Залізна леді “Моссаду”
Аліза Галеві. Фото The Times of Israel
Петро ЛЮКІМСОН
Пішла з життя Аліза Маген-Галеві – жінка-легенда, яка брала участь у розробці та здійсненні багатьох операцій “Моссаду”, з 1990 до 1998 року обіймала посаду заступника голови цієї спецслужби. Велика частина її діяльності в “Моссаді” засекречена і залишатиметься такою ще довго. Але й того, що відомо, вистачило б не на один роман або телесеріал
Аліза Галеві народилася 1937 року в Єрусалимі в сім’ї “єкім” – репатріантів із Німеччини. У 1933-му її батько, тоді молодий, але вже популярний адвокат, отримавши офіційний лист про те, що йому відтепер заборонено виступати в судах проти представників арійської раси, все зрозумів і разом із дружиною поспішив відбути до Палестини. Однак, незважаючи на переміщення в просторі, у домі її батьків продовжував панувати культ німецької культури, у його стінах розмовляли тільки німецькою, і ця обставина відіграла вирішальну роль у майбутній долі Алізи.
У 1958 році, коли “Моссад” впритул зайнявся пошуками нацистських злочинців і став планувати викрадення Адольфа Ейхмана, йому знадобилися перекладачі безлічі документів з німецької на іврит. 21-річна Аліза ідеально підходила на цю посаду, її прийняли, і вона з головою занурилася в роботу. Коли в 1960-му агенти “Моссаду” доставили Ейхмана до Ізраїлю і провели його перші допити, у завдання Алізи входило розшифрування і переклад їхніх стенограм. Однак сухими перекладами вона не обмежувалася і майже завжди приписувала до них особисті зауваження. По суті, це було не що інше, як свавілля і вихід за межі службових обов’язків, але коментарі Алізи потрапили на очі тодішньому всесильному голові “Моссаду” Ісеру Харелю, сподобалися йому глибиною аналізу і точністю оцінок, і він запросив дівчину на бесіду. Під час зустрічі Харель ще більше зміцнився в думці, яка з’явилась у нього під час читання “приписок” до звітів: юна “єкіт” має гострий аналітичний розум. А з урахуванням того, що вона до того ж вельми артистична і до біса чарівна, її можна залучити до оперативної роботи.
Потім вибухнула “справа Йоселе”: шестирічного Йоселе Шумахера, викраденого за допомогою його діда-ультраортодокса і переправленого до Нью-Йорка в громаду сатмарських хасидів через побоювання, що батьки-комуністи мають намір повернутися до СРСР і забрати із собою онука. Справа набула гучного суспільного резонансу, і Аліза Галеві стала ключовим співробітником групи, якій Харель доручив за всяку ціну знайти хлопчика і доставити його в Ізраїль. Галеві блискуче впоралася з поставленим завданням: саме вона вийшла на слід Рут Бен-Давід – учасниці Опору Мадлен Пере, яка за завданням французької розвідки потрапила до Гестапо, надалі перейшла в іудаїзм і яка саме й здійснила викрадення Йоселе. На допитах Бен-Давід, будучи ультраортодоксальною єврейкою, відмовлялася перебувати наодинці зі слідчими-чоловіками, і до допитів підключили Алізу. Та змогла підібрати до неї “ключ”, переконала видати місцезнаходження Йоселе, і 5 червня 1962 року дитину урочисто повернули батькам у Холон.
Ще через місяць Ісер Харель віддав наказ про початок операції “Дамокл”, спрямованої проти німецьких учених, які раніше працювали над ракетною програмою Третього рейху, а пізніше переключилися на створення зброї масового ураження для Єгипту. В ізраїльському керівництві розуміли, що отримання арабами такої зброї поставить під загрозу саме існування єврейської держави, тому було вирішено попередити німецьких фізиків і хіміків про те, що подальша робота на Єгипет означає ризик для життя їхніх власних і членів їхніх сімей. Але для початку треба було точно визначити коло цих учених, з’ясувати їхнє місце проживання, вивчити біографії та добути безліч іншої важливої інформації.
Для виконання цього завдання Алізу було направлено до Зальцбурга. Там вона відшукала одного з вчених, що працювали на єгиптян, зачарувала його, розкрила свою особистість і… почала вмовляти приїхати до Ізраїлю і дати свідчення про все, що йому відомо щодо співпраці німців з Єгиптом. Той спочатку категорично відмовлявся, але Аліза була переконлива і поручилася в тому, що йому нічого не загрожує. Словом, фізик прибув до Ізраїлю і назвав усіх своїх колег, які працювали над створенням для Єгипту ракет, здатних нести ядерні боєголовки, що вони ж і розробляли. Операція “Дамокл” увійшла у вирішальну фазу, супроводжуючись розсилкою листів-бомб, викраденнями, таємничим зникненням німецьких фізиків з водночас масованим тиском Ізраїлю на Німеччину. Це врешті-решт призвело до того, що 1963 року роботу на Єгипет було припинено.
Брала Аліза Галеві й найбезпосереднішу, якщо не сказати більше, участь і в знаменитій операції “Пеніцилін” (вона ж “Діамант”, вона ж “Синя пташка”) з організації викрадення до Ізраїлю літака МІГ-21 у серпні 1966 року. Беручи участь у вербуванні іракського льотчика Муніра Редфи, Аліза вмовила його таємно відвідати Ізраїль, щоб домовитися про всі деталі операції, розмір його винагороди та подальше гарантування особистої безпеки його і членів його сім’ї. На час цього візиту Редфу поселили у квартирі Алізи, щоб він не засвітився в готелі або в будь-якому іншому місці.
З 1972 до 1979 року Аліза Галеві стала одним з активних учасників операції “Гнів Божий” – зі здійснення відплати бойовикам і керівникам ФАТХу, які організували вбивство ізраїльських спортсменів на Мюнхенській олімпіаді. До її завдання входило складання списку всіх діячів терористичної організації, які несли відповідальність за цей злочин, визначення їхнього місцезнаходження, встановлення спостереження тощо. Словом, вона займалася тим, що називається збором інформації, від точності й вичерпності якої врешті-решт залежить успіх будь-якої операції. Це було дуже непросто, оскільки “об’єкти” добре маскувалися, часто змінювали адреси і дотримувалися запобіжних заходів.
Не секрет, що операція “Гнів Божий”, поряд з успіхом, супроводжувалася і низкою провалів. Зокрема, невдалою спробою ліквідації Алі Хасана Саламе в Норвегії, внаслідок якої було вбито ні в чому не повинного офіціанта Ахмеда Бухкічі, схожого зовні на Саламе. Але загалом ця операція, безумовно, є однією з найславетніших сторінок в історії “Моссаду”.
У 1973 році Аліза вийшла заміж за Авраама Магена і взяла його прізвище. Утім, на той час вона вже звикла виїжджати за кордон і зустрічатися з людьми під тим чи іншим вигаданим ім’ям.
У 1984-му вона отримує нове призначення: стає начальником кадрового відділу “Моссаду”. Тепер у її завдання входить прийом на роботу нових агентів, визначення їхньої профпридатності та підготовка до виконання конкретних завдань.
На початку 2010-х років в одному з інтерв’ю журналістка запитала Маген, чи правда, що підготовка жінок-резидентів охоплює мистецтво спокушення, і в процесі вербування цінного агента вони, якщо потрібно, мають бути готовими з ним переспати… Маген з обуренням відкинула цю версію.
– Ніколи! – сказала вона. – Ніколи “Моссад” не вимагав від своїх співробітниць діяти через ліжко! І вже тим більше їм категорично заборонено вступати в інтимні стосунки з арабами.
– А з представниками інших національностей? – не вгамовувалася журналістка.
– З ними – залежно від обставин. Але і в цьому випадку йдеться виключно про особисте рішення жінки, спеціально її до цього ніхто не примушує.
– А ви коли-небудь користувалися цим методом?
– Ніколи!
– Як же ви досягали таких вражаючих результатів? З тим же німцем, наприклад?
– Виключно за допомогою розуму. Повірте, розум куди ефективніший, ніж секс!
Як уже було зазначено, більшість операцій “Моссада”, здійснених у 1980-х роках, до яких була причетна Аліза Маген, залишається засекреченими. Але показово, що коли 1989 року Аліза засобиралася на пенсію, Шабтай Шавіт, який щойно вступив на посаду глави організації, запропонував їй стати своїм заступником. І в Алізи просто не вистачило сил відмовитися. Ніколи раніше жінка не обіймала в “Моссаді” посаду такого рівня, та й після її виходу у відставку в 1999 році нічого подібного більше не було – як, утім, ніколи раніше жінка не обіймала посаду начальника відділу служби зовнішньої розвідки. Отже, всі знамениті операції “Моссада” 1990-х років, включно з боротьбою з іракською та іранською ядерними програмами і ліквідацією цілої низки палестинських терористів, розроблялися і здійснювалися за участю або під безпосереднім її керівництвом. І навряд чи варто дивуватися, що саме Алізу Маген зробили і “стрілочником” після ганебного провалу замаху на одного з лідерів ХАМАСу Халеда Машаля, здійсненого в Йорданії 25 вересня 1997 року. Начальником “Моссада” був тоді Дані Ятом. Як відомо, в обмін на звільнення своїх агентів, які провалилися, Ізраїль не тільки надіслав протиотруту для Машаля, а й випустив із в’язниці духовного лідера ХАМАСу шейха Ясіна.
Аліза Маген не знімала із себе відповідальності за провал, і все ж як його головних винуватців називала Біньяміна Нетаніягу і Дані Ятома. Прем’єр, на її думку, занадто наполегливо вимагав від глави “Моссада” в найкоротші терміни провести гучну операцію відплати за нещодавні теракти ХАМАСу, не даючи часу на ретельнішу підготовку. А Дані Ятом, вважала вона, взагалі не підходив на посаду, яку обіймав, тому що був людиною зі сторони, погано знайомою з нюансами роботи “Моссаду”, але, найголовніше, не володів достатнім рівнем аналітичного та креативного мислення – того самого розуму, який у деяких ситуаціях значно ефективніший за секс. Як наслідок, операція з ліквідації Машаля була розроблена занадто поспішно і погано. До того ж не були опрацьовані, як це завжди було доти, сценарії на випадок її провалу. А Ятом замість того, щоб визнати відповідальність за те, що трапилося, звалив її на Маген.
Проте Ефраїм Галеві, який змінив Ятома, залишив Алізу Маген своєю заступницею, але вона розуміла, що настав час іти у відставку.
Коли в рідкісних інтерв’ю, які вона погоджувалася дати, “першу леді “Моссаду” запитували, чи не сумує вона за роботою, за тією напругою, якою був сповнений кожен день її життя, Аліза Маген з посмішкою відповідала, що анітрохи: рано чи пізно настає момент, коли людина може дозволити собі просто пожити для себе, а вони з чоловіком чесно заслужили на це.
У 2011 році Алізу спіткав важкий удар: помер чоловік, з яким вона прожила багато років у любові та злагоді. Дітей у подружжя не було, але Аліза зовсім не була самотньою: вона вмирала в оточенні люблячих племінників та їхніх дітей.
Світла їй пам’ять!
