Ізраїль

Пані прем’єр-міністр

| Номер: 05/359 May 2023

До 75-ї річниці утворення Ізраїлю

3 вересня 2023 р. виповниться 75 років від того знаменного дня, як до СРСР прибув перший посол держави Ізраїль – Голда Меїр. Ця непересічна жінка народилася в Києві, виросла в США, а популярності набула вже в Ізраїлі. Вона стала невід’ємною частиною історії відродження Єврейської держави, і навіть спірна роль у трагічних прорахунках Війни Судного дня не применшує її величезного внеску у формування молодого Ізраїлю…

З Києва до Мілуокі

Навряд чи хто міг прогнозувати доньці київського теслі Моше Мабовича видатне майбутнє. Голда народилася 1898 року. Її дитинство минуло на межі бідності та злиднів. Громада жила в постійному страху перед погромами. На щастя, самій Голді не довелося з ними зіткнутися. Але таке дитинство вплинуло на все її життя.

Дівчинка була допитлива, любила порядок і чистоту, мала високу самодисципліну. Їй виповнилося п’ять, коли батько вирушив за кращим життям до Америки. Голда і дві її сестри залишилися з матір’ю. У своїх мемуарах вона описує сірими фарбами безвихідь того єврейського життя, міські злидні, бруд, ворожу атмосферу. У шість років вона вперше почула про Країну Ізраїлю. Можливо, від старшої сестри Шейни, яка вдягла траур на смерть батька політичного сіонізму Теодора Герцля.

Через три роки після від’їзду годувальника сім’я перебралася до нього в Мілуокі, де він працював теслею в залізничній компанії. Восьмирічна Голда легко знайшла друзів у новій школі, опанувала англійську мову, хоча до останнього дня вважала за краще висловлювати свої думки ідишем. Дуже скоро вона усвідомила всю убогість існування в єврейському гетто Мілуокі.

До сіонізму її почала долучати Шейна. Саме Шейна, ледь не заарештована за нелегальну сіоністську діяльність ще в Росії, стала її наставником у справах єврейського народу. Вона привела дванадцятирічну Голду до сіоністського соціалістичного руху “Поалей Ціон”. Там Голда вперше спробувала себе в ролі оратора. Вона все глибше занурювалася в діяльність руху, читала все, що могла знайти про єврейський народ і країну Ізраїлю. При цьому вона давала приватні уроки, працювала під час літніх канікул в універмагах, що не завадило їй закінчити початкову школу з відзнакою.

Батьки не підтримали її бажання вчитися в середній школі, а натомість заговорили про сватання. Голда ясно розуміла, що ранній шлюб назавжди поховає її в Мілуокі, позбавить шансів бути корисною єврейському народу. Всі перспективи зведуться до викладання, стенографії, роботи швачки чи продавчині, пологів і виховання дітей. Для неї це було самогубством. Вона мріяла про сходження в країну Ізраїлю і життя в кібуці, хоча й гадки не мала, що це таке.

Не бажаючи повторити долю своєї матері, у 15 років Голда втекла з дому в Денвер до старшої сестри, яка жила з чоловіком. Батьки не знали, як пережити таку ганьбу, Голда ж на новому місці, навпаки, розцвіла. Вона вступила до середньої школи і познайомилася з Моррісом (Моше) Меерсоном. Зовсім не схожий на її колишніх друзів – освічений, з тонкою душевною організацією – він відкрив їй світ літератури і музики. Ось тільки сіоністом Морріс не був. Особливо його лякало життя в кібуці.

Проживши два роки в Денвері, Голда за наполяганням батьків повернулася в Мілуокі, закінчила середню школу і вступила до педагогічного коледжу. Слідом за нею приїхав і Морріс. Роман між ними продовжився. Переломним для Голди став 1916 рік, коли вона зустріла в Мілуокі Давида Бен-Гуріона та Іцхака Бен-Цві, вигнаних під час Першої світової війни з Країни Ізраїлю османською владою. Зустріч із ними остаточно переконала її в тому, що своє покликання вона зуміє знайти, лише залишивши США заради Країни Ізраїлю.

На стику особистого і суспільного

У грудні 1917 року Голда і Морріс зіграли весілля за єврейською традицією в будинку її батьків. Голді це було не потрібно, вона просто піддалася на вмовляння матері. Її цікавили партійні справи. Вона вербувала прихильників по всіх штатах, брала участь у партійних конференціях. “Для мене саме це і є життя”, – писала Голда своїй подрузі. Нескінченні роз’їзди спочатку по США, а потім і по світу визначили неминучість краху її шлюбу.

Ще напередодні весілля Голда поставила умову переїзду в кібуц. Через брак вибору Морріс погодився. У травні 1921 року вони вирушили в дорогу у складі групи з двадцяти молодих активістів “Поалей Ціон” і за два місяці важкого шляху досягли Яффо.

В Тель-Авіві Голда стала викладати англійську мову дітям. Морріс знайшов роботу в компанії, розташованій у сусідньому Лоді. Але Голда твердо знала, навіщо перетнула океан. У підсумку подружжя опинилося в кібуці Мерхавія. Три прожиті там роки стали щастям для Голди і нестерпною мукою для Морріса.

У Мерхавії Голда повернулася до активного громадського життя. Талант переконувати і володіння англійською зробили її затребуваним фахівцем із супроводу іноземних гостей – як правило, потенційних спонсорів господарства або британських чиновників. Вона стала активісткою жіночої ради робітників, брала участь у конференціях наступниці “Поалей Ціон” – партії “Ахдут га-Авода”.

Поступово Голда звернула на себе увагу лідерів соціалістичного сіонізму – Давида Бен-Гуріона, Берла Кацнельсона, Давида Ремеза і Залмана Шазара. Пізніше з двома останніми у неї склалися близькі стосунки.

Уміння схоплювати все на льоту і величезна працездатність допомогли швидкому зростанню партійної кар’єри. Але через три роки перебування в кібуці Морріс зажадав повернутися до Тель-Авіва або взагалі до США. Намагаючись зберегти шлюб, сім’я переїхала в Єрусалим. Голда знайшла роботу в офісі будівельної компанії “Солель Боне”. Там, в Єрусалимі, у них народилися двоє дітей – Менахем і Сара. Морріс продовжував працювати в Тель-Авіві. Для Голди ці роки стали, можливо, найважчими в житті. Вона розривалася між низькооплачуваною роботою, вихованням дітей і громадською діяльністю.

Але 1927 року Давид Ремез – один із лідерів робітничої профспілки “Гістадрут” і “Ахдут га-Авода” – влаштував свою подругу Голду на одну з провідних посад у керівництві Робочої ради. Це призначення назавжди змінило її життя. Більше не треба було турбуватися ні про шматок хліба, ні про дах над головою. Сім’я переїхала до Тель-Авіва. Подружжя не розлучилося, але жило тепер окремо, при цьому Голда знайшла профспілкову роботу і Моррісу. У цей період її стосунки з Давидом Ремезом стали особливо тісними.

Голда брала активну участь у закордонних конференціях, і на початку 1930-х років її обрали представником профспілки у США. Вона домоглася на цій посаді помітних успіхів і, повернувшись 1934 року до Тель-Авіва, долучилася до роботи виконавчого комітету профспілки, який відігравав значну роль у житті ішува. Поступово вона пройшла через усі провідні посади цієї структури. Ціною кар’єри стало невдале особисте життя. Пізніше Голда зізналася, що партія остаточно стала її домом. Вона знайшла своє покликання і, незважаючи на те, що особливого внеску в ідеологію робітничого руху не зробила, стала партійним функціонером.

Вгору по схилу партапарату

До кінця Другої світової війни Голда вже увійшла до десятки найвпливовіших лідерів ішуву, працювала в комісії, сформованій 1946 року Великою Британією і США з метою узгодити політику щодо підмандатної Палестини. Коли ж у червні 1946 року під час так званої Чорної суботи британці заарештували провідних єврейських лідерів, зокрема й Моше Шарета, Голда очолила політичний відділ Єврейської агенції, по суті – міністерство закордонних справ ішуву. Вона залишилася на цій посаді й після звільнення Шарета. Тепер вони працювали разом. Їй довірили вести переговори з британським керівництвом – верховним комісаром і генеральним секретарем уряду підмандатної Палестини.

Напередодні створення держави Голда вирушила до США збирати кошти серед американських євреїв. За кілька тижнів їй вдалося отримати неймовірну суму – $50 млн. Саме на ці гроші було куплено зброю в Чехословаччині, що зіграла важливу роль у першій половині Війни за Незалежність. Пізніше Бен-Гуріон скаже: “Колись в історичних хроніках буде записано, як одна єврейська жінка зуміла зібрати кошти, що дали змогу захистити цілу країну”.

Голда була розчарована, що не зуміла отримати посаду міністра від партії МАПАЙ у Тимчасовому уряді, зате вона удостоїлася честі підписати Декларацію незалежності Єврейської держави.

“Держава Ізраїль! Очі мої наповнилися сльозами, руки тремтіли. Ми домоглися. Ми зробили єврейську державу реальністю – і я, Голда Мабович-Меерсон, дожила до цього дня. Що б не сталося, яку б ціну не довелося за це заплатити, ми відтворили Єврейську Батьківщину. Довге вигнання скінчилося”, – написала вона у своїх мемуарах.

Відразу після проголошення незалежності Ізраїлю Голда стає представником Єврейської держави в СРСР. За вісім місяців вона запалила серця радянських євреїв. “Наша Голда” стала для них уособленням сіоністської мрії.

У січні 1949 року Голду обрали до першого Кнесету. Вона залишалася депутатом Єврейського парламенту чверть століття – аж до свого виходу на пенсію в червні 1974 року. В першому уряді Ізраїлю Голда Меїр стала міністром праці та будівництва. Їй належало забезпечити житлом і роботою сотні тисяч репатріантів. Ці люди втратили практично все майно, втікши з мусульманських країн. Вони вливалися в молоду небагату країну, яка відновлювалася після довгої виснажливої війни. Сім років на посаді міністра праці та будівництва Голда назвала найщасливішими у своєму житті. Вона невтомно просувала такі важливі для держави проєкти, як будівництво нових житлових кварталів, прокладання доріг, професійну перепідготовку тисяч людей.

До кінця її міністерської каденції десятки тисяч репатріантів переїхали з транзитних таборів у нове житло. Коли наприкінці 1953 року Бен-Гуріон пішов з посади прем’єр-міністра, Голду вже розглядали як можливу заміну.

Дипломат

У середині 1956 року Голда дійшла висновку, що її роль як міністра праці вичерпана. Тим часом партійні розбіжності між главою уряду Бен-Гуріоном і міністром закордонних справ Моше Шаретом досягли піку. Голді запропонували очолити МЗС. Вона не була в захваті від звільнення свого давнього колеги, але погодилася обійняти його посаду, вважаючи, що напередодні війни з Єгиптом, що насувається, необхідність роз’яснювати на міжнародній арені ізраїльську позицію важливіша за особисті стосунки.

Їй одразу ж довелося вступити в секретні переговори з Францією про придбання сучасного озброєння. Як наслідок – в жовтні 1956 року вибухнула Суецька війна за участю Великої Британії, Франції, Ізраїлю та Єгипту. У цей період саме Голді Меїр довелося захищати позицію Ізраїлю на Генеральній Асамблеї ООН у Вашингтоні. З листопада 1956 року до березня 1957-го вона була змушена більшу частину часу залишатися в Нью-Йорку, домовляючись зі США та генсеком ООН про умови відступу Армії оборони Ізраїлю з Синайського півострова.

Вирішили, що в секторі Газа будуть розміщені сили ООН, а не єгипетська армія. Але коли Ізраїль відступив з півострова, США дозволили Єгипту ввести в Газу свої війська. Це підірвало довіру Голди до Білого дому і заклало основу одного з найважливіших принципів майбутньої глави ізраїльського уряду: довіряти не слід нікому, зокрема й американцям.

Найвидатнішим же досягненням Голди за десять років роботи на посаді керівника МЗС стало налагодження тісних зв’язків з іншими молодими країнами, насамперед на африканському континенті. Її дипломатичні кроки підняли престиж Єврейської держави у світі, призвели до того, що кількість дипмісій Ізраїлю в Африці сягнула двох із половиною десятків.

На вершині

У 1965 році в Голди виявили рак. І хоча лікування пройшло успішно, вона була змушена покинути уряд. Але в Кнесеті залишилася. Їй ішов сьомий десяток, і, на думку багатьох соратників, її кар’єра скінчилася. Сама ж Голда так не вважала, а протистояння в таборі ізраїльських соціалістів несподівано надало їй абсолютно нову можливість.

У 1969 році вона опинилася на чолі партійного списку соціалістів на виборах до Кнесету. Незважаючи на те, що лише близько 3 процентів населення бачили Голду Меїр у ролі прем’єр-міністра, партійний істеблішмент погодився прийняти її як найбільш підходящий варіант, щоб уникнути міжусобиці смертельно ворогуючих таборів Ігаля Алона і Моше Даяна. Але лише через місяць після вступу Голди Меїр на посаду прем’єр-міністра вже близько 80 процентів жителів країни вважали її успішним лідером. Спираючись на підтримку населення, вона впевнено і жорстко взяла кермо влади у свої руки. Найважливішими завданнями на новій посаді вона вважала утримання позицій у Війні на виснаження і зміцнення зв’язків із США. І з тим і з іншим їй вдалося цілком успішно впоратися.

Ізраїльська прем’єрка не вірила в можливість миру з арабами. У відносинах з ворожим оточенням Голда дотримувалася політики збереження наявного становища. Найпомітнішими стали її здобутки на східному кордоні, де завдяки своїм добрим стосункам з королем Йорданії Хусейном їй вдалося досягти відносного миру і спокою.

З різних причин позиція Голди Меїр не була належним чином представлена ізраїльському суспільству. Це дозволило прихильникам поступок арабам звинувачувати прем’єра в тому, що її незговірливість стала причиною війни Судного дня. Іншим закидом, який часто висувають на адресу Голди, стало її неприйняття радикального руху ізраїльських “Чорних пантер”, який звинувачував державу в дискримінації вихідців з Північної Африки і з Близького Сходу. Меїр висловилася про них із неприпустимою для лідера країни зарозумілістю: “Неприємні люди”.

Полководець

Спільна атака Єгипту і Сирії, з якої почалася війна Судного дня, не стала для Голди несподіванкою. Але вкрай неприємним сюрпризом виявилися загальна неготовність армії Ізраїлю, хибні прогнози міністра оборони і глави військової розвідки.

Водночас саме в цій війні повною мірою проявилися її найкращі лідерські якості – сталева витримка, холодна розважливість і величезний досвід у сфері зовнішньої політики. Вона сформувала військовий кабінет з невеликої кількості міністрів і армійських чиновників. Кабінет узяв на себе командування бойовими операціями і проведення супутніх політичних рішень. Це зрештою дозволило Ізраїлю, всупереч першим поразкам на початку, домогтися перемоги, хоча й дорогою ціною.

Створена для розслідування провалів війни Судного дня комісія під керівництвом голови Верховного суду Шимона Аграната не стала покладати відповідальність на прем’єр-міністра. Проте Голда Меїр зрозуміла, що її політичну кар’єру закінчено, і пішла у відставку – як з посади прем’єр-міністра, так і з Кнесету.

Голда Меїр померла 8 грудня 1978 року. Вона похована на горі Герцля серед видатних лідерів нації. Це єдина жінка, похована там не за заслуги чоловіка, а за власні досягнення.

Мирон МАДЗІНІ

Переклад: Олександр НЕПОМНЯЩИЙ

Джерело: Segula