Чому в Піднебесній раптом охололи до режиму аятол?
Ілюстрація: IsraGeo.com / Bing
Олександр МАЙСТРОВИЙ
Дивні метаморфози в Пекіні. Чи не дивні зовсім?
Після 7 жовтня КПК відкрито і демонстративно виступила на підтримку іранської “Осі опору”. Відверте паплюження Ізраїлю в ООН, оспівування у ЗМІ та соцмережах “подвигів” ХАМАСу, заяви про “право Ірану на опір”, погано приховані антисемітські натяки.
А потім щось сталося. Немов тумблер перемкнули.
З початку нинішньої осені тон різко змінився.
Ніякої публічної підтримки Тегерана. Жодного гнівного засудження Ізраїлю. Один із найшанованіших експертів із Близького Сходу виправдовує сіоністів у статті в China Daily.
Два телефонні дзвінки демонструють разючу зміну в настрої Пекіна.
Після першої іранської атаки безпілотників і ракет на Ізраїль 15 квітня, глава МЗС Ван І зателефонував своєму іранському колезі Хоссейну Аміром-Абдоллахіану.
Підтвердив незмінну підтримку Ірану. Схвалив обстріл Ізраїлю. Заявив, що “Іран має повне право на самооборону”.
Менш ніж через шість місяців усе змінилося. 2 жовтня у відповідь на масовану ракетну атаку на Ізраїль Пекін лише заявив:
“Китай глибоко стурбований нестабільністю на Близькому Сході”.
Усі запевнення в непорушній дружбі змінилися “глибокою заклопотаністю” і закликами до “деескалації”.
14 жовтня Ван зателефонував своєму новому іранському колезі Аббасу Арагчі. І тут уже не було жодного натяку, що Китай схвалює ракетні атаки Ірану. Натомість наголошувалося, що Китай “виступає проти авантюрних військових дій і закликає всі сторони робити більше для підтримання регіонального миру і стабільності”.
Не залишилося й сліду від злісної ворожості до Ізраїлю. Ван І зателефонував Ісраелю Кацу, а після удару Ізраїлю по Ірану 26 жовтня Лінь Цзянь, представник МЗС Китаю, ухилився від відповіді репортера ТАСС, чи засуджує Пекін дії сіоністів.
Замість осуду прозвучала розпливчаста відповідь:
“Китай виступає проти посягання на суверенітет і безпеку інших країн і проти застосування сили. Ми закликаємо уникати підвищення загальних ризиків безпеки”.
Китайський посланник в ООН засудив “дії, які порушують суверенітет і територіальну цілісність Ірану”, але колишніх агресивних випадів на адресу Ізраїлю не було.
Змінилися і коментарі експертів.
Професор Лю Чжунмінь, голова авторитетного Інституту досліджень Близького Сходу при Шанхайському університеті, виявив, що “Вісь опору на чолі з Іраном зазнала значних втрат і навіть зазнала повного провалу”. А “експорт революції Іраном та ідеологічної дипломатії зайшов у нестійкий глухий кут”.
В іншій статті Лю стверджував, що Іран і його проксі “завдали шкоди палестинській справі”.
Дослідник Китайського інституту міжнародних досліджень Лі Цзи Сінь відреагував на заклик іранського законодавця вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, словами, що такий крок означатиме “перетин червоної лінії” та вдарить по інтересах самого Ірану.
У ЗМІ Піднебесної з’явилися твердження про “недостатню взаємну довіру” і що Пекін менш зацікавлений у поглибленні відносин, ніж Тегеран.
Що ж сталося? Як і чому палке кохання змінилося холодним відчуженням?
Відповідь на поверхні. Пекіну не потрібні друзі. Йому потрібні агенти впливу і провідники інтересів.
Ставка на іранський режим не виправдала себе: Іран виявився колосом на глиняних ногах, та ще й з колінами, що підкошуються.
КПК робить ставку на сильних, як і більшість країн у світі. Як то кажуть, нічого особистого.
Інша річ, наскільки Ізраїлю варто розвивати співпрацю з таким режимом, як китайський. Думаю, не варто. А якщо й варто, то дуже обережно.
Автор − ізраїльський журналіст, головний редактор телеграм-каналу West-East
© ІСРАГЕО
