Віра Корен: народилася в Бахмуті та стала зіркою “Комеді Франсез”
Фото з відкритих джерел
Віра Корен – відома в першій половині ХХ століття акторка театру і кіно, уродженка українського Бахмута – тільки починає свій шлях до української публіки: сьогодні про неї відомо до образливого мало, а дослідники і журналісти збирають факти її біографії по крихтах.
Про її кар’єру у французькому кіно кажуть як про “яскраву, але нетривалу”, а от із театром Корен пощастило набагато більше. Протягом тривалого часу, з перервою на Другу світову війну, вона була провідною акторкою головного французького драматичного театру “Комеді Франсез”, а потім керівником “Театру Ренесанс”. Події її життя свідчать і про те, що вона володіла не тільки талантом, а й стійкістю характеру: щонайменше тричі Віра Корен починала своє життя з нуля, і щоразу їй вдавалося знову міцно стати на ноги.
Ребекка Корецька з Бахмута
Віра Корен – Ребекка Корецька – народилася в червні 1901 року в місті Бахмут Катеринославської губернії (нині – Донецька область) у єврейській родині. Її батько був затребуваним у місті кравцем, тож матеріальної нужди її батьки не знали, а своїй улюбленій доньці й зовсім ні в чому не відмовляли. Можливо, вона прожила б традиційне для дівчинки того часу життя – без злетів, але й без падінь і потрясінь: закінчила гімназію, вийшла заміж, стала щасливою дружиною і матір’ю. Усе змінила революція 1917 року – батьки Віри вирішили втекти за кордон, тим самим кардинально змінивши життя своєї доньки.
Перетворення на Віру Корен
У Парижі, де Корецькі опинилися, проїхавши кілька країн Європи, 16-річна Віра відкрила для себе світ кіно з театром, вирішивши, що акторська професія – її покликання. Вибір було зроблено, але залишалося схилити до своєї точки зору батьків, які мріяли про іншу долю для своєї доньки і категорично не хотіли бачити її на сцені чи на екрані. Віра підійшла до процесу умовлянь творчо: використовуючи весь дар переконання, вона сказала, що займатиметься серйозним мистецтвом – ні про які кабаре чи кафешантани, за її словами, батьки не почують. Підтвердженням її слів став вступ до Паризької консерваторії, при цьому Віра начебто ненавмисно опустила той факт, що йшлося про факультет драматичного мистецтва. Ставши студенткою, Корецька з головою поринула в те життя, про яке мріяла: взявши собі милозвучніший для французької публіки псевдонім – Корен (Vera Korene), вона почала виходити в масовці, а потім і грати невеликі ролі в різних театрах Парижа і навіть підробляла журналісткою, розміщуючи в газетах замітки про прем’єри.
Мода ходити в театр “на Корен”
Першим театром, у якому Корен змогла заявити про себе як про серйозну актрису, став паризький “Новий Одеон”. Актрису, яка блищала на його підмостках, помітили і запросили в знаменитий драматичний театр “Комеді Франсез”, що для емігрантки було серйозним – практично недосяжним – успіхом. Ба більше, пропрацювавши в ньому всього кілька років, Віра стає його примою – саме їй діставалися всі провідні ролі, а серед публіки стало модно ходити в театр не на якусь конкретну виставу, а “на Корен”.
Актриса на роль аристократок і шпигунок
Театральний успіх і любов публіки привертали до Віри увагу кінематографістів – у цей час вона отримує свою першу серйозну роль у кіно, зігравши Естель у фільмі Лео Міттлера “Голос без обличчя”. Ставши примадонною на театральній сцені, вона повинна була практично з нуля починати завойовувати любов глядачів на екрані, і їй це вдалося практично без зусиль. Фільми за участю Корен виходили в прокат один за одним: “Ніч прекрасна”, “Сім чоловіків… одна жінка”, “Тамара-самодовольна”. На жаль, нетиповий для Франції типаж і акцент, остаточно позбутися якого Корен, незважаючи на всі свої старання, так і не змогла, обмежували коло ролей, які вона грала, і не давали кінорежисерам розкрити її акторський потенціал на повну силу. Найчастіше їй діставалися ролі аристократок-емігранток і шпигунок, як це було у фільмах, назви деяких з яких говорять самі за себе: “На службі царя”, “Червона танцівниця”, “Подвійне надходження за лінією Мажино”, “Друге бюро” і “Бурлаки на Волзі”, режисером якого став земляк Корен, уродженець Катеринослава (нині – Дніпро) Володимир Стрижевський, який, так само як і вона, утік від революції до Парижа. У 1936 році Вірі пощастило зустрітися на знімальному майданчику зі ще однією емігранткою – знаменитою актрисою Ольгою Чеховою, з якою вона зіграла в екранізації роману Еміля Золя “Гроші”.
Втеча за океан
З початком Другої світової війни життя Віри вкотре зробило крутий поворот: все, що вона ретельно вибудовувала довгі роки поспіль, завалилося практично в один момент. Після окупації Франції нацистськими військами до влади в країні прийшов колабораціоністський уряд Віші, очолюваний Філіпом Петеном, який депортував тисячі євреїв та емігрантів до концентраційних таборів. Оскільки Віра Корен підпадала під обидві ці категорії, доля їй була визначена незавидна, але акторці в останню мить вдалося її уникнути – друзі допомогли їй втекти за океан, до Канади. Звільнення з театру і втрата французького громадянства, якого її позбавив режим Віші, були не найзначнішою платою за можливість зберегти життя і свободу.
Повернення в “Комеді Франсез”
З Канади Корен перебралася до Сполучених Штатів, де намагалася зробити кар’єру в Голлівуді, але до двору, на жаль, не припала. Потім актриса перебралася до Бразилії, де спробувала вкотре налагодити своє життя – тут її і відшукало нове керівництво “Комеді Франсез”. Віра не знала, що після звільнення Франції від нацистів керівництво театру захотіло повернути в трупу одну з найкращих своїх актрис, але вона як у воду канула. Відшукати Корен вдалося журналістам, які розміщували статті про неї чи не в усіх газетах світу. Але навіть після цього акторка, ображена на керівництво театру за звільнення, не квапилася повертатися до Франції, незважаючи на те, що протягом двох (!) років її вмовляв зробити це особисто директор “Комеді Франсез”. У 1945 році, коли акторка нарешті здалася, її – можна сказати про це без перебільшення – зустрічав увесь Париж. Вірі Корен повернули французьке громадянство, поновили в театрі, в якому вона почала грати не тільки свої старі, а й нові ролі.
“Театр Ренесанс”
1956 року Віра Корен пішла з “Комеді Франсез”, сказавши, що настав час поступитися місцем молоді, але театральне мистецтво при цьому не полишила – вона стала директоркою “Театру Ренесанс”, в якому була одночасно режисеркою, адміністраторкою і навіть завгоспом: йому вона присвятила понад 20 років свого життя – з 1956 по 1978 рік. За Віри Корен театр, заснований у середині ХІХ століття, завдяки старанням – і коштам – Віктора Гюго і Александра Дюма, в якому блищали Елеонора Дузе і Сара Бернар, знову став улюбленим у парижан. Тут йшли п’єси та інсценізації творів французьких авторів – як класичних, так і сучасних. Великим успіхом користувалася вистава “Затворники Альтони” за п’єсою Жана-Поля Сартра в постановці самої Віри. Одночасно Корен читала лекції з мистецтва в Сорбонні та співпрацювала з різними театрами і режисерами. У 1962 році вона разом з іншим знаменитим уродженцем України, керівником Паризької Опери Сержем Ліфарем, поставила спектакль у парку Со під Парижем за п’єсою Габріеле Д’Аннунціо “Страждання святого Себастьяна”.
Останні роки життя Віра Корен провела в будинку для літніх людей у передмісті Парижа Лувесьєнні, де і померла 20 листопада 1996 року у віці 95 років. Похована видатна акторка і режисерка українського походження на кладовищі Пантін під Парижем.
