Михайло Лобовиков: Невідомий подвиг комбата Лібмана
Чому прославлений французький генерал віддавав честь біло-блакитному прапору з магендавідом
Генерал Марі Жозеф П’єр Франсуа Кеніг. Фото: Wikipedia / Cees de Boer
81 рік тому вирішилася доля ішува в Ерец Ісраель. Це сталося в другій битві під Ель-Аламейном в Єгипті: Восьма армія Британії під керівництвом генерала Бернарда Монтгомері розбила корпус фельдмаршала Ервіна Роммеля і зупинила його наступ на схід
Це знають багато хто. Але мало хто пам’ятає події, що відбулися чотирма місяцями раніше, коли під натиском німецько-італійського корпусу Роммеля Восьма армія з боями відступала з Лівії на схід. Відступ був безладний і загрожував повним розгромом. І ніщо вже не зупинило б танки Роммеля на шляху до Єрусалима.
Тоді Монтгомері вирішив затримати Роммеля біля стратегічного форту Бір-Хакім у Лівійській пустелі, щоб дати своїй армії відійти. Прикривати відхід мали 1-ша дивізія армії Вільної Франції і половина бригади Французького Іноземного Легіону під командуванням генерала Марі Жозефа П’єра Франсуа Кеніга. До них були приєднані саперні частини англійців для підготовки укріплень і мінних полів. Це був Інженерний батальйон Королівських стрільців під командуванням майора Фелікса Лібмана.
Особовий склад батальйону – всі 400 осіб – складали єврейські добровольці з Ерец Ісраель. Закінчивши мінувати підступи до позицій Кеніга і поспіхом викопавши окопи, вони зайняли оборону на крайній південній позиції французів.
26 червня 1942 р. німці та італійці (132-а дивізія «Арьєте») підійшли до позицій Лібмана.
Німецький командувач послав вперед танк з білим прапором для переговорів і запропонував здатися. Батальйон Лібмана мав тільки легке озброєння, майже ніякого протитанкового і ніякого зенітного. Але його відповідь німецькому офіцеру була проста: «Ми не збираємося вам здаватися – у нас немає білого прапора! У нас є тільки наш прапор – біло-блакитний із зіркою Давида!»
Німець був приголомшений: «Так ви євреї!» – але клацнув каблуками, віддав честь – і ретирувався.
Через чотири години почалася атака на позиції Лібмана, яка тривала 10 (!) днів поспіль… Включаючи артобстріл і бомбардування з повітря – які чергувалися з танковими атаками. Але танки вибухали на мінах, їх підпалювали пляшками з горючою сумішшю. Бійці Лібмана стрибали на танки на ходу і стріляли з пістолетів у оглядові щілини. І німці з італійцями так і не змогли прорвати їхню оборону.
10 червня 1942 р. Восьма армія відійшла до Ель-Аламейну і почала перегрупування. Кеніг нарешті отримав наказ залишити свої позиції. У Лібмана вже не було рації, і відступаючи, Кеніг зі своєю колоною прибув на позиції саперів, щоб зняти їх звідти. Він був вражений тим, що побачив.
Від батальйону Лібмана – 400 чоловік – залишилося менше 20 відсотків – близько 80 чоловік… Більшість з тих, хто вижив, були поранені і виснажені – денна порція води в останні дні боїв влітку в пустелі була всього півлітра… Але найбільше Кеніга вразив вигляд виснаженого солдата, який зняв прапор батальйону і складав його перед відходом. На питання Кеніга, чому він складає свій прапор, Лібман відповів: «Англійці не дозволяють нам відкрито використовувати наш біло-блакитний прапор, вони його не люблять…».
Реакція генерала Кеніга була миттєвою: «Тут командую я».
Він наказав підняти біло-блакитний прапор на свій джип – поруч із французьким. Потім вишикував свої частини – і, повільно проїхавши повз них, наказав віддавати честь прапору Лібмана. Так батальйон добровольців з Ерец Ісраель залишив свої позиції. Забравши всіх поранених, включаючи чотирьох, які збожеволіли від спраги і жаху десятиденного бою…
А майор Лібман, уродженець Південної Африки, був перекинутий до Італії, брав участь у висадці в Сицилії – і зі створенням Єврейської Бригади став командиром 3-ї роти 3-го батальйону Бригади. У складі якої і закінчив війну.
Нехай буде благословенна пам’ять сотень його бійців, які загинули за Ерец Ісраель там, у Лівійській пустелі.
ВІД РЕДАКЦІЇ
Маршал Франції Марі Жозеф П’єр Франсуа Кеніг, один з тих, чиїми стараннями «остаточне вирішення єврейського питання» не торкнулося Святої Землі, не забутий і в Ізраїлі. Наприклад, його ім’я носять вулиці в Єрусалимі, Нетанії та Бат-Ямі.
Вулиць, названих ім’ям Фелікса Лібмана, нам ніде знайти не вдалося.
