Давид ШАРП: Замір за мир, але без ворогів
Новим начальником Генерального штабу ЦАХАЛу став генерал-майор Еяль Замір
Еяль Замір (праворуч) на огляді північного кордону Ізраїлю. Фото: Wikipedia / Пресслужба ЦАХАЛу
Теоретично призначенню Заміра могло перешкодити рішення спеціальної комісії, що розглядає високопоставлені призначення в держструктурах. Нагадаю, що в минулому вона “завалила” Йоава Галанта, не давши Егуду Бараку і Біньяміну Нетаніягу призначити його начальником генштабу. Тоді сплив компромат щодо земельного самозахоплення Галанта, і його кандидатуру відкинули, що було абсолютно виправданим. Але жодного компромату на Заміра не знайшли, до того ж одного разу він уже благополучно пройшов цю комісію перед призначенням гендиректором міноборони.
Трохи біографічних подробиць про Еяля Заміра, його якості, досвід і завдання, що стоять перед ним.
Замір стане найстаршим начальником генштабу в історії – багато хто з його попередників демобілізовувався, будучи молодшим за нього. Народився Еяль Замір у січні 1966 року в Ейлаті і стане третім начальником генштабу – уродженцем цього міста, де свого часу за службовим обов’язком опинився його батько, колишній офіцер ЦАХАЛу. У 14 років Еяль переїхав у центр країни і вступив до школи-інтернату з військовим ухилом. У 1984-му його призвали до армії й відправили в танкові війська. Таким чином, Еяль Замір стане першим танкістом “нетто” на чолі генштабу: багато хто з його попередників так чи інакше пройшов через танкові війська, але, за винятком льотчика Дана Халуца, починав службу або в “Гагані”, або в піхоті, або в силах спеціального призначення.
У 1985 році Еяль Замір призначений командиром екіпажу танка, а в 1986-му після закінчення офіцерських курсів отримує під своє командування танковий взвод пізніше розформованої 500-ї бригади. Далі був типовий шлях танкового офіцера, включно з участю в бойових діях у “зоні безпеки” Південного Лівану. Замір командував частинами і підрозділами, навчав військовослужбовців і обіймав штабні посади. З 2000 року він у званні полковника командував резервістською танковою бригадою, з якою взяв участь в операції “Захисна стіна”, зокрема в зачистці Дженіна. У 2004 році Замір, як то кажуть, вийшов на авансцену, отримавши під своє командування 7-му регулярну танкову бригаду.
З 2007 Еяль Замір у званні бригадного генерала командував 143-ю танковою резервістською дивізією. Залишаючись формально танковим, це було вже загальновійськове з’єднання, тобто на цьому етапі Замір починає перетворюватися на класичного за ізраїльськими мірками загальновійськового, що надає йому певні переваги як начальнику генштабу. Далі він отримав під своє командування регулярну 36-у дивізію, а потім його призначили головою штабу Сухопутних сил. У 2012 році Еяль Замір отримав посаду, яка зіграла ключову роль у його подальшій кар’єрі, – його призначили військовим секретарем Біньяміна Нетаніягу з присвоєнням звання генерал-майора. Це не тільки відкрило йому особливий пласт військово-політичних реалій, не доступний для більшості генералів, а й дало змогу працювати в тісному контакті з прем’єром, який його оцінив належним чином.
З 2015-го і до початку літа 2018 року Еяль Замір командував Південним військовим округом, а наприкінці 2018-го його призначили заступником начальника генштабу. На цій посаді Замір прослужив до липня 2021 року, на ньому насамперед лежала відповідальність за реалізацію чергового плану розвитку ЦАХАЛу “Тнуфа”. Після закінчення каденції Замір, залишаючись в армії, вирушив до Вашингтонського інституту вивчення близькосхідної політики. Фактично це був період очікування можливого призначення на посаду глави генштабу напередодні виходу у відставку Авіва Кохаві. Однак коли влітку 2022-го, незважаючи на майбутні парламентські вибори, міністр оборони Бені Ганц в екстреному порядку оголосив конкурс на заміщення Кохаві, було заздалегідь зрозуміло, що він віддає перевагу “своєму” – десантнику й офіцеру сил спеціальних операцій Герці Алеві.
Здавалося, військова кар’єра Еяля Заміра, який залишився за бортом, завершена. Він мав намір піти у відставку і з ініціативи нового міністра оборони Йоава Галанта 1 лютого 2023 року був призначений генеральним директором оборонного відомства. Це надважлива посада, оскільки саме гендиректор відповідає за функціонування міноборони. Після 7 жовтня, коли виявилося, що Ізраїль терміново потребує поставок зброї та екіпіровки з-за кордону і не менш термінового відновлення та розширення власного виробництва, на Заміра лягла особлива відповідальність. Постійний контакт з американцями, потенційними постачальниками з різних країн та ізраїльським ВПК, моніторинг екстрених потреб ЦАХАЛу – вся ця велика і неймовірно значуща діяльність дала Еялю Заміру колосальний і вельми специфічний досвід, який йому, безсумнівно, стане в пригоді.
Якщо говорити про військову освіту, то у Заміра стандартна ізраїльська для вищого офіцера: Командно-штабний коледж і Академія національної безпеки. Він також володар першого і другого академічних ступенів, отриманих відповідно в Тель-Авівському і Хайфському університетах. А ось “іноземна” складова дещо незвична – Замір протягом року навчався у найвідомішій французькій Військовій школі. В останні десятиліття до Франції, на відміну від США, ізраїльських вищих офіцерів посилали рідко. Щодо Америки, то Замір навчався в престижній Школі управління Пенсільванського університету.
Ну і кілька слів про особисте життя. За батьківською лінією Замір походить із громади єменських репатріантів, а за материнською – із сирійського міста Алеппо. Він одружений, батько трьох дітей, які вже встигли відслужити в армії (син – офіцер танкових військ).
Отже, в активі Заміра багатющий армійський досвід. Ситуація з його призначенням нагадує ту, яка склалася після Другої Ліванської війни, коли Дана Халуца, який провалив свої обов’язки, потрібно було терміново міняти і з цією метою закликали із запасу найдосвідченішого – Габі Ашкеназі, який, як і Еяль Замір, встиг попрацювати на посаді гендиректора міноборони. Якщо не брати до уваги вельми проблематичних взаємин Ашкеназі з міністром оборони Бараком, а також низки аспектів, пов’язаних з дискусіями про підготовку удару по Ірану, то у справі військового будівництва він показав себе з найкращого боку. І загалом дуже багато хто вважав його міцним середняком – оцінка, на яку і близько не заслужив жоден із його послідовників.
Треба віддати Заміру належне: коли впродовж останніх років постійно скорочували сухопутні сили і, зокрема, танкові війська, він відкрито виступав проти цього згубного процесу. Хибність панівного підходу стала очевидною під час війни, коли сил для активних дій паралельно на низці напрямків виявилося недостатньо. З іншого боку, Замір, нехай безпосередньо і непричетний до провалу 7 жовтня, причетність до нього, звісно ж, має: коли був командувачем Південного округу і заступником начальника генштабу, він теж був носієм проблематичних концепцій, що панували в ЦАХАЛі.
Крім будівництва збройних сил, на Заміра з великою ймовірністю чекає війна. Вона може поновитися і в Газі, і в Лівані, на порядку денному і можливість удару по Ірану, підготовка до якого має бути у нового глави генштабу в пріоритеті. Не будемо забувати про хуситів, Сирію та можливі інші виклики.
Треба думати, що Замір здійснить в армії серйозні кадрові перестановки. Крім тих, хто вже пішов у відставку або піде незабаром, будуть і такі, кого Замір відправить на громадянку цілеспрямовано. Ходять чутки, що декого він із громадянки і поверне. Загалом, роботи у майбутнього начальника генштабу непочатий край, і з найскладнішими викликами йому доведеться зіткнутися буквально з першої хвилини вступу на посаду. Припущення про те, що, оскільки призначення Заміра фактично ініціював Нетаніягу, він не буде достатньою мірою самостійним, що звучать сьогодні, абсолютно недоречні. Все залежить від особистісних якостей начальника генштабу. Адже кожного з них призначав той чи інший прем’єр і міністр оборони, що, до речі, не заважало начальникам генштабу мати свою думку, а іноді й гостро конфліктувати з тими, хто їх призначив.
Залишається побажати Заміру успіхів у його новій іпостасі, і це рівноцінно тому, як якби ми побажали удачі самим собі.
