Ейтінгони, Харитони та „шпіони“
Леонід ШТИЛЬМАН
Друга Зигмунда Фрейда і берлінсько-єрусалимського вітчима знаменитого “атомного єврея” Юлія Харитона вважали радянським шпигуном. І недарма
Багато написано про Юлія Харитон, найважливішого вченого в радянському ядерному проєкті. Проживши велику частину життя в умовах секретності в місті, якого не було на карті (Арзамас-16 біля Сарова Нижньогородської області), він був лауреатом Ленінської (1956) та трьох Сталінських премій (1949, 1951, 1953). Тричі Герой Соціалістичної Праці (1949, 1951, 1954). Йому Радянський Союз зобов’язаний швидким та ефективним завершенням першого ядерного проєкту.
Мати Юлія, Мірра Яківна Буровська, була першою єврейською актрисою, прийнятою до МХАТу (сценічний псевдонім — Мірра Біренс). Коли Юлію було чотири роки, батьки розлучилися, хлопчик залишився з татом, Борисом, а коли виповнилося десять, мати взагалі залишила його і Росію й поїхала до Німеччини. Юлій виховувався батьком, який працював відповідальним редактором кадетської газети “Речь” і був вигнаний з СРСР на “філософському пароплаві” 1922 року.
Що було потім з Юлієм, його матір’ю, батьком і до чого тут згадка в заголовку прізвища “Ейтінгон”?
Юлій Харитон, залишившись без опіки батьків, закінчив Політехнічний інститут Петрограду, пройшов стажування в Кембриджі під керівництвом великого Ернеста Резерфорда і повернувся в СРСР. З цього часу його життя було присвячене вибухам — спочатку конвенційним, а потім атомним. Востаннє Юлій Харитон зустрічався з матір’ю в Берліні 1925 року.
Борис Харитон видавав газету в Ризі, після захоплення Латвії у 1939 році був заарештований НКВС, засуджений до 7 років таборів і через рік загинув у ГУЛазі.
Мірра Буровська вийшла заміж у Німеччині за відомого психоаналітика Макса (Мордуха) Ейтінгона, друга та соратника Зигмунда Фрейда. Він був президентом міжнародного товариства психоаналітиків і разом із Фрейдом видавав журнал із психоаналізу. Після приходу Гітлера до влади Мірра та Макс поїхали до Палестини й жили на вулиці Бальфур в Єрусалимі. Макс Ейтінгон заснував Єрусалимський інститут психоаналізу і безрезультатно намагався організувати кафедру психоаналізу в Єрусалимському університеті. У 1938 році Франція звинуватила Макса Ейтінгона (який на той час жив у Єрусалимі) в шпигунстві на користь Радянського Союзу. Ейтінгон був близько знайомий з білим генералом та агентом НКВС Миколою Скобліним, його дружиною Надією Плевицькою та іншими російськими емігрантами, частина яких була агентами чи жертвами НКВС. Ейтінгона заочно судили й виправдали, а сама історія була описана пізніше Володимиром Набоковим в новелі “Помічник режисера”. Багато хто був знайомий зі Скобліним, але чому саме єрусалимський психоаналітик викликав такі підозри?
Макс Ейтінгон був двоюрідним братом Наума Ейтінгона, легендарного організатора та виконавця найвідоміших “ліквідацій”, що здійснювалися сталінським режимом поза Радянським Союзом: вбивство Троцького, вбивство лідера Північного Китаю і Маньчжурії Чжан Цзоліня, викрадення відомих учасників білого руху генералів О. П. Кутєпова та Є. К. Міллера у Франції (Міллера допоміг викрасти Скоблін, якого агенти НКВС також убили). Нарешті, Наум Ейтінгон здійснив найбільшу крадіжку в історії — вивезення золотого запасу Іспанії до СРСР.
У спогадах Павла Судоплатова «Розвідка та Кремль», «Спецоперації. Луб’янка та Кремль. 1930—1950 роки» згадуються багато агентів, але немає жодних згадок про Макса Ейтінгона. Проте ізраїльські історики вважають, що Макс був у постійному зв’язку з НКВС. Відомо, що він був одним із найбільших донаторів комуністичної партії Палестини, мало того, його будинок на вулиці Бальфур використовувався комуністичною партією для передачі секретних листів і комуністи нерідко залишалися в будинку Макса Ейтінгона на ночівлю.
Макс Ейтінгон помер 1943 року в Єрусалимі та похований на Оливковій горі.
Мірра Боровська-Харитон-Ейтінгон померла в Єрусалимі 1951 року і похована біля чоловіка.
Генерал-майор Наум Ейтінгон був заарештований 1951 року у «справі про сіоністську змову в МДБ». Після смерті І. В. Сталіна було звільнено за особистим розпорядженням Лаврентія Берії. У серпні 1953 року знову заарештовано як члена «банди Берії» і засуджено до 12 років ув’язнення. 1964 року Н. І. Ейтінгон був звільнений з ув’язнення і працював старшим редактором у видавництві «Міжнародна книга». Помер у Москві 1981 року.
Юлій Харитон помер 1996 року та похований у Сарові.