Кінг – король телеефіру
Фото: Вікіпедія, Angela George
Фредді ЗОРІН
«Він володів мистецтвом «скасовувати себе» перед співрозмовниками. Це дозволяло йому проникати у внутрішній світ своїх гостей. І він допомагав кожному з них повністю розкритися. І навіть тоді, коли вони того не припускали», – так було сказано в одному з некрологів, опублікованих у зв’язку з відходом з життя легендарного американського тележурналіста єврейського походження Ларрі Кінга
На світ Лоуренс Харві — так було записано його ім’я в свідоцтві про народження, з’явився в родині вихідця з Коломиї (Україна) Аарона Зейгера та його дружини Дженні Гітліц, чия сімейна історія була пов’язана з Литвою. Батьки називали Лоуренса не інакше, як Лейбеле. У родині було ще двоє дітей, але первісток помер у шестирічному віці від апендициту. Глава сім’ї відкрив бар і працював у ньому з ранку до вечора, утримуючи дружину і дітей, але раптово помер, коли Лейбеле було всього 9 років. Його смерть важко пережили і дружина, і діти.
Закінчивши школу, Лоуренс не став вступати до коледжу, а пішов працювати, щоб допомогти матері. Кінг згадував, що в батьківській родині дотримувалися традицій, що його улюблена матуся чудово готувала єврейські страви. На церемонії бар-міцви він читав молитви на івриті, і потім, все своє життя, з великою повагою ставився до культури народу, до якого належав, і високо цінував єврейський гумор.
Коли постало питання про пошуки джерела стабільного заробітку, Лоуренсу порадили поїхати в Маямі. Там хлопець, який з дитинства любив слухати радіо, забрів на радіостанцію «Wahr-AM», не маючи уявлення про редакційну «кухню» в «ефірі». Його прийняли… прибиральником, але він наблизився до того, в чому згодом досяг гучного успіху.
Справедливості заради, слід зазначити: задатки ведучого програм у молодої людини були – його відрізняла вроджена схильність до спілкування, вміння підтримати розмову на будь-яку тему. Для прибиральника ці якості оцінювалися б не як перевага, а як великий недолік, бо мести представникам цієї професії слід не язиком, а віником (або мітлою).
Але трапляється так, що професія сама вибирає людину, а щоб вибір цей здійснився, з’являється випадок, дарований долею. Так у Кінга все і сталося: одного чудового дня на роботу в студію не прийшов диктор, і Лоуренс зголосився його замінити. Але перед мікрофоном Кінг, від хвилювання, втратив мову. Це тривало до тих пір, поки директор радіоканалу не вбіг в студію, і як на допиті, хоча і без тортур, зажадав: «Говори!». І тоді Лоуренс вимовив, такі, приблизно, слова: «Доброго ранку, пані та панове! Сьогодні я вийшов в ефір вперше. Я мріяв про це все своє життя. Але в роті у мене зараз пересохло. Я нервую. А директор радіостанції, щойно, штовхнувши двері ногою, сказав: «Тут говорити треба!». Ось я і заговорив!».
Ну, а потім, за спогадами Лоуренса, все пішло, як по маслу. А як тільки пішло, той самий керівник запропонував новоявленому працівнику ефіру взяти псевдонім, бо Зейгер, як він висловився, звучить «занадто етнічно». Так і з’явився на хвилях «Wahr-AM» Ларрі Кінг. І форма спілкування з аудиторією, яку він, інтуїтивно, вибрав під час свого дебюту, стала, будучи доведена до рівня справжнього мистецтва, свого роду, фірмовим знаком журналіста, зробивши його суперпопулярним.
Заявивши про себе, Ларрі потім отримав від бізнесмена і продюсера Теда Тернера запрошення, від якого неможливо було відмовитися: перейти на заснований Тедом телевізійний канал CNN – «Cable News Network» («Кабельна новинна мережа»).
«Сі-ен-ен» – так вимовляється ця абревіатура – першою в світі запропонувала концепцію безперервного цілодобового мовлення, що включає новини та інші програми, здатні привернути увагу. Він почав виходити в ефір у ток-шоу, яке, з’явившись в ефірі в 1978 році, набуло нової якості на CNN в 1985-му і продовжувало залишатися рейтинговим до 2010-го. Ток-шоу в результаті було занесено до Книги рекордів Гіннеса, як таке, що проіснувало найдовший період на телебаченні, з одним і тим же, незмінним ведучим.
Інтерв’ю, які брав Ларрі Кінг, вигідно відрізнялися доброзичливістю. Це різко контрастувало з агресивним стилем інших інтерв’юерів. Ті, найчастіше, просто закльовували співрозмовників, змушуючи їх лише відбиватися, щоб не опинитися нокаутованими. Але як людину, яку заганяють питаннями в глуху оборону, змусити до відвертості? А Кінгу це вдавалося, не раз, і не двічі, а в кожному конкретному випадку. Він заохочував гостей своєї програми до неспішної і ґрунтовної бесіди і своїм зовнішнім виглядом, створюючи подобу домашньої обстановки: невід’ємними атрибутами були у нього рогові окуляри, підтяжки, а рукави сорочки він завжди закатував. Забігаючи наперед, зауважимо, що цей образ ведучого використовував відомий журналіст Владислав Листьєв – у телевізійному шоу «Час пік», яке завоювало популярність у Росії.
Ларрі запитував і отримував відповіді. А висновки глядачі робили самі. Це, в принципі, відрізнялося від манери колег Кінга, які будували бесіди таким чином, щоб, в якийсь момент, зловити запрошену ними персону на чомусь «гарячому».
Після закінчення чергового випуску програми Ларрі Кінга, люди, які її подивилися, обмінювалися думками. І ось, що цікаво: хтось вважав, що гість студії виглядав просто чудово, а інший заперечував йому: «Ти, напевно, жартуєш? Мені так не здалося». Іншими словами, учасників передачі судили глядачі. А Ларрі нікого з них не засуджував, не виявляючи жодних ознак упередженості, хоча, звичайно, мав (так само, як і всі ми) свої симпатії та антипатії. Але він для своєї «гри» встановив чіткі правила і суворо дотримувався їх, навіть тоді, коли йому хотілося їх порушити (автор цієї публікації понад чверть століття працював у радіостудії біля мікрофона, у прямому ефірі, і, з власного досвіду, прекрасно знає, як це відбувається). До Кінга знаменитості приходили, як на сповідь, переконуючи, по ходу бесід, в чомусь не тільки глядацьку аудиторію, але й самих себе, і вважали за честь отримувати запрошення на рейтингове шоу Ларрі Кінга.
За свою кар’єру Ларрі провів понад п’ятдесят тисяч інтерв’ю — з політиками, бізнесменами, релігійними діячами, артистами, спортсменами та іншими особистостями з гучними іменами.
Кінг інтерв’ював практично всіх президентів США, в гостях у нього побували Маргарет Тетчер, Михайло Горбачов, Френк Сінатра, Пол Маккартні, Барбра Стрейзанд, Мадонна та багато інших. Запитання, які він ставив, здавалися м’якими, але часом заганяли співрозмовників у глухий кут. І тому відповіді часом запам’ятовувалися в негативному контексті і розліталися світом, не вимагаючи жодних коментарів.
Запам’яталося, наприклад, коли у чинного президента Росії Кінг запитав про те, що сталося з атомним підводним човном «Курськ», той відповів двома словами: «Він потонув». А у Дональда Трампа Ларрі поцікавився: «Відомо, що ви можете поставити людей у незручне становище і змусити їх відчувати дискомфорт, якщо захочете. А як ви це робите?!». Замість відповіді Трамп попросив у Кінга дозволу відсісти від нього подалі, бо, за словами Дональда, «у ведучого погано пахло з рота».
Побувала у Ларрі і Моніка Левінські. Кінг не став, у розмові з нею, прямо піднімати, очевидну, здавалося б, тему. А своїми враженнями, з плином часу, поділився на сторінках написаної ним книги під назвою «А що я тут роблю? – Шлях журналіста». Ось, що там, з цього приводу, можна прочитати:
«Просто дивно, наскільки всі ми зосереджені на сексі. На мою думку, це відгомони пуританського виховання. Мені завжди здавалося, що секс – це суто особиста справа кожного. Коли в січні 1998-го з’явилися перші публікації про стосунки Білла Клінтона з практиканткою, я зрозумів, що ми вступаємо в нову еру. Потім я почув її ім’я, побачив фотографії. Мені не хотілося обговорювати в ефірі те, що могло відбуватися між президентом і Монікою. Мені байдуже, хто і з ким займається сексом. У даному випадку я був абсолютно переконаний, що це повинно залишатися виключно внутрішньосімейною справою — Білла, Гілларі та їхньої дочки. Але, на жаль, ця тема стала головною в усіх ефірних програмах, і на довгий час. На мій погляд, Моніка виявилася жертвою. Вона була всього лише стажисткою в Білому домі, і президент для неї був занадто важливою фігурою. Якими очима дивилася на нього 22-річна дівчина?»
Тут виникає питання: «А чи був Ларрі впевнений в тому, що Моніка, в цьому віці, залишалася незайманою?» Втім, не в цьому суть справи.
«Пам’ятаю, — продовжує Ларрі Кінг, — як Моніка Левінські наважилася з’явитися на вечірці, яку я влаштовував у Вашингтоні, і саме під час скандалу, що вибухнув. Папараці бігли за нею вулицею. Моніка була в той момент, ймовірно, найвідомішою жінкою в світі. Серед інших, в залі до неї підійшов тоді ведучий новинних програм на CNN Вольф Блітцер і зробив комплімент. А «героїня вечора», — назвемо її так, негайно відповіла йому: «Ви ж бачили мене в Білому домі. Бачили, але не помічали». Але не будемо далі переказувати цю частину книги Ларрі Кінга. Вона (це інформація для тих, хто зацікавиться) доступна для читання в інтернеті.
У 1995 році Кінг запросив на своє шоу Луїса Фаррахана, щоб лідер «Нації ісламу», антисеміт за переконанням, міг без попередніх умов поговорити з єврейськими лідерами. Однак ті зажадали, щоб Фаррахан спочатку приніс публічні вибачення за свою ксенофобську риторику. Але Луїс на це не пішов, і діалог так і відбувся. Та й важко собі уявити, що з цього вийшло б, але Ларрі було видніше – він мав репутацію азартного гравця. До речі, і поза ефіром теж – у компаніях з партнерами-картярами.
Що ж стосується вже порушеної єврейської тематики, то не торкнутися її Ларрі Кінг, зі зрозумілих причин, у своєму шоу, ну, просто, не міг. У 2014 році він провів інтерв’ю з доктором філософії і каббали, автором понад 40 книг, Міхаелем Лайтманом.
Найбільше, Ларі, в цій бесіді, цікавило, чому на євреях лежить, з одного боку, особливо відповідальна місія, а з іншого — в чому криються корені тієї ненависті, яка, століттями, проявляється щодо іудеїв, де б вони не жили.
«Дві тисячі років тому, — пояснив Лайтман, — між євреями, замість любові до ближнього свого, до чого закликає одна із заповідей, спалахнула безпричинна ненависть, почалися чвари, і єврейський народ «впав», як про це було сказано в телепрограмі, «від відчуття вищого світу до відчуття одного тільки світу земного». З тих пір ізраїльтяни опинилися у вигнанні. Скрізь почалися біди, і весь світ зненавидів євреїв, як джерело всіх напастей. Євреї здатні принести в світ добру силу, але для цього вони повинні подолати внутрішній розкол. Все залежить від самореалізації кожної людини, і, перш за все, від самореалізації народу Ізраїлю».
До цього варто додати: зовні (та й внутрішньо) спокійний Кінг миттєво виходив із себе, коли стикався з тими, хто заперечував Голокост. Душа у Ларрі була єврейська і вона вболівала за свій народ. Відомо, що телеведучий брав участь у зборі пожертв для єврейських благодійних організацій. А в 2016 році він виставив на аукціон пару своїх червоних підтяжок з автографами, передавши виручені від продажу гроші Американському єврейському історичному товариству. «Я — Ларрі Кінг тільки зовні, а там, всередині, як і раніше, Ларрі Зейгер», — заявив він в інтерв’ю виданню «Los Angeles Jewish Journal» у 2003 році.
Був момент, коли кар’єра Кінга сильно похитнулася. Сталося це в 1971 році, коли він зв’язався з Луїсом Вольфсоном, багатим промисловцем-євреєм, заплямованим скандалом на фондовій біржі і справою про хабарництво, яка змусила суддю-єврея Ейба Фортаса покинути Верховний суд. Вольфсон попросив Кінга доставити Джиму Гаррісону 25 000 доларів, щоб таємно субсидувати розслідування окружним прокурором Нового Орлеана теорії, нібито, існуючої змови, яка привела до вбивства президента Джона Ф. Кеннеді. Потім Вольфсон заявив, що Ларрі Кінг витратив з цих грошей 5000 доларів на виплату своїх боргів за картками. Звинувачення з Кінга врешті решт були зняті, але, здавалося, репутація телеведучого була підмочена. Однак, через пару років він повернувся в студію, до мікрофона. Вийшло все за прислів’ям: хто старе згадає, тому око геть.
У липні 2010 року Кінг оголосив про те, що його шоу буде невдовзі закрите. Останній випуск програми транслювався в ефірі 16 грудня 2010 року, і гостем її став Арнольд Шварценеггер. Навесні 2013 року Ларрі продав права на телешоу «Larry King Now». Кінга змінив Пірс Морган, але без особливого успіху. За їдким зауваженням Ларрі, дивитися програму Моргана було «все одно, що спостерігати, як твоя теща котиться зі скелі в твоєму новенькому, розкішному автомобілі».
Протягом двадцяти років Кінг вів регулярну колонку в «USA Today», яка представляла собою «збірку розрізнених думок». Стиль цієї колонки став об’єктом насмішок в інших ЗМІ, що аж ніяк не бентежило ведучого. Через певний час він відродив цей стиль в акаунті, створеному ним у соціальній мережі «Твіттер», зібравши мільйони підписників.
Крім тележурналістики, Ларрі займався ще й письменницькою діяльністю, а також співпрацював з кіностудіями. В американську фантастичну комедію 1984 року «Мисливці за привидами» режисера Айвана Райтмана був включений епізод, в якому Кінг обговорює паранормальні явища, привертаючи до них увагу громадськості. Анімаційний образ Ларрі був створений в мультфільмі «Бі Муві: «Медовий заговор». Героя стрічки на ім’я Пче-Ларрі Кінг озвучив сам тележурналіст. В анімаційних фільмах «Шрек-2», «Шрек Третій» і «Шрек назавжди» одна з героїнь, потворна на вигляд, говорила голосом Кінга. А в мультсеріалі «Гравіті Фолз», в епізоді «Мисливці за головами», серед демонстрованих воскових фігур, присутня і впізнавана фігура Ларрі Кінга. По ходу дії, голова його оживає і виживає — їй вдається сховатися від мисливців. Голова ця розмовляє, а говорить за неї у фільмі, знову ж таки, Кінг.
Що стосується особистого життя героя нашої розповіді, то його характеризувала багатолюбність. Він був одружений, ні багато, ні мало, вісім разів і мав чотирьох дітей від трьох дружин. З Елен Ейкінс з клубу журналу «Playboy» 1960-х років, Кінг розлучався і сходився знову. А найтривалішим, за часом, виявився його шлюб з Шоною Саутвік, яка була на 26 років молодша за Ларрі. Та й то, на момент, коли Кінг пішов з життя, пара перебувала в стадії розлучення, бо, як висловився з цього приводу журналіст, вони з Шоною так і не змогли подолати розрив у віці, а також – розбіжності в релігійних поглядах.
У 2020 році Кінг поховав двох своїх дітей – вони померли, так вже сталося, з різницею в кілька тижнів.
2 січня 2021 року повідомлялося про те, що Ларрі Кінг госпіталізований з позитивним результатом тесту на коронавірус. Він перебував у всесвітньо відомому медичному центрі «Седарс-Синай» («Cedars-Sinai Medical Center») в Лос-Анджелесі. Але йому ставало все гірше, і боротьба лікарів за його життя не увінчалася успіхом. Серце 87-річного Кінга зупинилося 23 січня.
За довгі десятиліття творчої діяльності Ларрі удостоювався багатьох нагород. Ось лише деякі з них: «Премія Пібоді» («Peabody Award») – в 1980 році – за краще радіошоу, і в 1992-му – за краще телешоу, «Премія Алена Ньюхарта» («Allen H. Neuharth Award») – за видатні досягнення в галузі журналістики. Додамо до цього 10 нагород Американського кабельного телебачення (CableACE Award) – як автору і ведучому кращого циклу ток-шоу і кращому інтерв’юеру.
Найпрестижнішою для Ларрі стала премія «Еммі» («Emmy Award»), яка, як відомо, є телевізійним еквівалентом «Оскара» в кінематографі, «Греммі» – в музичному мистецтві і театральної нагороди «Тоні». Цю премію Кінгу вручили в 2011 році. Набагато раніше, в 1997-му, він удостоївся іменної зірки на Алеї слави в Голлівуді. А ще Ларрі був володарем почесних ступенів Університету Джорджа Вашингтона, Бруклінського коледжу, Інституту Пратта і Технологічного інституту Нової Англії.
Ларрі Кінг, і спасибі йому за це, умів майже в кожній людині знаходити щось хороше, закликаючи тим самим цінувати світлі сторони людей. І нехай Бог дасть кожному з нас оволодіти цим мистецтвом.
