “Голокост, єврейська трагедія” свідчення англійки, яка працювала на той час у Червоному Хресті: “Я виявила тисячі людей, які стовпилися у свинарниках. Люди похилого віку, хворі та діти, зігнані разом у нелюдських умовах. Деякі… намагалися втекти назад у Німеччину і були розстріляні”.
Гершель намагався роздобути гроші, щоб допомогти рідним, але все було марно. Рішення визріло миттєво. Написавши прощальну записку батькам, він вийшов з дому, у найближчому збройовому магазині придбав револьвер і коробку набоїв і спустився в метро. Німецьке посольство знаходилося на вулиці де Лілль, 78, неподалік від станції “Сольферіно”.
Світ дізнався про замах на фон Рата 7 листопада.
З позначкою “Терміново”
Того ж вечора було зверстано екстрений випуск друкованого органу НСДАП “Фелькішер беобахтер”, у передовиці якого йшлося: “Німецький народ зробив необхідні висновки зі злочину. Він не буде терпіти нестерпну ситуацію. Сотні тисяч євреїв контролюють цілі сектори в німецькій економіці, радіють у своїх синагогах, у той час як їхні одноплемінники в інших державах закликають до війни проти Німеччини і вбивають наших дипломатів”. Наступного дня погрозами “брудним євреям”, які посміли підняти руку на німецького дипломата, були сповнені всі німецькі газети.
Гріншпан тільки поранив секретаря посольства, який приймав його, той дістав поранення в плече, до смерті ж призвело проникаюче поранення в черевну порожнину. Його негайно привезли в госпіталь, французькі хірурги зробили операцію. Гітлеру доповіли про те, що трапилося, він розпорядився відправити до Парижа свого особистого лікаря Карла Брандта, але врятувати фон Рата не вдалося – він помер 9 листопада 1938 р.
Свідчення очевидців
Інга Дойчкрон (автор книги “Я носила жовту зірку”, Берлін): “Нам зателефонував один із друзів і схвильованим голосом повідомив, що мого дядька, багатого підприємця, щойно забрало гестапо і, мабуть, відправило в концтабір… Вранці 10 листопада одна новина обганяла іншу.
На вулицях Берліна розверзлося пекло. Озброєні сокирами, колунами і кийками штурмовики вночі 9 листопада розбили всі вітрини єврейських магазинів, які завдяки особливим позначенням неважко було відрізнити від інших вітрин. На Курфюрстендамм серед уламків битого скла лежали обгажені манекени. У порожніх віконних отворах тріпотіли на вітру обривки суконь. А вже мародери на свій лад доповнили цю картину руйнування і насильства. Усередині магазинів валялися вивернуті ящики, розкидана білизна, поламані меблі, розбита й розтоптана порцеляна, зім’яті капелюхи. Густі клуби диму висіли над Фазаненштрассе, де знаходилася синагога. Підійти туди ближче ми не ризикнули. Ми вже знали, що всі синагоги “в стихійному пориві народного гніву”, як говорили по радіо, були підпалені і згоріли. Поліція і пожежники спостерігали за палаючими будівлями, піклуючись лише про те, щоб роззяви не підходили до згарища занадто близько”.
Валентин Зенгер (журналіст, Франкфурт-на-Майні): “”Ой-вей, це принесе нам цурес! – сказала мама, коли по радіо повідомили, що якийсь Гріншпан застрелив у Парижі радника німецького посольства фон Рата. – Вони цього тільки й чекали. Усе, що ми до того пережили від Гітлера, – дрек порівняно з тим, що станеться тепер”. Мама була, як завжди, права. Коли я наступного ранку вирушив на роботу, то зустрів дорогою молоденьку секретарку. “Ви вже чули, горить синагога на Бернеплац, а на Зандвег вони розбивають вітрини єврейських крамниць і викидають усе на вулицю?”. Я помчав туди. Уже здалеку було видно величезну димну хмару в небі. Допоміжна поліція утворила кордон, щоб ніхто не наблизився до місця пожежі, а хлопці з гітлер’югенду зубоскалили й потішалися з жахливих подій. Біля палаючої, як смоляний смолоскип, круглої будівлі стояли дві пожежні машини, одна з великою драбиною, яка не була висунута, а інша з технічним обладнанням. Деякі пожежники тримали в руках шланги, але лише поливали балки, що падали на вулицю. У них вочевидь була вказівка дозволити синагозі згоріти і лише не давати вогню перекинутися на сусідні будівлі.
Мною оволоділо незнайоме до того почуття: я був одним із тих, над ким тут знущалися. Це були мої брати й сестри, ті, кому розбивали шибки, плюндрували квартири, громили магазини, руйнували синагоги, паплюжили сувої Тори. Їхня доля була моєю”.
Цифри та факти
Точні цифри кількості зруйнованих синагог, єврейських комерційних підприємств, магазинів, банків по всій Німеччині встановити неможливо. Історики Голокосту, які описують події “Кришталевої ночі”, незалежно від того, в яких країнах вони проживають, наводять різні цифри, тому змушені вживати слово “близько”. Я буду говорити “більше”.
У ніч з 9 на 10 листопада 1938 р. загони СА і гітлер’югенду спалили й розгромили в Берліні, Мюнхені, Нюрнберзі, Відні та інших містах понад 267 синагог і молитовних залів, більш ніж 7500 єврейських магазинів. Кількість сплюндрованих кладовищ невідома; відомо, що зазнали руйнування численні пам’ятники і могили в багатьох містах країни. Унаслідок цих погромів, які не знають прикладів в історії і відбувалися на території всієї держави, понад 90 осіб було вбито, сотні поранено й покалічено, 30 тис. осіб відправлено до концентраційних таборів Заксенгаузен, Бухенвальд і Дахау. З них 2000 загинули від побиття протягом кількох тижнів.
Усі історики сходяться на тому, що загальний економічний збиток становив 25 млн. рейхсмарок. Крім того, Герінг (він курирував народне господарство), виступаючи 12 листопада 1938 р. на нараді, яку він скликав у своєму Міністерстві авіації, заявив присутнім, серед яких було чимало фінансових діячів Рейху: “Що б ви сказали, якби я сьогодні заявив, що єврейство як покарання має сплатити один мільярд?.. Я це сформулюю так: німецькі євреї повинні в покарання за свої жахливі злочини сплатити один мільярд”. Зрозуміло, всі схвалили рішення фельдмаршала.
Інтер’єр берлінської синагоги на Фазаненштрассе після погромів. Wikipedia/Center for Jewish History, NYC. Flickr
Питання провини та відповідальності
У справі Гріншпана залишається багато неясностей; деякі історики вважають, що вбивство Рата руками єврейського юнака було провокацією гестапо (є версія про те, що ще в лютому 1938 р. Гітлер наказав начальнику СД Гейдріху до дня народження Мартіна Лютера – автора памфлету “Про євреїв та їхню брехню” – підготувати замах єврея на німецького дипломата). Філософ Ханна Арендт і американський прокурор у Нюрнберзі Роберт Кемпнері писали про це як про версію, а випускник філософського факультету Ленінградського державного університету Михайло Фінтушал, який з 1998 р. мешкає в Ізраїлі, – як про факт (але всі їхні публікації не підтверджені посиланнями на джерела). Навряд чи необхідно наводити всі версії, але є сенс сказати кілька слів про провину і відповідальність, тепер уже історичну.
Багато хто писав (та ж Ханна Арендт, яка називала Гріншпана психопатом), що постріл Гріншпана спровокував погроми в Німеччині. Але “після того” не завжди означає “тому що”. Справді, погроми почалися після вбивства фон Рата. Але в 1938 р. нацисти вже мали безроздільну владу в Німеччині й могли, якщо їм був потрібен якийсь привід для погромів, знайти будь-який або влаштувати погром без жодного приводу й не озираючись на міжнародну громадську думку, з якою вони й не думали рахуватися.
На мій погляд, Гершель Гріншпан, доведений до відчаю становищем не тільки рідних, а й, що важливо підкреслити, долею всіх польських євреїв, яких висилали з Німеччини, серед яких опинилися і його близькі, діяв у стані афекту і не передбачав усіх наслідків свого вчинку.
Однак цей постріл призвів до подальших кроків, про що написав німецький історик Вольфганг Бенц, який очолював з 1990 по 2011 р. Центр досліджень антисемітизму при Берлінському технічному університеті. Він зазначив, що листопадовий єврейський погром 1938 р., який прокотився всією Німеччиною, став поворотним пунктом в історії Третього рейху: “Як жодна інша подія, він показав цинізм нацистського режиму, що продемонстрував відмову навіть від видимості конституційності. Антисемітизм і ненависть до євреїв, які завжди пропагувала нацистська ідеологія, набули примітивної форми фізичного насильства і переслідувань. “Кришталева ніч” стала вершиною шляху до “остаточного рішення” – до вбивства нацистами мільйонів євреїв по всій Європі”.
Відомості про подальшу долю Гріншпана вельми суперечливі. Достовірно відомо, що влітку 1940 р. його екстрадували до Німеччини, певний час утримували в берлінській в’язниці гестапо на Принц-Альбрехт-штрассе 8, але суд над ним не відбувся, і влітку 1942 р. його відправили в концтабір Заксенгаузен, а восени перевели до в’язниці Магдебурга. У травні 1960 р. суд ФРН на прохання батьків офіційно визнав його померлим.
Юрій КРАМЕР
(Публікується зі скороченнями)
