Ізраїльський футбол їде на Олімпіаду
Фото: pixabay.com
Давид ШАРП
Поділивши на молодіжному чемпіонаті Європи третє місце зі збірною України, ізраїльські футболісти отримали право 2024 року стати учасниками олімпійського турніру в Парижі.
Ізраїль отримав це право втретє в історії. Вітаємо! Перший раз ізраїльтяни виступали на Олімпійських іграх у Мехіко 1968 року, де пробилися до чвертьфіналу. На Олімпіаді 1976 року ізраїльтяни потрапили до вісімки найсильніших.
А незадовго до цього сталося ще одне свято. Ні, я не перебільшую – бронзова медаль футбольної збірної Ізраїлю на чемпіонаті світу (ЧС) у категорії U-20 (грати могли ті, кому цього року не виповнився 21 рік) стала однією з найяскравіших подій в історії вітчизняного спорту. Звичайно ж, було чимало успіхів: і перемоги на чемпіонатах світу, і навіть золоті олімпійські медалі. Однак не можна забувати про найважливіший критерій – популярність, а саме за ним футбол на планеті загалом і в нашій країні зокрема поза конкуренцією. Тому фраза “Ізраїль – третій у світі з футболу” звучить, як казка.
Так, мова все ж таки йде про юніорську, а не про повноцінну дорослу команду, якій до подібного досягнення – як до неба. І все ж це не підлітки категорії U-16, а хлопці, які вже грають у професійний футбол, навіть якщо деякі з них все ще виступали в минулому сезоні за юніорські команди.
Усі останні дні в спортивних ЗМІ обговорювалося питання, чи є завойована в Аргентині “бронза” найвищим досягненням в історії ізраїльського футболу. На мій погляд – якщо, звісно, коректно порівнювати успіх юніорів із дорослими турнірами, – то так. Хоча підхід, звісно, частково спірний.
Було також єдине – й історичне – потрапляння на чемпіонат світу серед дорослих команд усе в тій же Мексиці. Ізраїль поступився 2:0 Уругваю, майбутньому півфіналістові, зіграв 1:1 із сильними шведами та розійшовся 0:0 із чинними чемпіонами Європи й надалі фіналістами ЧС – італійцями. Власне, вихід на ЧС і два очки в такій значній компанії стали дуже вражаючим досягненням.
Спочатку проводити ЧС серед юніорів планувалося в Індонезії – країні з найчисленнішим у світі мусульманським населенням і найвіддаленішою серед ісламських держав від Ізраїлю, що, втім, не заважає індонезійській владі дотримуватися послідовного антиізраїльського курсу. Спочатку вона зобов’язалася забезпечити участь Ізраїлю в турнірі. Взагалі-то більшість спортивних федерацій активно борються зі спробами не допустити ізраїльських спортсменів до змагань. Країни, які намагаються вчинити подібне, позбавляються можливості приймати турніри. Тож останніми роками, навіть до підписання так званих “Угод Авраама”, ізраїльські спортсмени змагалися і в ОАЕ, і в Катарі. По суті, порочній практиці бойкоту Ізраїлю покладено край. Спроба індонезійців відродити її була оперативно припинена ФІФА, і ЧС перенесли в Аргентину.
На турнір Ізраїль приїхав без двох своїх провідних виконавців – найталановитішого молодого футболіста країни Оскара Глуха, чиї батьки репатріювалися з колишнього СРСР, і форварда Ідо Токломаті (“Маккабі” Петах-Тіква), який не поїхав до Аргентини через травму. Оскар, якому тільки нещодавно виповнилося 19 років, уже досяг чималого успіху в дорослому футболі: дебютував за головну збірну Ізраїлю, а впродовж цього сезону його продали за 7 млн євро – величезні гроші для ізраїльського футболу – з “Маккабі” (Т-А) до “Ред Булл” (Зальцбург), у складі якого він став чемпіоном Австрії. Здавалося, за відсутності двох найсильніших гравців бідний на резерви Ізраїль не здужить. Однак у тому-то й сила цієї блискучої команди та її тренера, що вони раз по раз зуміли відшукати додаткові ресурси так, що загін, перефразовуючи рядок із пісні, “не помічав втрати бійців”.
У груповому турнірі та на наступних етапах хлопці здійснили, без перебільшення, феноменальну ходу. Особливо варто відзначити вражаючий матч із Японією, коли, поступаючись 1:0, граючи гірше та залишившись у середині другого тайму вдесятьох, наша команда раптово перехопила ініціативу і не лише зрівняла рахунок, а й перемогла в доданий суддею час.
Ну, а апофеозом цього чудового походу стала перемога з рахунком 3:2 у чвертьфіналі над фаворитами турніру – бразильцями. Причому ізраїльтяни не відсиджувалися в обороні, грали з позиції сили, а вирішальний гол найздібнішого футболіста команди – форварда “Маккабі” (Т-А) Дора Турджемана став справжньою окрасою турніру. На мій погляд, сам по собі вихід до півфіналу з урахуванням перемоги саме над бразильцями вже переважив торішнє “срібло” на чемпіонаті Європи.
На жаль, далі була прикра, але загалом заслужена поразка від майбутніх чемпіонів – уругвайців. І ось матч за третє місце з корейцями, якому передувала напівдрама-напівскандал.
Річ у тім, що провідні клуби ізраїльської ліги традиційно прохолодно ставляться до бронзових і срібних медалей. Мовляв, якщо не золото, значить, особливо й не цікаво, аби в Європу пробитися. У керівництві департаменту молодіжних та юнацьких збірних, так само як і в Федерації загалом, вирішили перенести цю не найкращу традицію і на цей турнір, мовляв, молодіжна (олімпійська) команда в категорії U-21, а фактично U-23, має зовсім скоро зіграти на чемпіонаті Європи. П’ять футболістів з U-20 спочатку планувалося задіяти для посилення олімпійської збірної одразу після турніру в Аргентині, але ніхто у Федерації й уявити не міг, що ця команда дійде до півфіналу. Але вона дійшла! І тоді в ім’я посилення старших, хоча до початку ЧЄ ще лишається час, було ухвалено вкрай сумнівне рішення: у терміновому порядку відкликати до Ізраїлю п’ятірку провідних гравців – воротаря, трьох із чотирьох захисників і форварда. Це був не тільки фізичний, а й моральний удар по команді. На мій погляд, зайві пару днів підготовки п’ятірки зі старшими колегами нічого відчутно не змінили б, зате історичної “бронзи” Ізраїль з великою ймовірністю міг би позбутися. Однак і тут хлопці Офіра Хаїма довели, що зроблені з особливого тіста. З наполовину оновленим складом вони начисто обіграли корейців (3:1 – голи забили Біньямін, Сеньйор, Халайлі) і заслужено піднялися на п’єдестал.
Деякі читачі можуть поставити собі запитання: чи означає нинішнє 3-тє місце у світі, що, скажімо, років за п’ять-шість приблизно ця сама команда зможе посісти аналогічне або близьке до нього місце на дорослому чемпіонаті світу чи Європи? Звісно ж, не означає. Однак важливий для Ізраїлю крок до успіху і в дорослому футболі зроблено. На найвищому рівні досягнення серйозних результатів стане можливим за наявності стабільно успішних за світовими та європейськими стандартами юнацьких-юніорських-молодіжних збірних. І за умови, що протягом десяти років у таких успішних збірних регулярно “народжуватимуться” хоча б по парі-трійці футболістів високого класу. Саме так утворюється міцний фундамент для майбутніх успіхів. Будемо сподіватися, що першу і досить важку цеглинку в нього вже закладено.
