Судан тривоги ізраїльської
У Судані йдуть масштабні бої між армією та RSF (у дещо вільному перекладі – Сили швидкого реагування). І ці події стали надзвичайними навіть за мірками такої звиклої до путчів та переворотів країни
Ілюстрація: IsraGeo.com
Давид ШАРП
Для Ізраїлю те, що відбувається в цій арабській державі, представляє значний інтерес, крім іншого, і тому, що Єрусалим і Хартум знаходяться в процесі повноцінної нормалізації відносин. Втім, якщо говорити про нестабільні режими нашого регіону, то ніколи не можна знати, до чого може привести будь-який процес.
Почнемо з чинних сторін.
У кровопролитних боях за участю важкої техніки та авіації схльоснулися прихильники голови Суверенної ради Судану, тобто нинішнього глави держави генерала Абд ель-Фатаха аль-Бурхана, і його заступника, теж, ясна річ, генерала, Мохаммеда Хамдана Дігло. Саме він є командувачем СБР, які ЗМІ різних країн останніми днями помилково називають то спецназом, то спецслужбою. Насправді це повноцінна армійська структура чисельністю, за низкою оцінок, майже в 100 тисяч осіб. Формально СБР є частиною збройних сил Судану, але підпорядковуються не армії, а виключно своєму засновнику та ватажку генералу Дігло.
Дігло — яскравий приклад людини, яка піднялася на хвилях громадянської війни. За поширеною інформацією починав він як… досить успішний торговець верблюдами. Однак під час війни в Дарфурі, як свідчить чи то бувальщина, чи то переказ, один з його караванів був пограбований місцевими повстанцями, а майже 60 родичів вбито. Це підштовхнуло Дігло до організації проурядової міліції, основу якої склали араби-кочовики. Надалі вона відзначилася особливо жорсткими діями стосовно місцевого населення і багато разів звинувачувалася у жахливих військових злочинах. Саме з цієї міліції й виросли СБР. З часом зростала їх чисельність та ефективність, а також вплив самого Мохаммеда Дігло.
На якісно новий рівень СБР вийшли 2015 року, коли почалася війна в Ємені. Незадовго до цього Судан перекинувся з іранського табору до саудівського. Серед іншого це означало, що країна перестала служити офіційним каналом для контрабанди іранської зброї ХАМАС до сектора Гази. Але з погляду регіональної політики головним стало інше: саме Судан став основним постачальником живої сили для саудівської антихуситської коаліції. Хусити ж, нагадаю, є союзниками Тегерана, й Іран надає їм серйозну військову та фінансову підтримку.
На піку участі у військових діях чисельність суданського контингенту в Ємені наближалася до 50 тисяч осіб. Дуже значну їхню частину складали саме бійці СБР. Союзники забезпечували їм спорядження та екіпірування, так що за час війни в Ємені вони неабияк прибарахлились. Сьогодні це численне угруповання з важким озброєнням та масою бронетехніки, переважно колісного типу.
До речі, на єменській війні суданцям довелося дуже несолодко. Хусити виявилися сильним супротивником, і суданці, бойова підготовка та мотивація яких були, м’яко кажучи, не блискучими, зазнавали суттєвих втрат. З кінця 2019 року розпочалося швидке виведення суданського контингенту з Ємену, після чого більшість бійців СБР повернулися додому. Генерал Дігло, який надбав серйозних зв’язків в арабському світі, а також чималі фінансові кошти, відчув себе найважливішим гравцем на внутрішній арені, тим більше, що під час військового перевороту після багаторічного правління було повалено Омара аль-Башира.
Стосунки між армійським командуванням, яке очолює Абд Бурхан, і Дігло завжди були напруженими. В рамках планованого переходу Судану до цивільного правління на порядок денний постала повноцінна інтеграція СБР до складу армії. Однак командир, що пізнав переваги незалежності, аж ніяк не збирався розлучатися з можливостями, які надає наявність під його повним командуванням багатьох десятків тисяч відданих і дуже боєздатних за місцевими мірками людей. Все йшло до зіткнення, оскільки домовитись про умови інтеграції сторонам не вдалося. Однак масштаби бойових дій здивували навіть суданців, які багато що бачили.
Все почалося цілком у рамках шаблону військових переворотів, коли сторона, що повстала, намагається зайняти ключові об’єкти в столиці. Проте на відміну від багатьох інших випадків, армія не розгубилася. На момент написання цих рядків сторони не дотримуються досягнутих угод про гуманітарні припинення вогню, а кількість жертв обчислюється сотнями. У бойових діях масово застосовується важка техніка, зокрема іранського походження — плід часів тісної військової співпраці Хартума та Тегерана. Причому жодна сторона не досягла поки що вирішальної переваги.
Не обійшлося і без свого роду курйозу. На одному із зайнятих СБР військових аеродромів були захоплені й відносно недавно придбані в Росії МІГ-29 ВПС Єгипту. Пілоти та технічний персонал взято в полон. Щоправда, ні про яку інтервенцію Каїра в Судан не йшлося. Єгиптяни та їхні літаки потрапили під роздачу випадково: вони прибули трохи раніше на спільні навчання з суданцями і виявилися, як кажуть, в не той час у не тому місці. Втім, СБР вже заявили, що завдавати єгиптянам шкоди не збираються, і це зрозуміло: у Мухаммеда Дігло немає причин псувати на рівному місці стосунки з могутнім сусідом.
Те, що відбувається в Судані, викликало значне занепокоєння в США та Ізраїлі. Крім небезпеки розгортання подій у повноцінну громадянську війну, завжди є ризик того, що сюди може повернутися й іранський вплив, не кажучи вже про китайський чи російський.
Нагадаю, що 23 жовтня 2020 року в рамках “Угод Авраама” Ізраїль та Судан за посередництва США оголосили про нормалізацію відносин. В цьому зв’язку слід нагадати, що суданські контингенти неодноразово брали участь у арабо-ізраїльських війнах. Саме з території Судану в 1970-1980 роках за участю “Мосада” та сил спеціального призначення ЦАХАЛу здійснювалася нелегальна евакуація до Ізраїлю ефіопських євреїв. Однак Судан, що пізніше вступив у союз з Іраном, став найважливішим каналом для постачання іранського озброєння ХАМАСу й “Ісламському джихаду” до Гази. Цей процес набрав обертів в останній третині 2000-х і тривав у перші роки минулого десятиліття. Саме тоді іноземні джерела повідомляли про численні атаки ЦАХАЛу проти цілей терористів та іранців у Судані.
Сьогодні вже відомо більше подробиць тих подій. В ударах, крім авіації, яка змушена була долати величезну відстань, брали участь флот і сили спеціального призначення, зокрема морські командос із “Шайєтет-13” (“13-та флотилія”). Незважаючи на очевидну ефективність деяких атак — знищені колони вантажівок, втоплені судна і навіть точкові ліквідації, можна констатувати, що Іран і терористи в цій боротьбі здобули гору. Так, темпи поставок терористам знизилися, але ХАМАС та ВД все одно отримали внаслідок у своє розпорядження численні ракети різного радіусу дії та іншу зброю, доставлену до Єгипту саме через Судан.
Коли Хартум фактично порвав з іранцями і уклав союз із Саудівською Аравією, це стало найважливішою позитивною подією для Ізраїлю з точки зору національної безпеки. З цього моменту можливість контрабанди іранської зброї до Гази значно ускладнилася.
В останні роки стосунки між Єрусалимом та Хартумом помітно зміцнилися й активізувалися. Серед іншого Ізраїль надавав Судану й гуманітарну допомогу. Варто відзначити суданський дозвіл на переліт через повітряний простір країни ізраїльських пасажирських рейсів, що скоротило тривалість польоту, зокрема, до Південної Америки. Однак головною стала співпраця у сфері безпеки та розвідки, де основна роль належить “Мосаду”, який відповідав за налагодження первинних відносин. Судячи з наявної інформації, й сьогодні “Мосад” та ізраїльське МЗС поряд з американцями беруть участь у спробах примирити ворогуючі сторони. Згідно з джерелами в Єрусалимі, держдепартамент уже попередив Ізраїль, що якщо влада в Судані не перейде до цивільного уряду, остаточної нормалізації відносин з формальним договором країнам не бачити.
У січні цього року, одразу після створення нинішньої коаліції, в Судані побувала велика ізраїльська делегація, до складу якої увійшли медики та фахівці в галузі сільського господарства. Вже в лютому відбувся візит до Хартуму міністра закордонних справ Елі Коена, з яким прибула дуже велика група високопоставлених представників ЦАХАЛу та спецслужб. Глава ізраїльського МЗС зустрічався з Абд ель-Фатахом аль-Бурханом. На кінець нинішнього року тоді планувалося підписання мирного договору між країнами, і тепер, незважаючи на те, що відбувається, а також попередження американців, в Єрусалимі сподіваються, що процес налагодження відносин із Суданом все ж таки буде продовжений.
