Сергій ЛІСС: Битва за Курськ – історія повторюється
Чи скаже великий Пу зі звичною усмішкою і про Курську область “вона потонула”?
Фото: Wikipedia / Loyna
(Із записок українця, який живе в країні розвиненого путінізму)
12 серпня 2024 року стало річницею великої трагедії для громадян Росії. Президент РФ мав виступити з несамовитою промовою і, як сподівалися маси, повідомити про надання хоч якоїсь допомоги сім’ям загиблих. Принаймні так мало бути, але цього не сталося, бо нелегітимний президент ховається в бункері. Він спантеличений тим, що ЗСУ з легкістю прорвали оборону на кордоні Курської області.
24 роки тому, 12 серпня 2000 року, внаслідок випробувань торпед затонув підводний човен “Курськ”, пускові установки якого не були призначені для цього типу боєприпасу. В результаті екіпаж у повному складі 118 осіб загинув.
Так ознаменувався прихід Путіна до влади, від якої він і донині не може відірвати м’яко-в’ялу частину свого тулуба. Дивлячись на засідання Ради безпеки, видно навіть неозброєним поглядом – усі присутні сильно нервують. Це не Пригожин із “Вагнером”, із ЗСУ у старого диктатора домовитися не вийде. А якщо й пощастить, то буде не просто.
У мене, звісно, немає інсайдів, як цю операцію планували, але приємно припустити, що дату наступу на Курську область обрали не випадково. Адже старий диктатор любить усілякий символізм, ось і отримав відповідь.
ВВП, звичайно ж, глибоко наплювати, що на загиблих моряків, що на жителів, які втекли від війни вже на території РФ. Біженцям із Курської області великий благодійник виділив неймовірну суму – 10 тисяч рублів на кожного, це 109 доларів.
Курськ також відомий значущою подією, яку багато хто знає як “Курська битва”. Тоді, в далекому 1943 році, ця битва також мала важливе стратегічне значення для Німеччини і СРСР. Але в наш час саме Путін є уособленням Гітлера. Надія на те, що операція ЗСУ в Курській області буде вирішальним фактором і кінцевий результат призведе до краху кривавого режиму, є у багатьох.
Дуже цікаво спостерігати за поведінкою людей, які перебувають навколо мене в той самий момент, коли Україна бере під контроль Курську область. Більшість з них поводяться так, ніби нічого не відбувається. Не можу сказати, бояться вони чи їм просто все одно. Тільки деякі дуже тихо лають Путіна, причому лають саме ті, хто його вважав великим геостратегом.
Відчуття, що народу абсолютно начхати, що десь прорвало дамбу і все змило до біса, що Росія вже має внутрішніх біженців, начхати, що чиновники крадуть у космічних масштабах. Колись один чоловік у роках мені сказав:
– Та плювати, що чиновники крадуть, я зарплату отримую, мені вистачає.
Тож сподіватися на те, що в Росії з’явиться громадянське суспільство, яке відстоює власні інтереси, не варто.
Вся надія на Україну.
