Учитель совісті
Помер прозаїк, драматург, публіцист та педагог Леонід Жуховицький
Стоп-кадр відеоролика Youtube
Народився він 1932 року в сім’ї інженерів Арона Фадєєвича (1901—1994) та Фаїни Йосипівни (1908—1993) Жуховицьких у Києві.
В Москві закінчив середню школу та Літературний інститут. Початок активної творчої діяльності збігся з хрущовською відлигою. У прозі найвідомішим є роман «Зупинитись, озирнутись…», написаний у 1960-ті роки. Загалом своєю найкращою роботою сам Жуховицький вважав п’єсу «Остання жінка сеньйора Хуана».
Протягом усього життя вирізнявся демократичними поглядами, не приховував критичного ставлення до радянської влади, а її агітпроп у передмові до книги «Дивацтва любові» назвав «сусловською камарилією, що що тиснула і зжирала свій народ». У циклі художньо-публіцистичних нарисів «Банан за чуйність» піддав гострій критиці молодіжну політику КПРС і ВЛКСМ, яка ігнорувала багато проблем підростаючого покоління, у тому числі соціальні та сексуальні, вказавши на конкретні недоліки та прорахунки радянського шкільного виховання.
Член Спілки письмнників СРСР (з 1963 року).
Секретар Спілки письменників Москви, автор понад 40 книг та 15 п’єс. Головною темою його творів завжди залишалося кохання. Найуспішнішим твором сам автор вважав книгу «Про кохання», яка навіть у Швеції вийшла тиражем 185 тисяч екземплярів. Перекладався на більш ніж 40 іноземних мов, п’єси понад 350 разів ставилися в театрах Росії та Європи. Лауреат кількох російських та міжнародних літературних премій.
У 1965 році підписав колективний лист письменників на захист Даніеля та Синявського.
Професор Московського міжнародного університету та Шведської письменницької школи. В університеті на кафедрі журналістики викладав курс «Письменник за 10 годин».
Дружив з письменниками Фазілем Іскандером, Євгенієм Євтушенком, Володимиром Войновичем, критиком Олегом Михайловим.
У 2007-2008 роках член Вищої Ради політичної партії «Громадянська сила».
У березні 2014 року разом із низкою інших діячів науки та культури висловив свою незгоду з політикою російської влади в Криму.
Крім незліченних романів, про які сам Жуховицький охоче розповідав у своїх інтерв’ю, письменник був одружений п’ять разів, і з усіма колишніми дружинами після розлучення зберігав прекрасні стосунки. Однією з його дружин була журналістка Ольга Бакушинська, яка нині живе в Ізраїлі.
Остання дружина Катерина молодша за Леоніда Ароновича на 46 років (нар. 1978), у цьому шлюбі, що розпочався у 1994 році (коли Каті було лише 16), 1997 року народилася дочка Оленка. Від першої дружини Наталії, яка вже померла, письменник має доньку Ірину (старше Оленки на 30 років), а також онука Михайла й онучку Арину.
Залюбки грав у теніс і на більярді, часто повторював афоризм давнього друга Фазіля Іскандера “Треба гнати молодість попереду себе!”, всім чоловікам радив не переходити на диванний спосіб життя, займатися спортом не для здоров’я, а для радості. І неодмінно – любити жінок; за іронічним визнанням письменника, сам він «на слизький шлях пороку вступив років у 14».
«Жуховицький дуже влучно, точно, якось навіть весело, граючи вловлює та відтворює ту специфічну атмосферу, в якій живе його герой… Спостережливість, добрий слух, потяг до деталізації дозволяють Жуховицькому населити цей світ цікавими персонажами, вельми точно схопленими фігурами, які відображають багато суттєвих моментів як професії, так і часу… Жуховицького іноді підводить легкопис, який спонукав його проскакати по-кавалерійськи верхівками проблем і характерів, не зазирнувши в їхню глибину», — так оцінював художню прозу письменника літературознавець Борис Панкін.
Був автором сценарію до фільму «Хочу зрозуміти» («Азербайджанфільм», 1980).
За сценарієм Жуховицького поставлено фільм режисера Кіри Муратової «Короткі зустрічі». Головні ролі у фільмі виконали Володимир Висоцький, Кіра Муратова, Ніна Русланова (перша роль у кіно), Світлана Немоляєва. Робота в цій картині Ніни Русланової відзначена в 1987 премією Ніка в категорії «Краща жіноча роль».
А ще була «Дитина до листопада» — художній фільм за повістю Леоніда Жуховицького.
