Агент Її Величності
Фото: Wikipedia / Das blaue Sofa
Помер Фредерік Маккарті Форсайт – англійський письменник і сценарист, секретний співробітник Британської розвідувальної служби МІ-6, який, зокрема, викривав антисемітизм у верхньому ешелоні влади Сполученого Королівства, а після Шестиденної війни побував в Ізраїлі, зустрівся з Давидом Бен-Гуріоном та іншими лідерами країни й залишив спогади про цю важливу в його біографії поїздку…
Командор ордена Британської імперії Фредерік Форсайт прожив без двох місяців 87 років.
Народився він 1938 року в місті Ашфорд, графство Кент на південному сході Англії. Освіту здобув у привілейованій Танбриджській приватній чоловічій школі та Гранадському університеті в Іспанії.
У 1956 – 1958 рр. служив у королівських ВПС.
У 60-ті роки працював кореспондентом агентства “Рейтер” у Парижі; у 1967 – 68 роках висвітлював громадянську війну в Нігерії – у самопроголошеній республіці Біафра.
Саме тоді почалася його співпраця з британською розвідкою, що тривала понад двадцять років, сповіщає Вікіпедія. У нього був персональний куратор під кодовим ім’ям “Ронні”, а в якості плати в МІ-6 погодилися читати його рукописи і попереджати, якщо в них буде виявлено інформацію, що не підлягає розголошенню.
Очолював бюро агентства Рейтер у Східному Берліні, був кореспондентом у Берліні, Парижі, Празі. В останньому місті також співпрацював із місцевою інформаційною агенцією, завдяки чому зміг взяти інтерв’ю у президента Чехословаччини Людвіка Свободи.
Розпродано понад сімдесят мільйонів примірників книжок Фредеріка Форсайта, які були перекладені десятками мов. Письменник дуже ретельно ставиться до реалістичності своїх романів. Багато його романів було екранізовано. Останньою книгою письменника стала автобіографія “Аутсайдер”.
Помер 9 червня 2025 року у своєму будинку в Бакінгемширі після нетривалої хвороби.
* * *
У виданні Forward 6 січня 2016 року вийшла стаття Курта Шлайера “Секретна єврейська історія Фредеріка Форсайта”. Гадаємо, нашим читачам буде цікаво прочитати скорочений переклад публікації, що розкриває незвичайні сторінки життя письменника й агента.
… Нова книга Фредеріка Форсайта – автора бестселерів у жанрі шпигунського трилера, таких як “День шакала”, “Досьє “Одеса” і “Пси війни” – являє собою відхід від звичного стилю.
“Чужинець” – це мемуари, і виявляється, що життя самого Форсайта було не менш насиченим, ніж у його літературних героїв. Він встиг побувати пілотом ВПС, журналістом, іноземним кореспондентом, письменником – і, час від часу, шпигуном.
Форсайт виріс у графстві Кент на південному сході Англії, досить близько до окупованої Франції, і 1940 року його на деякий час евакуювали через загрозу німецького вторгнення.
Його батько тримав хутряний магазин.
“Тоді, до епохи політкоректності, кожна жінка мріяла про шубу. Навіть у маленьких містечках були хутряні магазини. А хутряна торгівля була зосереджена в Іст-Енді Лондона – єврейському районі, де влаштувалися відомі хутроторговці з Лейпцига, які втекли від Гітлера.
Батько потребував шуб, щоб виставляти їх на вітрину. Він налагодив контакти з усіма цими хутряними магазинами. Купувати шуби оптом він не міг собі дозволити. І ось йому давали по п’ять-шість штук на реалізацію, з можливістю повернути непродане. Вони були дуже добрі і до нього, і до мене, коли я був хлопчиськом. Я пам’ятаю їх із пейсами і в чорних капелюхах. Це були дуже хороші люди”.
Ще більше враження на батька Форсайта, якого теж звали Фредерік, справив фільм, який він побачив під кінець війни.
“У цей час почали надходити відомості про Голокост, – згадує Форсайт. – Його викликали до Лондона, де в студії він мав дивитися страшні кадри з Берген-Бельзена. Відтоді він мав особливу симпатію до євреїв – через те, як вони ставилися до нього, і через те, як до них ставилися інші”.
Форсайт пізніше зрозумів, що подібні почуття були не у всіх у британському суспільстві, особливо у високих колах державної служби.
Військова служба старшого Форсайта також визначила майбутнє його сина. Офіцер, він одного разу поїхав у справах на авіабазу і взяв п’ятирічного Фредеріка з собою. Поки батько працював, льотчики посадили хлопчика в кабіну винищувача “Спітфайр” – після цього Форсайт твердо вирішив стати пілотом.
Зрештою він вступив до льотної школи ВПС і в 19 років став наймолодшим пілотом британських ВПС. Але післявоєнна економія обмежувала кар’єрні перспективи. Стало зрозуміло, що бути бойовим льотчиком не вийде, і Форсайт вирішив стати іноземним кореспондентом.
Кар’єра почалася з трирічного стажування в місцевій газеті, після чого він отримав роботу в агентстві Reuters у Лондоні. Незабаром після цього заступник начальника паризького бюро захворів, і Форсайта, який володів бездоганною французькою (а також німецькою, російською та іспанською), направили туди.
Це було в травні 1962 року. Генерал Шарль де Голль став мішенню людей з армії (OAS), незадоволених його рішенням надати незалежність Алжиру. Завдання Форсайта було стежити за кожним кроком президента. Незабаром він зрозумів, що пробратися до Де Голля можна тільки як висококласний снайпер. Це стало зерном, з якого виріс роман “День шакала”.
Форсайт нерідко використовував журналістський досвід для своїх книг. Його висвітлення громадянської війни в Нігерії для BBC лягло в основу “Псів війни”, а час, проведений у Берліні, – в основу “Досьє “Одеса”.
В Африці Форсайт зіткнувся з тим, що, за його словами, британське МЗС абсолютно не розуміло, що відбувається. На місці він бачив зовсім іншу картину, ніж ту, що малювали в Лондоні: там стверджували, ніби війна триватиме два тижні. На ділі вона тривала кілька років і призвела до голоду в Біафрі, який забрав життя понад мільйона людей.
Форсайт завжди недолюблював Форін-офіс, вважаючи його заповненим нездарами й антисемітами.
“Антисемітизм – це в них традиція, і вона сягає таких людей, як Сент-Джон Філбі, радник Ібн Сауда, і, звісно, Т. Е. Лоуренс з арабським повстанням”.
Мова про період Першої світової війни, коли Британія підштовхувала арабів до повстання проти Османської імперії, а Філбі сподівався посадити Сауда на чолі великої арабської держави.
“Багато хто з цих мандаринів (вищих чиновників) цінував покірність арабських низів, які кланяються шейхам і муфтіям. Їм це подобалось. А євреї мали звичку відповідати. А це – не той стиль, який люблять у зовнішньополітичному відомстві. Ми ж, британці, поставили Сауда, потім Абдаллу. А євреї на кшталт Хаїма Вейцмана і Давида Бен-Гуріона тим часом влаштовували скандали в новоствореній ООН у Нью-Йорку. Таких у Форін-офісі не шанували”.
Працюючи позаштатником в Африці, Форсайт вирішив з’їздити до Ізраїлю.
“Це було після Шестиденної війни. Панувала ейфорія, оптимізм, очікування, що все буде чудово. Ми подвоїли територію. У нас Західний берег. У нас Голанські висоти. Ми розбили три арабські армії і три арабські ВПС.
Але ніхто не розумів, що буде далі. Усі думали, що попереду – тільки вино і троянди. Молоді ізраїльтяни, яких я тоді зустрів, не розуміли, наскільки складно керувати іншим народом. А в нас, британців, такий досвід був”.
Під час поїздки він познайомився з кількома відомими ізраїльтянами і навіть провів час із Давидом Бен-Гуріоном, якого назвав “одним із найвидатніших людей, яких я зустрічав”.
“Мене вразило, що людина, яка стільки років воювала з арабами, зовсім не відчувала до них ненависті. Ні він, ні його покоління – дореволюційне, пре-саброве – не відчували тієї ворожнечі, яку зараз можна помітити у молодих ізраїльтян”.
В останню ніч у Тель-Авіві в барі він познайомився з групою ізраїльтян, зокрема з Яель Даян, дочкою генерала Моше Даяна.
“Вони не були антибританськими. Сказали: “Ви були виродки, але, принаймні, ввічливі виродки”. А справжня їхня ненависть була спрямована проти своїх фанатиків”.
За вечірнім столом хтось із кутка уважно спостерігав за Форсайтом, а потім підійшов і відвів його вбік:
“Хочу тобі де в чому зізнатися”.
Він розповів, що був тією самою людиною, яка 1946 року завезла бомби в готель “Кінг-Девід”, унаслідок чого загинуло приблизно 100 осіб і багато було поранено.
“Він хотів розповісти мені, що зробив дзвінок із попередженням молодому британському офіцеру, але той вирішив, що це розіграш, і проігнорував”.
Відтоді питання про те, чи було попередження, залишається предметом суперечок.
“Я запитав, чому він не розповість це тим ізраїльтянам, з якими ми пили. Він відповів: “Вони мене вб’ють”. А мені чому розповідаєш? – “Тому що ти британець і гой””.
Форсайт так і не зрозумів, яка в цьому логіка. Але ось так все і сталося. Вранці він покинув Ізраїль і повернувся в Африку.
