Ми все подолаємо
Україна та Ізраїль у боротьбі з тиранією і тероризмом
Борис ЛОЖКІН,
президент Єврейської конфедерації України, віце-президент Всесвітнього та Європейського єврейських конгресів
Так, друзі пізнаються в біді. Це істина, перевірена століттями.
“Як країна, що знає біль і втрати у війні, ми в Ізраїлі хочемо сказати нашим друзям в Україні: ви не самотні. Держава Ізраїль продовжує підтримувати територіальну цілісність України і бажає їй покласти край стражданням і втратам”, – з такими словами президент Ізраїлю Іцхак Герцог звернувся нещодавно до українців, які борються проти російської агресії.
Йому відповів посол України в Ізраїлі Євген Корнійчук: “Наші два народи зараз переживають важкі воєнні часи. І ми віримо, що спільними зусиллями досягнемо миру. Ми дякуємо народу Ізраїлю за підтримку і співчуття”.
Повномасштабна війна Росії проти України триває майже три роки. Її руйнівний вплив відчувають на собі нарівні з усіма українцями й українські євреї.
Але настрій у нас такий самий, як і у всіх українців: вистояти. Ізраїльтянам легко уявити, в якому становищі перебувають українці, оскільки Ізраїль зі стану війни практично не виходить усі 76 років свого існування. А ось людям в інших країнах, якщо це не колишній радянський блок, не так просто зрозуміти, від кого обороняється Україна і від чого українці захищають усю Європу, та й світ узагалі.
Як довго ще може тривати найбільша і найкровопролитніша за роки, що минули від завершення Другої світової війни, битва, обговорювали на п’ятому Kyiv Jewish Forum, що відбувся наприкінці минулого року і який ЄКУ провела у Вашингтоні.
Ми в Європі, ізраїльтяни на Близькому Сході – разом ми сьогодні протистоїмо загрозі, з якою світ не стикався з часів Другої світової війни. І просто зобов’язані перемогти. Іншого варіанту як в українців, так і в ізраїльтян немає. Як говорила Голда Меїр: “Наші вороги бажають нас знищити, ми хочемо жити. Це не залишає багато місця для компромісу”. Її слова характеризують ситуацію як в Україні, так і в Ізраїлі.
Голда Меїр – далеко не єдина, хто народився в Україні і згодом зробив помітний внесок в заснування та становлення Ізраїлю. Але її приклад, мабуть, один із найкрасномовніших.
У січні минулого року ЄКУ організувала прокат української версії фільму “Голда” про четверту прем’єр-міністерку Ізраїлю. Крім цього, ми також уперше українською мовою видали мемуари Голди Меїр “Моє життя”. Вони вийшли в заснованій ЄКУ книжковій серії “Єврейська бібліотека”. Для цієї серії ми відбираємо твори про євреїв та Ізраїль, що стали світовими бестселерами, але при цьому раніше не видавалися українською мовою. У “Єврейській бібліотеці” вперше публікуються їхні українські переклади.
У 2021 році серію відкрила книга доктора Даніеля Гордіса “Ізраїль. Історія відродження нації”. На сьогодні в “Єврейській бібліотеці” вийшло вже п’ять книг. В Україні вони мають великий попит. Українці хочуть знати більше про історію та культуру євреїв, з якими разом живуть понад тисячу років.
Одна з книг серії – “Моссад. Найвидатніші операції ізраїльської розвідки” Міхаеля Бар-Зохара і Ніссіма Мішаля – два роки поспіль ставала бестселером на українському книжковому ринку. Минулого року ми випустили продовження – “Амазонки Моссада”. Зовсім скоро вийде друком Rise and Kill First Ронена Бергмана. Далі буде видана автобіографічна історія боротьби з радянським режимом Натана Щаранського “Не убоюся зла”. Хоча знаменитий радянський дисидент і великий політичний діяч Ізраїлю написав її ще наприкінці 1980-х, українською мовою вона раніше не видавалася. У “Єврейській бібліотеці” це станеться вперше.
Будуть і інші книжки.
Упевнений, що більше ми розповідатимемо українцям про євреїв та Ізраїль, то меншим буде рівень антисемітизму. Хоча він в Україні, на щастя, сьогодні й без того один із найнижчих у Європі.
Другий рік поспіль заголовним елементом форуму стала зруйнована рашистами Менора. Понівечена Менора – на мій погляд, один із символів цієї війни. Монумент розташований у Дробицькому яру на околиці мого рідного Харкова. У цьому яру наприкінці 1941 – початку 1942 року нацисти розстріляли близько 20 тисяч євреїв – в’язнів харківського гетто. Після Бабиного яру Дробицький – другий за масштабами страт євреїв на території України.
Будівництвом меморіалу керував Праведник народів світу Станіслав Іщенко. Разом зі своїм батьком Йосипом він врятував під час Голокосту понад 300 євреїв.
Станіслав помер незадовго до початку повномасштабного російського вторгнення і не побачив, на що перетворили росіяни його Менору в березні 2022 року. Не почув він і абсурдних звинувачень українців у нацизмі.
Не українці обстріляли місце поховання десятків тисяч жертв Голокосту. Не українці вбили в Харкові Бориса Романченка, в’язня нацистських концтаборів. Ванда Об’єдкова з Маріуполя 80 років тому пережила Голокост. Але 2022 року вона померла в підвалі зруйнованого будинку від голоду і холоду, рятуючись від російських снарядів і ракет. Член харківської організації “Гіллель” Серафим Сабаранський загинув, захищаючи своє місто, теж від рук росіян. У серпні 2022 року під Бахмутом загинув брат мого близького друга-єврея. Нещодавно поховали загиблого на фронті сина Головного рабина України Моше Реувена Асмана. Важкі поранення дістав вихованець київської єврейської школи, резервіст ЦАХАЛу Ігор Тиш.
На жаль, я можу довго наводити подібні приклади. У лавах ЗСУ воюють тисячі євреїв, зокрема громадян Ізраїлю.
Євреї гинуть як на фронті, так і в тилу. Тому говорити про “денацифікацію” українців, як це твердить російська пропаганда, просто безглуздо. Євреїв убивають аж ніяк не українці. Українські євреї – частина української політичної нації. І в них, як і в усіх українців, – єдина мета, про яку я вже говорив: здобути перемогу, щоб разом продовжувати жити в мирній Україні.
Менору Дробицького яру ми обов’язково відновимо. Але при цьому збережемо і сліди каліцтв як нагадування про цю війну. Це буде меморіал, присвячений відразу двом трагедіям: Голокосту Другої світової та російському вторгненню двадцять першого століття. Єврейська конфедерація України разом із мерією Харкова вже відібрала проєкт майбутньої реставрації.
Ця робота вкрай важлива для збереження історичної пам’яті. Тим паче нині, коли у світі, особливо в Західній Європі та університетських кампусах США після подій 7-го жовтня 2023-го року, помітно підвищився рівень антисемітизму.
Людині більш-менш знайомій з історією важко зрозуміти, як можна звинувачувати Ізраїль у колоніалізмі. Але саме такі звинувачення сьогодні лунають на його адресу. І що особливо огидно – зокрема з тих країн, у яких дійсно велике колоніальне минуле.
Але ж здавалося б, “єврейське питання” було закрито після Голокосту. Втім, якщо говорити про “борців з ізраїльським колоніалізмом”, то будь-хто з них скаже, що він не антисеміт, а просто антисіоніст. І тут пригадується одна цитата: “Антисіонізм – це дискримінація євреїв виключно за те, що вони – євреї. Коротше кажучи, антисіонізм – це антисемітизм”.
Згадане твердження не належить будь-кому із засновників сіонізму. Це слова видатного борця проти расової сегрегації Мартіна Лютера Кінга. Він був розумним і проникливим політиком і знав, що говорив. Не знаю, як кому, а мені важко уявити доктора Кінга, що стоїть в університетському кампусі з плакатом “Від річки до моря Палестина буде вільною”.
Але що показово – вся ця антисемітська свистопляска практично обійшла стороною країни Східної Європи, Балтії, Молдову… Якраз ті країни, де добре знають і пам’ятають, що таке справжній геноцид. А в Україні не було навіть натяку на пропалестинські виступи.
Відповідь тут криється в наших війнах. Напад ХАМАСу на Ізраїль нагадав українцям ранок 24 лютого 2022 року, коли вся країна прокинулася від ракетних обстрілів і кордон перетнули колони російської техніки. Різанина в Реїмі та інших кібуцах біля Гази нагадала про трагедії Бучі та Маріуполя. Українці просто не могли зайняти позицію терористів. Тому на підтримку Ізраїлю висловилися 69%, і тільки 1% – проти.
Минулий 2024-й рік був для України та Ізраїлю часом битв, перемог, але і втрат. У новий, 2025-й, ми вступаємо з тривогою за майбутнє не тільки України та Ізраїлю, а й усього цивілізованого світу. Однак мужність і стійкість українських та ізраїльських борців з агресією, тиранією і тероризмом дає нам надію на краще.
Ми все подолаємо.