Джинн і Макрон
Казка для дітей дорослого віку
Ілюстрація: jew-observer.com / AI
Михайло ФРЕНКЕЛЬ
Жив-був Макрон зі своєю старою біля самого синього моря…
А втім, біля якого такого синього моря? Зараз така погана екологія в Європі, що вода в річці Сені зовсім не синього кольору. А саме біля неї мешкав Макрон. Але не про це наша казка. А ось про що:
Прийшов якось Макрон до річки Сени посидіти-подумати про долі Франції, та й усього світу. І раптом глянь – пливе по річці золота… Ні, не рибка, а наклейка на пляшці. І прибило посудину до берега. Взяв її в руки Макрон з цікавості, і раптом – бах! трах! тарарах! – пробка з пляшки вилетіла з шумом, а з горлечка дим стовпом повалив. І в цьому димі намалювалася постать смаглявого бородатого типу.
Ах, це ж Джинн! Стародавній-стародавній, встиг подумати Макрон. Точно Джинн. Але тільки дивно одягнений: Джинн в джинсах, без чалми та в сорочці з синтетики.
– Хто ти? – про всяк випадок запитав Макрон. – Джинн?
– Джинн, Джинн, – заспокоїв його незнайомець.
– Ти, напевно, колись жив у Багдаді?
– Взагалі-то ні. У Багдаді жив мій дід. Але він ще молодим хлопцем приїхав до Парижа – рятувався від жорстоких переслідувань.
– А хто його переслідував?
– Та були такі… Аліменти всі вимагали.
– Чому ж я ніколи не бачив тебе, Джинн?
– Як ти міг мене бачити, якщо я живу в районі, куди не тільки звичайний парижанин, але навіть поліція боїться заглядати.
– А тебе, напевно, звати Гассан Абдуррахман?
– Та ні! Мене звуть Шакал Абу Шайтан. Так звучніше.
– Гаразд, якщо вже мені пощастило тебе зустріти, то можеш виконати, як годиться, три моїх бажання?
– Ти такий дивний, Макроша. Часи тепер інші. Це я попрошу тебе виконати моє бажання, – мовив Джинн і почухав за вухом кинджалом, який звідкись взявся в його руці. А прохання у мене до тебе таке: як президент цієї місцевості звернися до країни із закликом «Від Марселя до Ла-Маншу Франція повинна бути мусульманською».
Макрон злякався і благав:
– Я, може, і був би радий. Але якщо я виступлю з таким гаслом, то наступні вибори точно виграє ця стервозна Лепениха. І тоді вам, Джиннам, може стати не солодко.
– М-дааа, – замислився Абу Шайтан. – І це правда. Адже яка зловредна баба. Її батько був чудовим диваком, який не любив євреїв. А ця, біс її забирай, все про засилля ісламістів базікає. Загалом, я передумав. Оголоси-но ти краще заклик «Від річки до моря має бути держава Палестина». І визнай її відразу.
– Визнати я готовий. Але як же «від річки до моря»? Там же ще ці, як їх, євреї живуть.
– А що євреї? Ми їх переселимо куди-небудь. Ось, наприклад, Освенцим з Дахау вже 80 років пустують. Так що давай, Макрончик, дій! – сказав, посміхнувшись, Джинн і знову почухав за вухом кинджалом. – А я твоїй старій, щоб вона на тебе не сердилася, подарунок передаю – ось цей гарний хіджаб. Нехай одягає його, коли виходить на вулицю – щоб було, як у людей.
Що тут робити Макрону. Пішов до своєї старенької додому… Хоча ні, не додому, а в аеропорт подався. Вони зі старенькою якраз мали летіти в далекі країни.
Як тільки він з’явився в літаку, стара накинулася на нього:
– Куди подівся? Де шатався?
Розповів їй Макрон все як на духу.
– Дурню ти, простаку! – зашипіла стара. – Що ти слухаєш чорт знає кого. Хіба в школі на уроках історії не проходили, як король франків Карл Метелл знатно “відметелив” арабські полчища під Пуатьє і тим самим врятував не тільки ля Франс, а й всю Європу від навали.
– Ні, не пригадую такого.
– Не пам’ятаєш? Який же дурень тебе в школі навчав?
Тут вони обидва згадали, хто його вчив у школі – і стара зовсім розлютилася. І хльостко вляпала Макрону ляпаса.
Все б нічого, він-то звик. Та побачили це через відкритий люк літака папараці, гієни жовтої преси, і поширили цю сенсацію по всьому інтернету. Галасу і гаму було будь-якій Шахерезаді на заздрість.
Ось яка казочка була. А хто слухав – іншалла.
