Обличчя

Євpeйське питання кауділйьо

| Номер: 12/354 December 2022

Якою є роль Франсіско Франко в історії народу, нащадком якого він, можливо, був?

Олександр КУМБАРГ

Важко знайти суперечливішу в «європейському питанні» постать, ніж Франсіско Франко. Мало хто з великих політичних лідерів XX ст. тут із ним може зрівнятися.

ВИХІД ФРАНКО НА АРЕНУ

На території Іспанії євреї жили ще з давньоримських часів. Єврейсько-іспанська історія важка. Навіть важче, ніж доля євреїв у багатьох інших країнах, де вони зазнавали гонінь та жорстоких переслідувань. У 1492 р. королівське подружжя Фердинанд II Арагонський та Ізабелла Католицька ухвалили: євреї повинні або залишити Іспанію, або перейти в християнство. Більшість тоді поїхала. Частина євреїв хрестилася – таких та його нащадків називають марранами. Проте вони нерідко продовжували таємно сповідувати іудаїзм. Якщо це встановлювалося, «свята інквізиція» могла піддати їх тортурам і спалюванню на вогнищах.

Едикт 1492 року був де-факто скасований конституцією 1869 року. Наприкінці XIX ст. в країні з’явилося нечисленне єврейське населення. За диктатури Мігеля Прімо де Рівери в період 1924–1930 років кілька тисяч євреїв-сефардів – нащадків вихідців з Іспанії – отримали іспанське громадянство. Було розуміння, що їхні зв’язки з різними країнами та професійні успіхи можуть бути корисними для Іспанії.

1930-ті роки. В Іспанії накопичилася маса соціально-економічних та політичних проблем. На зміну монархії прийшла республіка. Розгорнулися атаки на поміщиків, духовенство, багатьох військових. Антирелігійна політика торкалася і єврейських громад. Толком не велася боротьба з антисемітизмом. Наприклад, було пограбовано одну з мадридських синагог та осквернено сувої Тори. У той же час за республіки дозволили оселитися в Іспанії кільком тисячам єврейських біженців з нацистської Німеччини.

На парламентських виборах 1936 року переміг блок лівих та ліберальних партій «Народний фронт», який часто визначають терміном «республіканці». Економічна криза країни доповнювалася гострим соціально-політичним протистоянням. Вибухнув заколот військових, що переріс у жорстоку громадянську війну 1936-1939 років. Незабаром на чолі путчистів став генерал Франсіско Франко, який спирався на праві кола іспанського суспільства – ультраправих із партії «Фаланга», монархістів, промисловців, землевласників, церкву.

НАЦІОНАЛЬНІ КОРЕНІ

Яким було національне походження Франко? Ймовірно, єврейським, а його предками були маррани. На думку низки фахівців з ономастики, на користь цього каже його прізвище. Як відомо, серед євреїв дуже поширені прізвища, що походять від назв населених пунктів. А Франко – це назва поселення в іспанському регіоні Галісія, де мешкало безліч євреїв (хоча висуваються й інші «прізвищні» версії). Та й у прізвищі матері “єврейський штамп” – Баамонде-і-Пардо. Іспанські історики зазначають, що у роді Пардо були відомі рабини.

Інший аргумент – зовнішність Франко. Вона завжди викликала чимало розмов про його можливе семітське походження. Коли Франсіско «вибився в люди», став обличчям номер один у державі, це питання почало займати багатьох. Німецькі нацисти, наприклад, були дуже до нього небайдужі. Обергруппенфюрер СС Рейнхард Гейдріх навіть проводив розслідування щодо походження Франко, але нічого цікавого не розкопав. Особливо активно чутки про єврейство Франко почали ходити вже після війни. Диктатор ніколи їх публічно не підтверджував, але й не спростовував.

ВОРОГИ ФРАНКО

Кровопролитна громадянська війна забрала близько 450 тис. життів і завершилася поразкою республіканців. У лавах франкістської армії воювали італійці та німці. Гітлер і Муссоліні постачали літаки та іншу військову техніку. Грошима та зброєю допомагала Португалія. Франко підтримала частина іспанських євреїв. Євреї Іспанського Марокко надавали фінансову допомогу та служили у його військах.

Головним союзником республіканців був СРСР, який відправив до Іспанії нафту, зерно, зброю, близько 4000 військспеців.

У заявах Франко антисемітизм не використовувався. Ворогами називалися Росія, комунізм та масонство. Але серед його прихильників антисемітів вистачало.

ВИТОКИ ЮДОФОБІЇ

Перемога франкістів призвела до розпуску єврейських громад, закриття синагог у Мадриді, Севільї, Барселоні, заборони релігійних обрядів. Не торкнулося це лише громад у Танжері та Іспанському Марокко, які діяли в рамках місцевих законів і з якими у іспанських військових склалися добрі стосунки. Проте громади мали допомагати фінансами режиму Франко та церкві.

Природа юдофобії фашистського режиму Франко базувалася на традиційному для Іспанії католицькому антиіудаїзмі, політичному антисемітизмі, де іудаїзм у союзі з комунізмом і масонством розглядався як ворог християнської цивілізації, і на економічному антисемітизмі, спричиненому боязню гегемонії євреїв.

Расистські постулати біологічної чистоти Франко не сприймав. Як і для більшості його сподвижників, проблемою для нього виступав іудаїзм, який він розглядав як систему цінностей, протилежну християнській системі, як недолік, який можна виправити через хрещення. Він виходив з того, що в Іспанії має бути єдина культурна ідентичність та релігійна католицька єдність. На його думку, Іспанія вирішила «єврейське питання» ще в XV ст., коли одних євреїв вигнали, інші перейшли до католицтва і змішалися з іспанським населенням. Вшановував святу Терезу Авільську – черницю XVI ст, яка походила з сім’ї хрещених євреїв.

Франкістська пропаганда не наголошувала на євреях. Ймовірно, тому що в Іспанії їх майже не було: близько 6000 осіб за переписом 1933 року. Це за населення приблизно в 25 млн. Пізніше багато хто емігрував під час громадянської війни та Другої світової. Загалом – крапля у Середземному морі.

Німецькі нацисти намагалися засобами пропаганди культивувати в Іспанії расово-біологічний антисемітизм, проте на іспанському ґрунті він так і не прижився. Католицька церква критикувала расистські теорії як антихристиянські. В Іспанії не було законів про расову дискримінацію, подібних до нюрнберзьких, і за єврейське походження не садили до в’язниць або концтаборів.

ФРАНКО І ГОЛОКОСТ

Міграційна «єврейська» політика режиму Франко в період війни була дуже неоднозначна, заплутана, варіювалася в залежності від ситуації на фронтах, ступеня тиску на нього Німеччини та антигітлерівської коаліції, співвідношення сил у правлячих колах. Обмеження на в’їзд біженців-євреїв то пом’якшувались, то посилювалися.

Під захистом Іспанії перебували сефарди окупованих країн, які мали іспанське громадянство. Вони могли перебратися на її територію і далі потрапити до третіх країн. Але тим, хто не мав необхідних документів, підтримку наказувалося не надавати.

Частина євреїв перетинала франко-іспанський кордон нелегально. Їм допомагали іспанські провідники. В Іспанії біженців розміщували в таборі, за тих же умов, що й біженців інших національностей. Потім вони прямували до інших країн. Декого депортували назад до окупованої Франції. Відома трагічна історія німецького філософа, єврея Вальтера Беньяміна, який покінчив життя самогубством на прикордонному пункті, щоб не повертатися до нацистів. Видачі майже припинилися з кінця 1942 року під впливом Сталінграда та перемог англо-американських військ в Африці. До 1942-го заборонялося працювати в Іспанії єврейським благодійним організаціям. Допомога біженцям надавалася через Червоний Хрест США та Португалії. Потім допустили «Джойнт» та «Сохнут».

Дуже велику роль у рятуванні євреїв відіграли іспанські дипломати в Угорщині, Румунії, Греції, Болгарії, вішистській Франції, Німеччині. Іспанський історик Енріке Морадьєлос, автор книги «Голокост та Іспанія Франко», вважає, що дипломати врятували не менше 8000 євреїв і понад 35 тисяч успішно перейшли франко-іспанський кордон. Ізраїльський історик Хаїм Авні також вважає, що щонайменше 40 тисяч євреїв врятовано від газових камер дипломатами чи через відкриті кордони.

Історик Дієго Карседо написав книгу «Серед убивць та героїв: іспанці, які протистояли Голокосту». Зокрема, він розповідає про дипломата Санса Бріса, який працював в Угорщині і якого називали «ангелом Будапешта». Про Хуліо Паленсію, який усиновив, щоб врятувати, двох дітей убитого сефарда. Про радника посольства в Берліні Хосе Руїса Сантаелья, який разом із дружиною-німкенею Вальтраудою Шрьодер врятував трьох єврейських жінок, які жили в його будинку з фальшивими документами. Про трьох сестер Тоуса – літніх жінок, які жили неподалік кордону з Португалією. Вони ховали євреїв від нацистських агентів і організовували їх переїзд до Португалії. Допомагали й інші місцеві жителі. Ймовірно їм вдалося врятувати сотні людей. Шестеро іспанців стали праведниками народів світу.

Дипломати найчастіше рятували євреїв за власною ініціативою всупереч інструкціям МЗС. Одні історики вважають, що за це їх могла покаратити іспанська влада, інші – Франко все це знав, але не перешкоджав.

Каудільйо виявляв обережність, дивився, хто перемагає, лавірував між нацистами та англо-американцями. Чим ближчою була перемога антигітлерівської коаліції, тим більше дипломатам дозволяли допомагати не лише іспанським сефардам, й тим краще проходив транзит євреїв через Іспанію. Але мало кому вдалося залишитись в Іспанії для постійного проживання. Франкістська влада побоювалася створення помітної єврейської спільноти та нової «єврейської проблеми». Режим не мріяв рятувати євреїв, навіть своїх громадян. Але розумів: краще допомогти, ніж бути звинуваченим у співучасті у геноциді. На думку Хаїма Авні, іспанський уряд не був шляхетним лицарем Доном Кіхотом.

КОНТРОЛЬ НАД ЄВРЕЯМИ

Існували тісні зв’язки між гестапо та іспанською поліцією безпеки, яка встановила контроль над євреями. Іспанська газета El Pais зазначає, що в архівах Сарагоси знайдено документ, що свідчить про це. 1941-го за наказом Франко всі губернатори складали список євреїв, що проживали в країні, із записами про їхні політичні погляди, «ступень небезпеки». Потім дані передали Гіммлеру. Гестапівці просили виявити і прихованих сефардів, адаптованих до місцевих умов. Очевидно, якби перемоги у війні нацисти, євреїв відправили б на знищення.

На початку Другої світової посилилася антисемітська пропаганда і в Іспанії. Преса звинувачувала євреїв у комунізмі, розв’язанні війни, всесвітній змові, підтримувала переслідування євреїв гітлерівцями. Щоправда, часом траплялися й матеріали, що захищали євреїв.

У той же час Іспанії не спостерігалось великих антиєврейських подій. Винятком став напад 1940-го на мадридські магазини, які звинуватили у руйнуванні малого бізнесу. А 1941-го Франко створив у Мадриді інститут, що вивчає єврейську історію та культуру в Іспанії й проповідує філосемітизм до сефардів та антисемітизм – до євреїв Центральної Європи та СРСР.

ПОМ’ЯКШЕННЯ АНТИСЕМІТИЗМУ

Після війни, коли франкістський режим зіткнувся з міжнародним остракізмом, Франко намагався приховати співпрацю з нацистами. Експлуатуючи заслуги своїх дипломатів, фабрикував собі на міжнародній арені гуманний образ людини, яка прагнула врятувати якнайбільше євреїв від гітлерівських вбивств. Чимало істориків трактують це як відвертий міф. До речі, у самій Іспанії під час франкізму Голокост був майже забороненою темою. Заборонялося говорити про його масштаби та підтримку Іспанією нацистів.

Після появи на світовій мапі Ізраїлю Іспанія, намагаючись видбілити свій імідж, запропонувала встановити дипломатичні стосунки. Ізраїль відмовився (ще й тому, що франкістська преса інтенсивно підтримувала арабів у період ізраїльсько-арабської війни 1948–1949 рр.) і в 1949 р. голосував в ООН проти скасування антиіспанських санкцій, що діяли з 1946 р. через підтримку режиму під час війни країн “Осі”. Посол Ізраїлю в ООН Абба Ебан мав рацію, говорячи, що хоч Іспанія і не брала безпосередньої участі в нацистській політиці винищення, проте ідеологічний союз з Третім рейхом сприяв перетворенню Європи на простір, «вільний від євреїв». Після голосування Ізраїлю в іспанській пресі розгорнулася антисемітська кампанія. На черзі вже була дружба з арабськими країнами.

А дипломатичні стосунки між Ізраїлем та Іспанією встановилися лише через десятиліття після Франко – 1986 року. Хоча ще за каудільйо намітилося певне потепління. Коли 1955 р. Іспанію приймали до ООН, «за» проголосував й Ізраїль. А Голда Меїр, будучи міністром закордонних справ, наголошувала, що єврейський народ пам’ятає гуманну позицію Іспанії щодо захисту багатьох жертв нацизму. Франко ж у 1960-х сприяв репатріації євреїв із Марокко до Ізраїлю.

Іспанія хоч і залишалася країною з пануванням католицизму, але поступово пом’якшувала релігійну політику. У 1949 р. відкрили дві синагоги у квартирах Мадрида та Барселони. Коли наприкінці 1950–1960-х років Ватикан взяв курс на порятунок від антиіудаїзму, це знайшло відображення і в Іспанії, незважаючи на опозицію католицьких фундаменталістів та ультрафранкістів. Зменшилася кількість публікацій про антиіспанську діяльність іудаїзму. Поступово антисемітизм було посунуто на другий план. Країна думала про вільний ринок, іноземні інвестиції. Бурхливо розвивалися економіка та туризм. У 1962 р. група священиків заснувала Асоціацію юдео-християнської дружби. У 1960-х легалізували єврейські громади, у синагозі Толедо відкрили сефардський музей. У 1968 р. едикт XV століття про вигнання євреїв визнали недійсним. Відбулася невелика імміграція євреїв, переважно з Латинської Америки та Марокко. Чисельність єврейського населення Іспанії збільшилася з 2500 на початку 1950-х приблизно до 12 тис. Проте продовжувала видаватися антисемітська література, працювала організація неонацистів, зазнавали нападів екстремістів синагоги.

СУПЕРЕЧЛИВИЙ ДИКТАТОР

Франсіско Франко правив Іспанією 36 років (1939–1975). Думки про нього в Іспанії кардинально різняться. Для одних він – рятівник країни, який не дозволив встановити червоний режим сталіністського штибу, а потім не дав втягнути Іспанію у Другу світову війну. Більшість іспанців воліли співати пісню «Бесаме мучо», а не воювати. Для інших він – лідер тоталітарного фашистського режиму, «кривавий диктатор», у в’язницях та концтаборах якого мучили 2 млн. осіб. Серед противників Франко – Антуан де Сент-Екзюпері, Ернест Хемінгуей, Пабло Пікассо, Віллі Брандт, Джордж Оруелл, Клод Сімон…

У «єврейському питанні» діяльність Франко є дуже неоднозначною. Однією рукою він рятував євреїв, іншою – сприяв їхній ліквідації, співпрацюючи з гітлерівцями. Гітлер, Муссоліні та португальський диктатор Салазар – та ще компанія союзників! Ідею «скажи мені, хто твій друг…» (популярну завдяки Сервантесу) ще ніхто не скасовував.

Іспанія стала однією з небагатьох країн Європи, яка врятувала багатьох євреїв від гітлерівського геноциду. Але вона не хотіла, щоб євреї залишалися в ній жити. І будувала свій антисемітський режим із особливим акцентом на антиіудаїзм. І яким би було ставлення до євреїв, якби нацисти виграли війну? До речі, після війни багато нацистських злочинців знайшли притулок в Іспанії або виїхали до інших країн через її територію.

Історик Альварес Чілліда зазначає, що «Франко був набагато менш антисемітом, ніж багато його соратників». Зрозуміло – оточення впливало на політику каудільйо. Можливо, і єврейське походження змушувало його доводити, що він справжній арієць і, звичайно, проти єврейських капіталістів. Інакше не втриматись на Олімпі. А може, диктатор був і дуже байдужий до свого національного коріння, бачачи себе лише католиком та іспанським вождем. Ясно одне: врятувати можна було більше життів. Ресурси для цього були. Історія Франко – це зовсім не історія Оскара Шіндлера чи Рауля Валленберга.