СПАДЩИНА “СТАРЦЯ ГОРИ”
Хасан ібн Саббах. Взято з відкритих джерел © Вікіпедія
Михайло ФРЕНКЕЛЬ
На тлі глобальних конфліктів – ізраїльських воєн на Близькому Сході та російської агресії проти України – з уваги політиків і громадськості часом випадають теракти ісламістів у найрізноманітніших країнах світу. Але вони, як і раніше, забирають життя багатьох невинних людей.
Нещодавно в столиці німецької федеральної землі Баварія Мюнхені автомобіль Mini Cooper наїхав на групу людей, зокрема учасників демонстрації профспілки Verdi. Наїзд стався в районі вулиць Дахауер штрассе і Зайдльштрассе.
Загалом унаслідок атаки постраждало близько 40 осіб. Лікарям не вдалося врятувати 37-річну жінку та її дворічну доньку.
Підозрюваним виявився 24-річний громадянин Афганістану Фархад Нурі. За словами свідків, під час затримання він молився, волав “Аллах акбар!” і вивергав прокльони на адресу “хрестоносців і сіоністів”.
Прем’єр-міністр Баварії Маркус Зьодер заявив: “Це удар в обличчя. Ми молимося за жертв події. Ми зобов’язані показати, що в Німеччині має щось змінитися”.
Міністр внутрішніх справ Баварії Йоахім Геррманн заявив, що Фархада вже кілька разів затримували у зв’язку з наркотиками і крадіжками в магазинах.
Що й казати, ідеальний приклад успіху програми “мульті-культі”, проголошеної колишнім канцлером Ангелою Меркель. Скільки ще таких скривджених фархадів живе нині в Німеччині? Скільки ще життів забере ісламістська чума, що перетворює Європу на Єврабію?
Про витоки сучасного ісламістського тероризму мені вже доводилося писати.
“Мертві не кусаються – казав добряк Біллі Бонс.
Добряк Біллі знав толк у цій справі.
Тепер він і сам лежить на дні морському”.
Р.-Л.Стівенсон. “Острів скарбів”
1256 рік. Долинами і узгір’ями Середнього і Близького Сходу просувається вперед військо хана Хулагу, рідного брата Великого Кагана всіх монголів Мунке.
Для нас тут цікавим є те, що одним із головних приводів для початку походу була отримана каганом скарга від жителів низки областей Персії на утиски, яких завдавали їм ісмаїліти-нізарити, відомі в Європі як асасини.
Стрімкий марш монголів збентежив нізаритів, і їхні майже всі раніше неприступні фортеці, включно з головною – Аламут, здалися без бою.
Ісмаїліти? Нізарити? Хто вони такі?
Автор цих рядків був би надмірно самовпевнений, якби почав зараз пояснювати освіченому читачеві, що таке іслам. Дозволю собі лише нагадати, що ще в VII столітті невдовзі після смерті засновника цієї релігії пророка Мохаммеда, його послідовники розділилися на дві течії – сунітів і шиїтів. Суніти, яких у всі віки було значно більше, визнають праведними володарями всіх халіфів, які йшли шляхом Мохаммеда. Шиїти ж вважають законними імамами лише нащадків Алі ібн Абу Таліба – двоюрідного брата пророка і водночас чоловіка його коханої доньки Фатіми.
Уже в перші ж роки розколу між сунітами і шиїтами з’явилася запекла ворожнеча, що вилилася в чималу кількість кривавих битв. Звісно, можна було б дивуватися такій дикій ворожнечі між людьми, які вірять в одного й того самого Бога. Однак, якщо згадати, що Каїн убив рідного брата і зовсім із дріб’язкового приводу, то розумієш, наскільки це притаманне людській природі…
І в сунізмі, і в шиїзмі теж існують різні течії. Ще у VIII столітті шиїти, своєю чергою, розкололися і з’явився ісмаїлізм, що отримав назву через убієнного Ісмаїла – сина шостого шиїтського імама. А вже в XI столітті з числа войовничих ісмаїлітів виділилися нізарити. І вони отримали свою назву на честь Нізара – сина халіфа, якого теж убили вороги.
З усього цього короткого екскурсу ми можемо собі уявити, що нізарити були однією з найбільш фанатичних і войовничих сект в ісламі. І так воно було насправді.
Французьке слово “асасин” означає “вбивця”. І воно має прямий стосунок до мешканців фортеці Аламут. Більш ніж за півтораста років до того, як військо Хулагу зупинилося біля стін фортеці, її 1090 року захопили ісмаїліти, очолювані Хасаном ібн Ас-Саббахом. Уже незабаром вони стали наводити страх і жах не тільки на населення сусідніх областей, а й на багатьох правителів Сходу і Заходу. Європейці помилково вважали, що вбивць-смертників в Аламуті, готуючи до терактів, вводили в дурман за допомогою гашишу. А тому й прозвали їх “гашишниками”. Насправді ж їх опаювали опіумом.
Однак про все по порядку.
Час від часу на історичній арені з’являються яскраві особистості зі знаком плюс або мінус. Не такі вже й рідкісні серед них розумні й діяльні, але дуже жорстокі диктатори, які своєю залізною волею вміють підкоряти собі людей, не зупиняючись ні перед чим і не заморочуючись жодними моральними принципами. Саме таким був і Хасан ібн Ас-Саббах або “Старець гори”, як називали його в Європі.
“Старець” встановив в Аламуті найсуворіший спосіб життя. Заборонені були будь-які прояви розкоші, яку так любили при дворах східних правителів. За найменше порушення укладу було тільки одне покарання – смерть.
При цьому Ібн Саббах знав, наскільки важливий особистий приклад, і вів виключно аскетичне життя. У цих умовах у підданих “старця” зникала будь-яка тяга до багатства. Воно було позбавлене сенсу. Низка вчених не без на те підстав вважають, що аламутська спільнота нагадувала собою комуну. Ось тільки керувала цією “комуною” не виборна рада, а жорстокий релігійний автократор. Страшна людина, яка, згідно з переказами, відправила на смерть за якусь незначну провину рідного сина.
При цьому Ібн Саббах аж ніяк не був примітивним релігійним мракобісом. У всіх куточках тогочасного світу його таємні агенти скуповували стародавні манускрипти і книги, що містять найрізноманітніші знання. Він запрошував до себе, а якщо треба просто викрадав, найкращих інженерів-будівельників, алхіміків, медиків та інших фахівців. У результаті концепція оборони Аламута та інших нізаритських фортець випереджала свій час. “Гніздо” Ібн Саббаха було практично неприступним.
Однак “старець” думав не тільки про оборону, а й про наступ. Причому атакував він і найближчі регіони, і далекі, тримаючи в страху їхніх правителів завдяки великому числу вбивць-смертників, за допомогою яких він знищував ворогів.
Усвідомивши всю ефективність терору смертників-одинаків, Ібн Саббах, судячи з усього, доходить думки, яку за століття містко сформулював інший жорстокий, але не дурний тиран – “кадри вирішують усе”.
І “старець” починає створювати свою “спецслужбу”. Я не випадково вжив цей термін, оскільки Ібн Саббах взявся організовувати численний загін кілерів, користуючись такими методами та рецептами, за якими вже у ХХ столітті почали створювати спецслужби багатьох нібито дуже-дуже цивілізованих країн. Щоправда, він і сам навчався. Зі стародавніх книжок він запозичив методи підготовки бійців східних єдиноборств. Тож у принципі, ті випробування, які під час відбору проходили майбутні “хашашини”, ми могли бачити в якомусь кінобойовику з Ван Даммом, у якому старий добрий учитель Хуань перед тим, як навчити учня премудростям школи “вертлявий журавель”, піддає його різним випробуванням. Він морить його голодом, змушує стояти на колінах на подвір’ї в спеку і холоднечу тощо. Усе це проробляли і з охочими приєднатися до “спецназу” Ібн Саббаха його підручні. Відбір був найжорстокіший. З багатьох у загін потрапляли одиниці. Але це були якраз ті, кому можна було доручити будь-яке завдання. А оскільки готував їх не дідусь Хуань на добрі справи, а люди “старця” на вбивство і терор, то психологічна підготовка теж була особливою.
Майбутнього смертника за допомогою опійних напоїв занурювали в наркотичний сон і доправляли у створений у палаці “райський сад”. Тут він куштував вишукану їжу і напої і, звісно ж, потрапляв у лагідні й спекотні обійми дівчат “потрібної” поведінки, які зображували тих самих гурій, що, згідно з Кораном, чекають у раю на кожного шахіда в кількості 72-х персон. Щоправда, згідно з ученням, гурії мали бути незайманими, чим “актриски” Ібн Саббаха давно вже похвалитися не могли. Але майбутні вбивці, які перебували в напівнепритомному стані, на цю пікантну подробицю уваги не звертали. А після кількох годин перебування в “раю” смертнику давали спеціальний напій, і після того, як він знову засинав, відносили в інші кімнати. Прокинувшись, “шахід” уже був цілковито байдужий до навколишнього світу і для того, щоб знову скуштувати любов “гурій”, готовий був виконати будь-який наказ, не шкодуючи власного життя. І, треба сказати, корилися піддані “старому” беззаперечно.
Один з іноземних послів, який відвідав Аламут, писав: “Бажаючи показати нам фанатичну відданість своїх людей, Хасан зробив ледь помітний рух рукою, і кілька вартових, які стояли на кріпосних стінах, за його наказом негайно кинулися в глибоку ущелину…”.
Еге ж, керівникам сучасних спецслужб така покірність і не снилася.
Сотні готових на смерть агентів давали можливість Ібн Саббаху тримати в страху наймогутніших султанів і князів. У ті роки не існувало жодних високотехнічних систем стеження та охорони, і тому врятуватися від цілого сонму вбивць-смертників було майже неможливо. І можна сміливо стверджувати, що саме Хасан ібн Ас-Саббах був прабатьком сучасного організованого терору, керівники якого багато чого в нього навчилися.
“Старець гори” помер на вершині могутності 1124 року у віці 73 років. Заснована ним терористична держава проіснувала ще понад сто тридцять років…
Але йшли роки, і з “комуни” нізаритська держава стала перетворюватися на монархію. При цьому династія вироджувалася. Імами стали порушувати суворі закони ісламу, вживати алкоголь і навіть ставити під сумнів правдивість деяких релігійних догм. Ватажки нізаритської секти з часом загрузли в розкоші та ліні. І колись спаяна фанатичною вірою держава почала розпадатися.
На той час, коли до воріт Аламута підійшло монгольське військо, нізарити сильно ослабли. Щоправда, фортеця все ще була неприступною. Однак останній “старець” (насправді зовсім молодий правитель) Хуршах, дізнавшись, що йому обіцяно життя, наказав здати фортецю без бою. Він прорахувався. Чингізиди теж були жорстокими завойовниками. Хуршаха вбили за наказом Мунке. А Хулагу розправився з рештою “шахідів”…
Так багато уваги справам Ібн Саббаха я приділив, тому що злочини нинішніх терористів багато в чому будуються за створеними ним у середні віки лекалами. Ось тільки стали вони ще жорстокішими. “Старець” все-таки набагато більше уваги приділяв знищенню владик і царедворців, а нинішні терористи постійно ллють по всьому світу кров ні в чому не винних людей, намагаючись посіяти страх і жах.
Так, жах. Саме так і перекладається з латині слово “терор”. І головна мета тих, хто вершить і надихає його у світі, і полягає в тому, щоб, убивши якусь кількість людей, вселити страх у душі багатьох інших. А сьогодні, не потрібно закривати на це очі, мета міжнародного тероризму – залякати все людство. Страх паралізує, а тими, хто позбавлений волі до опору, дуже легко керувати.
Про ці глобальні цілі терористів, здається, нині дедалі більше стали здогадуватися у світі. Люди втомилися жити в страху, що завтра в їхньому будинку, в метро чи на автобусній зупинці вибухне чергова бомба. І вони готові протистояти терору.
Але насамперед – це завдання урядів країн, що зазнають атак терористів. І тут, як це не гірко усвідомлювати, ми нерідко стикаємося з політикою подвійних стандартів, яку останніми роками демонстрували керівники багатьох країн.
Наприклад, клятвені обіцянки “мочити бандитів у сортирах” чергуються у російської влади зі спробами загравати з ХАМАСом і Хезбаллою заради примарних політичних вигод. І згідно з їхньою дивною логікою ті, хто напав у Москві на “Крокус”, – це терористи, а ті, хто вбиває дітей в ізраїльських містах, – це борці за незалежність.
Давно б пора зрозуміти, що третя світова війна вже почалася. І воюючими сторонами в ній є ідеологи і практики всепланетного терору і, по суті, решта світу, оскільки жодна, навіть найнейтральніша країна, не може бути застрахована від того, що вона чимось може не сподобається терористам.
У світового тероризму єдиний почерк. Експерти не раз уже вказували на те, що радикальні ісламісти становлять для Європи не меншу загрозу, ніж для Ізраїлю. Практично всі теракти, що відбувалися в Європі, виконувалися за суто близькосхідною методикою, розробленою свого часу палестинськими екстремістськими організаціями і “Аль-Каїдою”, тепер підхопленою “Ісламською державою” і ХАМАСом.
Терор “Аль-Каїди”, “ІД”, ХАМАСу, Хезболли та інших ісламістських угруповань, як сказав би поет, безглуздий і нещадний. І перемогти його можна тільки дуже жорсткими методами.
Ось чому, коли я читаю про те, як терористи, що сидять в ізраїльських або американських в’язницях і на чиїх руках кров невинних людей, вимагають поліпшення і без того досить прийнятних умов утримання, я згадую хана Хулагу. Як вірянин, він тяжів до, мабуть, наймирнішої з релігій – буддизму, але, мабуть, добре розумів, що такого ворога, як фанатики-вбивці та їхні цинічні жорстокі ватажки, не можна залишати у своєму тилу.
…Мертві не кусаються. “Добряк” Хулагу знав толк у цій справі…
