Війна, бомблять… Треба щось робити!

| Номер: February 2023

Фотографії надала героїня публікації

Ізабелла СЛУЦЬКА

Ця мила тендітна молода жінка справила на мене дивовижне враження, коли її представили: Ірена Лівшиць – співзасновниця та голова виконавчого комітету благодійного фонду «NEXUS». Такий серйозний титул міг припускати інший звичний образ громадських діячів. Проте я не помилилася у своєму передчутті зустрічі з цікавою особистістю.

Мені здається, наше коротке інтерв’ю з Іреною Лівшиць може стати й для інших знайомством з людиною неординарною і з тією шляхетною справою, якою займається вона та фонд “NEXUS”.

Ірена народилася в Москві в сім’ї професора нейрохірургії та вчительки російської мови. Пізня дитина, єдина донька дбайливих батьків. Перше (і останнє) покоління москвичів у родині Лівшиць. Дитинство на Патріарших ставках, елітна школа. Вона росла у колі друзів родини — Михайла Жванецького, Романа Карцева, Юрія Нікуліна, веселе щасливе дитинство.

А потім настали інші часи – лихі 90-ті та товариство «Пам’ять»…

Ірені було 11 років, коли батьки вирішили відправити її вчитися до єврейської школи в Канаді. Там уперше вона дізналася, що таке єврейська громада, почала вивчати іврит, навчилася готувати морквяний кугель та закохалася в Ізраїль.

Багато в чому завдяки тиску дочки 1993 року сім’я вирішила переїхати до Ізраїлю. В новому ізраїльському житті Ірена пройшла всі етапи дорослішання та становлення: школа, коледж мистецтв, нелегка служба в елітних військах військової розвідки ЦАХАЛу.

Одразу після демобілізації Ірена вступила до Університету Манчестера на факультет юриспруденції та отримала ступінь бакалавра, потім магістратура в університеті Бар-Ілан, Бостонський університет, Лондонський Інститут Права. На сьогодні Ірена входить до першої десятки ізраїльських юристів, які мають три адвокатські ліцензії — Ізраїлю, США та Англії. Останні 20 років Ірена працювала юристом у найбільших юридичних компаніях Ізраїлю, в інвестиційних фондах Європи та на держслужбі.

2022-й рік – пік успіху і стабільності, але 24 лютого для Ірени все змінилося. Вона розповідає:

— Рано вранці задзвонив телефон, і в слухавці пролунало страшне: «Іра, війна, бомблять», а потім трохи конструктивніше: «Іро, треба щось робити».

Я не народилася в Україні, я не маю там рідних чи близьких друзів, я не знаю української мови…

У мене своя історія:

моя бабуся Есфір народилася в місті Дніпрі (східна Україна),

мій дідусь Володимир — в місті Рівне (західна Україна),

мій дідусь Мойсей – у Могилевській області (Білорусь),

моя бабуся Рая — коріннями з Феодосії (Крим).

Я народилася і виросла в Москві, але моя Батьківщина – Ізраїль.

Ось такий історично-фантастичний пасьянс розклало мені життя…

Кожна людина має свою Батьківщину — у когось Матінка, у когось Ненька, у когось Золотий Єрусалим… Любіть свою Батьківщину, але не позбавляйте нікого права любити свою! Як можна вторгнутися на територію суверенної держави та нав’язувати силою своє уявлення про те, як їм жити?

— Знаєте, мені завжди здавалося, що немає нічого страшнішого за війну. Ми згадували про неї як про трагічне минуле, яке не повинно ніколи повторитися. Але пропагандистська риторика останніх років, що лилася мерзенним потоком з екранів російського телебачення, насторожувала, хоча здавалася абсурдом — немає держави Україна, немає такого народу, це російські південні території… Я народилася у Харкові, Перша столиця України! І все це дивно було чути… І зненацька погрози стали дійсністю – відбулося те, у що важко було повірити: раптовий бандитський напад з боку «наших братів» на міста і села, що мирно спали, і це в XXI столітті! Ірено, як вам вдалося так оперативно почати діяти?

— Рішення прийшло одразу: треба терміново допомагати рятувати мирних людей, які опинилися під бомбардуваннями. Протягом кількох годин, отримавши звістку про війну, було організовано команду, позначено цілі, і робота пішла. Організація складів та волонтерів, збирання коштів, благодійні заходи та проекти, закупівля предметів першої необхідності, відправка вантажів в Україну. Так народився фонд “NEXUS” («Зв’язок»), який сьогодні включає сотні волонтерів, спонсорів, партнерів, учасників і є однією з найбільших в Ізраїлі благодійних організацій, які допомагають Україні.

— Я знаю, що команда NEXUS відправляє неймовірну кількість вантажів в Україну. Це дуже вражає… Ми читали ваші звіти, дивилися відео…

— Ми справді багато працювали, і за рік війни було зібрано близько 2 мільйонів доларів, відправлено до України понад 130 тонн гуманітарної допомоги – медичне обладнання та медикаменти для населення, бійців та шпиталів, продукти харчування, автомобілі «швидкої допомоги» та багато іншого.

Окрім гуманітарної допомоги, фонд NEXUS організував кілька знакових заходів на підтримку України.

— Так, безкоштовний показ документального фільму “Маріуполь. Невтрачена Надія”, спектаклі «Я Тут» за участю артиста Анатолія Білого у постановці режисера Єгора Трухіна, благодійні концерти відомих музичних колективів, виставки українських художників та фотографів. Напевно, найзворушливішим проектом фонду «NEXUS» став проект «Подаруй дитині свято» — сотні українських дітей, чиї батьки служать у ЗСУ або загинули на війні, отримали новорічні подарунки та іграшки від добрих чарівників із Ізраїлю. Дивлячись у їхні щасливі очі, хочеться вірити, що ми змогли хоч трохи порадувати цих дітей, чиє дитинство зруйнувала війна, і подарувати їм тепло, світло та радість. Нехай ці діти знають, що добрі чарівники є, і добро обов’язково переможе зло.

— Що вам особисто дав цей минулий 2022 рік?

— Це був рік війни, жорстокий і потворний… ніколи не думала, що зовсім незнайомі люди не будуть чужими і за них так сильно вболіватиме душа. Це був рік страху, болю, невідомості, нерозуміння та неприйняття.

Але також це був рік, який привів у моє життя дуже багато нових прекрасних людей, і вони стали рідними. Рік, який знову відкрив для мене моїх чудових друзів, які завжди поруч. Рік, який запустив у мені величезну внутрішню силу та здатність співчувати та створювати, ламати шаблони та все міняти.

Що ж буде далі?

— Все це сумно, трагедія триває… На жаль, війни починають політики, але через це страждають прості люди. Можна обговорювати сценарії, мотиви, робити прогнози, але це пусте. Треба працювати на результат. Як то кажуть, «роби, що мусиш, і будь, що буде». От і ми у фонді “NEXUS” робитимемо те, що в наших силах, а саме допомагати людям, які опинилися в біді, бо на них падають ракети, у них гинуть близькі. Допомагати людям, які нічого не вимагають, але дуже чекають на допомогу; людям, які, як і всі ми, просто хочуть жити. Ми допомагатимемо бійцям української армії, які на фронтах захищають своїх матерів, дружин, дітей, мужністю та героїзмом яких захоплюється весь світ. Допомагати стільки, скільки потрібно. Ми працюємо на перемогу і віримо, що життя та історія все розставлять на свої місця.

Дуже дякую, Ірено, за інтерв’ю, дякую за ваші добрі серця, дякую за співчуття та допомогу народу України у його боротьбі за свободу та незалежність!