Таємне і явне

За що Азіров Гашека зарубав

| Номер: 07/385 July 2025

Михайло ФРЕНКЕЛЬ

Ерудиція – це глибокі та всебічні поняття, широка обізнаність, – повідомляє нам Вікіпедія.

Що ж стосується історичних знань, то, думається, широка ерудиція в цій сфері для політиків, науковців і журналістів більш необхідна, ніж для, скажімо, продавців продуктового відділу в супермаркеті. Хоча, звісно, і їм цікаво було б знати, що в минулі часи баклажанна ікра в наших краях була дефіцитнішою за ікру лососеву.

Але ближче до теми. Не так давно колишній прем’єр-міністр України, а нині академік РАН Микола Азаров, тріпочучи від гніву, повідомив ще про один злочин “бандерівців”. Виявляється, вони по-звірячому вбили чеського письменника Ярослава Гашека. Ось так-то!

Не будемо, однак, обурюватися цим “історичним” відкриттям Миколи Яновича. А скажемо йому спасибі за те, що він не звинуватив “бандерівців” у вбивстві малолітнього царевича Дмитра або в тому, що вони огріли табакеркою по чолу російського государя Павла Першого.

Цікаво, що в декого з молодих журналістів ця заява “Азірова” викликала гомеричний регіт, і вони не забарилися з образливою критикою його за те, що, мовляв, вигадав нечувану нісенітницю, ніби хтось когось зарубав сокирою. Оце так казочка!

Тим часом великий академік Азаров загалом саму подію не вигадав. Він просто “злегка” переплутав батька бравого солдата Швейка з укаїнським журналістом і письменником Ярославом Галаном, про існування якого цим молодим акулкам пера просто невідомо. Привіт, ерудити! Тож спеціально для них коротко розповімо про те, що сталося насправді.

Чудовий письменник Ярослав Гашек помер своєю смертю 1923-го року. Степан Бандера на той час був ще 14-річним підлітком. Тож жодних соратників і послідовників у нього, звісно, ще не було.

А ось Ярослава Галана дійсно 24-го жовтня 1949-го року вбив член ОУН (Бандери) Михайло Стахур, завдавши йому одинадцять ударів сокирою.

За що ж було вбито Галана? Для того, щоб це зрозуміти, потрібно розібратися, ким він був.

Ярослав Галан народився 27 липня 1902 року в Динуві (Польща).

У студентські роки долучився до лівого руху. З 1924 року брав участь у роботі українського підпільного національно-визвольного руху, який у другій Речі Посполитій скрізь (крім Галичини, де значно переважав вплив ОУН) очолювався Комуністичною партією Західної України.

На 1920-ті роки припадає початок творчої діяльності письменника. Він був одним з організаторів групи українських пролетарських письменників “Горно”. У 1927 році він закінчив роботу над своєю першою значною п’єсою “Дон Кіхот з Етенгейма”. Публікувався в журналі “Глобус”. Отримав заборону на професію викладача.

За свою політичну позицію письменник неодноразово зазнавав переслідувань, тюремного ув’язнення (у 1934 і 1937 роках). Ярослав Галан був одним з організаторів Антифашистського конгресу діячів культури у Львові в травні 1936 року. Крім того, він узяв участь у найбільшій політичній маніфестації 16 квітня 1936 року у Львові, розстріляній польською поліцією (загалом було вбито тридцять львівських робітників і поранено двісті учасників демонстрації). Пам’яті загиблих товаришів Галан присвятив оповідання “Золота арка”.

Після того, як 1938 року Комуністичну партію Польщі та Комуністичну партію Західної України як її автономну організацію закрив Комінтерн за сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві на користь Польщі, дружину Галана Ганну Дідик, відряджену до СРСР, заарештували в Харкові й стратили під час сталінських репресій.

Після приєднання Західної України та Західної Білорусі до СРСР у вересні 1939 року Ярослав Галан працював у редакції газети “Вільна Україна”, керував літературною частиною Львівського театру, писав нариси й оповідання про зміни у возз’єднаних західних областях УРСР.

1946 року як кореспондент “Радянської України” був присутній на Нюрнберзькому процесі у справі німецьких військових злочинців.

У своїх повоєнних памфлетах Ярослав Галан критикував націоналістів і клерикалів. Однак цікаво, що при цьому він активно виступав проти русифікації України, за правдиве висвітлення історії КПЗУ. Унаслідок подібних листів і настроїв Ярослава Галана звільнили з газети “Радянська Україна”. Статті Галана перестали публікувати й інші видання, п’єси бракували. Його зарахували до українських націоналістів – тобто до тих, кого він так не любив.

Як я вже зазначав, Ярослава Галана було вбито 24 жовтня 1949 року у своєму робочому кабінеті у квартирі на вулиці Гвардійській у Львові. Убивство письменника було скоєно членом ОУН, студентом Лісотехнічного інституту Михайлом Стахуром незабаром після виходу у світ антиклерикальної сатири Галана “Плюю на Папу!”, що була відповіддю на відлучення Галана від церкви папою Пієм XII .

Тут, дещо відволікаючись від теми, треба сказати, що Папа Пій XII світлою особистістю не був. Наприклад, він нічого не зробив у відповідь на надіслані йому листи з проханнями допомогти євреям Європи в роки Другої світової війни…

До розслідування вбивства Галана долучилося МДБ, за ходом стежив особисто Микита Хрущов. У 1951 році агент МДБ Богдан Сташинський допоміг виявити втікача Стахура, впровадившись у його загін і довідавшись у хвалькуватого Стахура всю правду. 10 липня Стахура заарештували, на суді він повністю визнав свою провину і заявив, що усвідомлено вбив Галана за розпорядженням керівництва націоналістичного підпілля за його висловлювання щодо ОУН і УПА. Домробітниця Галана впізнала вбивцю.

Після вбивства Галана було посилено заходи проти Української повстанської армії, яка продовжувала збройну боротьбу проти радянської влади в Україні. До Львова приїхало все керівництво МДБ, тут кілька місяців працював один із головних радянських диверсантів Павло Судоплатов. Наслідком убивства Галана стало посилення терору енкаведистів проти українських повстанців. Уже через 4 місяці було вбито командувача УПА Романа Шухевича.

Під час суду над Стахуром 1951-го року на запитання прокурора Руденка, чому було вирішено вбити саме Галана, підсудний відповів, що той був страшний Ватикану. Стахур був засуджений до смертної кари через повішення.

Тут цікаво те, що Стахур був затриманий не одразу після доносу Сташинського, а тільки через певний час, і якийсь час із ним працювали органи держбезпеки (а самому Сташинському його куратори з МДБ сказали, що Стахур був убитий під час затримання), приводить деяких дослідників до гіпотези, що вбивство Галана могло бути операцією МДБ, і що Стахур також був упровадженим агентом МДБ, якого вирішено було позбутися, попутно перевіривши лояльність іншого агента, яким і виявився Сташинський.

Ця версія цікава тим, що, як показали подальші події, на Сташинського у керівництва КДБ були серйозні плани. Саме йому 1959-го року було доручено скоїти вбивство Степана Бандери, що він і зробив.

Ось так Микола Янович залишив сиротою бравого солдата Швейка. А втім, чому дивуватися, якщо працював він під керівництвом “проффесора” Віктора Януковича, який чудово розбирався у творчості Анни Ахметової та українського поета Антоші Чехонте.

Усі фото взято з відкритих джерел