Не десять негритят
Ілюстрація: IsraGeo.com створена Grok від xAI
Петро ЛЮКІМСОН
Нещодавно в соціальних мережах з’явилася розповідь нової репатріантки з колишнього СРСР про те, що її 12-річний син відмовляється ходити до школи через цькування та приниження з боку групи, як вона їх назвала, “учнів з Африки”. Жінка стверджує, що вже не раз говорила з вчителями та директором, але ті не вжили жодних заходів, щоб зупинити цькування. Наприкінці допису вона звертається до старожилів Ізраїлю за порадою, що робити в цій ситуації: звертатися до поліції чи переводити дитину в іншу школу?
Як не дивно, у багатьох репатріантів зі стажем замість співчуття цей пост викликав обурення. Автори коментарів поспішили звинуватити молоду жінку в расизмі. Їй дорікали за те, що вона, написавши про Африку, таким чином, зробила акцент на кольорі шкіри кривдників сина, хоча, мовляв, хулігани є в будь-якій громаді, і зачинщиками цькування цілком могли бути і вихідці з тієї ж Росії або України. З останнім аргументом важко не погодитися: могли б. Але ті, хто поспішив із звинуваченнями, вважали за краще не помітити, що авторка допису підняла серйозну суспільну проблему, про існування якої вони, можливо, просто не знають.
А тим часом проблема існує і добре знайома як поліції, так і всім, хто так чи інакше стикається з незаконними мігрантами з Судану та Еритреї та їхніми дітьми. Сьогодні вже не тільки в Південному Тель-Авіві, але і в Рамат-Гані діють справжні банди з дітей мігрантів 12-16 років (іноді і старше), які в повному розумінні слова тероризують не тільки однолітків, але й дорослих. При цьому вони навіть не особливо ховаються: майже у кожної банди є свій акаунт в “ТікТоці” або інших соціальних мережах, на яких вони викладають відеоролики зі своїми черговими “подвигами”.
Одне з нападів такої банди отримало широку відомість завдяки публікації в ЗМІ. Йдеться про інцидент у кварталі а-Тіква в минулий Йом-Кіпур: до 10-річної дівчинки, яка каталася на самокаті, підійшли четверо або п’ятеро дітей із Судану і вимагали, щоб вона забиралася, бо це їхня вулиця, їхній район і їхня країна. Дівчинка виявилася патріоткою і заявила у відповідь, що країна ця – її, тут живуть євреї, а діти з Африки в ній тільки гості. У відповідь ті не просто зламали її самокат, але повалили на землю і почали бити ногами. На крики дитини вибігла мати, проте лінчувачі не звернули на її вмовляння і крики ніякої уваги. Жінці з труднощами вдалося вирвати дочку з рук хуліганів і під градом каменів відвести в будинок.
Але, як виявилося, на цьому інцидент не вичерпався. Незабаром біля будинку з’явилися вже десять дітей суданців — мешканці Південного Тель-Авіва відмінно навчилися відрізняти мігрантів із Судану від їхніх побратимів з Еритреї — і почали закидати його камінням. Жінка викликала поліцію, яка через деякий час з’явилася, але коли поліцейські спробували затримати дітей, ті розбіглися. А оскільки вони добре знають всі місцеві вулички і провулки, що нагадують лабіринт, затримати нікого не вдалося. Жінка порадилася зі знайомими, чи варто подавати скаргу в поліцію, і ті дружно порекомендували цього не робити, оскільки, мовляв, поліція навряд чи може якось вплинути на суданців, а от діти можуть помститися, та ще й як!
Історія, яка сталася нещодавно в кварталі Шапіра, показала, що це була правильна порада. Тут по дорозі зі школи дівчинку 12 років почала оточувати компанія юних суданців. Дівчинка встигла зателефонувати матері, і та поспішила назустріч дочці разом зі старшим сином. Скінчилося тим, що всіх трьох повалили на землю, відібрали телефони, побили палицями і навіть застосували сльозогінний газ і електрошокери. Хтось із перехожих викликав поліцію, і далі все відбулося, як у кварталі а-Тіква: підлітки-мігранти кидали в поліцейських каміння і розбіглися, як таргани по щілинах. Побита разом з дітьми жінка подала скаргу в поліцію, але та закрила справу, ледь відкривши її, через відсутність фігурантів. Зате юні бандити дізналися адресу цієї сім’ї і стали з’являтися до її будинку посеред ночі з камінням. А вранці вони зустрічали дітей, коли ті виходили до школи, і жінку, яка вирушала на роботу. Справа дійшла до того, що щоранку чоловік розвозив дружину і дітей, а потім привозив їх додому.
Останнім часом підліткові угруповання африканців тероризують відвідувачів рамат-ганського парку «Леумі», улюбленого місця відпочинку жителів цього міста. У Рамат-Гані ж сталася одна з найсумніших історій, пов’язаних з діяльністю таких угруповань: вони напали на 15-річного підлітка, відібрали у нього мобільний телефон і електросамокат і побили так, що він втратив свідомість, а прокинувшись, з трудом дістався додому. За словами матері хлопчика, з цього почалися всі біди їхньої родини. У сина, який був відмінником, відвідував кілька гуртків і вчителі пророкували йому велике майбутнє, явно щось сталося з психікою. Він перестав відвідувати школу і взагалі боявся виходити з дому, вважаючи за краще цілими днями лежати на ліжку і дивитися в стелю. Шкільний психолог, яка відвідала підлітка, переконала його повернутися до навчання, але той, походивши тиждень, знову замкнувся в собі, і налагодити з ним якийсь контакт у батьків не виходило. Через деякий час хлопчина раптом почав тікати з дому вночі і повертатися під ранок. Де саме він зникає і чим займається, відповідати відмовлявся. До тих пір, поки батькам не зателефонували з поліції і попросили терміново приїхати. Як з’ясувалося, син зв’язався з компанією наркоторговців і займався розповсюдженням наркотиків в Тель-Авіві. Все йшло до його ув’язнення в КПЗ, але батькам вдалося вмовити відпустити їх чадо під домашній арешт, а потім підшукати йому місце в школі-інтернаті. Як потім хлопчик зізнався батькам, тільки в компанії нових друзів він відчував себе в повній безпеці: знав, що варто комусь на нього напасти, і за його дзвінком одразу з’явиться десяток хлопців на мотоциклах і з бейсбольними битами. А їх мігранти дійсно бояться.
До речі, з приводу побиття хлопчика було подано скаргу в поліцію, але, як вже здогадався читач, без жодного результату.
Засновник Центру державної політики щодо нелегальної еміграції в Ізраїль адвокат Йонатан Якубович стверджує, що мова йде про давно і добре відоме правоохоронним органам, судам, міграційним службам, правозахисним організаціям і всім іншим зацікавленим інстанціям явище. Вже на даному етапі воно становить серйозну загрозу для ізраїльського суспільства, але важко уявити, що буде, коли малолітні бандити підростуть і поповнять ряди суданської та еритрейської організованої злочинності, яка править бал на вулицях Південного Тель-Авіва. Адміністрація шкіл, в яких навчаються діти мігрантів, стверджує, що їх бояться не тільки однолітки, а й вчителі, впоратися з ними законними способами не виходить, а спроби вплинути через батьків безрезультатні – ті просто не з’являються на виклик. Одне з рішень проблеми директори й вчителі шкіл бачать у тому, щоб скоротити концентрацію дітей мігрантів у навчальних закладах, розкидавши їх по школах всього Тель-Авіва, включаючи його північні райони. Але жителі цих районів категорично проти такого рішення, і їх можна зрозуміти.
Соціологи, які займаються цією проблемою, бачать її корінь у тому, що нелегальні мігранти з Африки принципово не бажають, щоб їхні діти інтегрувалися в ізраїльське суспільство і сприймали його культурні та етичні коди. Всі розповіді про зіткнення з цими дітьми показують: батьки вкладають їм в голови, що вони повинні стати господарями, щонайменше в районах свого проживання, а бажано — і всієї країни.
У мерії Тель-Авіва-Яффо кажуть, що щорічно на потреби “жителів Судану та Еритреї, які шукають притулку” — саме під цим евфемізмом фігурують мігранти в усіх муніципальних документах — з її бюджету виділяється 5 млн. шекелів. Ці гроші йдуть на утримання дитячих садків, допомогу безробітним і наркоманам, а на оплату праці психологів і соцпрацівників, які могли б працювати з дітьми, залишається зовсім небагато. Та й чи захочуть діти з ними контактувати?.. У поліції визнають, що затримати членів дитячих і підліткових ОЗУ мігрантів вдається не часто — занадто вміло вони розбігаються. Та й коли вдається, у правоохоронців практично немає важелів впливу на дітей віком до 13 років.
Йонатан Якубович бачить єдиний дієвий вихід із ситуації, що склалася, у посиленні боротьби зі злочинністю громадян Судану та Еритреї і початку масової кампанії з видворення на батьківщину або в інші країни хоча б тих, хто жодного права на притулок за міжнародним законодавством не має. А таких, за його словами, переважна більшість. Але, як відомо, і Верховний суд, і судді нижчих інстанцій дотримуються з цього приводу іншої, набагато ліберальнішої і гуманнішої позиції, на корені зупиняючи будь-які спроби депортації мігрантів. А протести проти засилля мігрантів у Південному Тель-Авіві або ігноруються, або караються – достатньо згадати недавній вирок лідеру «Фронту за звільнення Південного Тель-Авіва» Шефі Паз за залишені нею та двома соратниками графіті на стінах дитячого садка для дітей мігрантів. Але, звичайно, набагато легше просто до часу не помічати цю проблему. А заодно таврувати тих, хто звертає на неї увагу, як расистів.
* *
Вже після того, як цей матеріал був підготовлений до оприлюднення, стало відомо, що організація «Центр ізраїльської імміграційної політики» на основі підписаної сотнями жителів Південного Тель-Авіва петиції звернулася до суду з вимогою позбавити мігрантів з Еритреї автоматичного права на захист держави і депортувати тих з них, хто асоціює себе з правлячим в їхній країні режимом. Головний аргумент позивачів — прямий зв’язок між прихильниками режиму і посольством Еритреї, яке нещодавно внесло заставу в 80 000 шекелів за двох своїх співгромадян, затриманих за підозрою в участі в заворушеннях у Південному Тель-Авіві. Гарантійний лист ставить під сумнів твердження мігрантів про те, що в Еритреї їм нібито загрожує небезпека.
У позові підкреслюється, що протягом останніх двадцяти років Держава Ізраїль дозволяла незаконно прониклим в країну громадянам Еритреї перебувати на своїй території під приводом небезпеки. У той же час багато мігрантів повернулися в Еритрею без ризику для життя. Крім того, багато еритрейців в Ізраїлі відкрито оголосили себе прихильниками режиму, від якого вони нібито рятуються. На ґрунті конфлікту між ними і противниками режиму в Тель-Авіві не раз відбувалися справжні бійки, в тому числі з людськими жертвами. У позові також наводяться витяги зі свідчень в суді одного з мігрантів, який зізнається, що підтримує режим і живе в Ізраїлі виключно з економічних міркувань. Тим часом, явне співчутливе ставлення ізраїльських суддів саме до вихідців з Еритреї спонукає багатьох нелегалів з інших африканських країн видавати себе за еритрейців, щоб отримати в Ізраїлі режим найбільшого сприяння.
Слід зауважити, що це не перша спроба «Центру ізраїльської імміграційної політики» і його засновника Йонатана Якубовича покласти край абсурдному ставленню держави до нелегальних мігрантів з Африки, і навряд чи вона буде вдалішою, ніж попередні.
