ПАМЯТІ ПАТРІАРХУ
Фото: Вікіпедія
Михайло ФРЕНКЕЛЬ
Людське життя, скільки б не тривало, колись завершує свій шлях.
Академік Ісаак Трахтенберг помер, не доживши до свого століття менше десяти місяців. Він прожив довге життя. З повною підставою його можна назвати патріархом медичної науки в Україні. Ісаак Трахтенберг був лауреатом багатьох премій, у тому числі Державної премії України.
Як один із засновників наукової школи профілактичної токсикології він мав велику кількість учнів та послідовників. Проте своїм учителем його вважали не тільки люди науки. Так його називали багато хто з тих, хто з ним був знайомий. Ісаак Михайлович був Учителем життя.
Він був завжди відкритий людям, навчав і допомагав не лише тим, кого добре знав, а часом і зовсім незнайомим людям. Допомагав щиро та безкорисливо. Пам’ятаю, коли ми тільки з ним познайомилися, я попросив його допомогти моєму близькому родичу потрапити на консультацію до фахівця. Трахтенберг вирішив проблему. А коли я йому подзвонив подякувати, сказав: “Але зважте, за вами серйозий борг”. Я, добре знаючи звичаї деяких представників нашої медицини, дещо напружився. А він після короткої паузи додав: „Будь ласка, принесіть кілька екземплярів вашої газети на засідання нашого клубу інтелігенції. Я думаю, людям буде цікаво почитати…“
З того часу ми з ним зробили чимало публікацій. Вони завжди були цікаві, тому що думки, які висловлював Ісаак Михайлович, були глибокі.
Ісаак Трахтенберг був не лише вчений. Він був людина активної громадянської позиції. Зокрема, багато років його непокоїла проблема увічнення пам’яті жертв Бабиного Яру. Остання з його книг на цю тему „Бабин Яр. Минуле і сьогодення“ вийшла трьома мовами напередодні 80-х роковин з дня трагедії. Він хотів, щоб книгу прочитало якнайбільше людей. Трахтенберг був реалістом. Він любив цитувати Костянтина Паустовського, який сказав: „Вважати, що твої писання можуть змінити життя на краще, зрозуміло, наївно. Але писати без віри у це теж неможливо“. І Трахтенберг писав свої книги з цією вірою.
Ісаака Михайловича надзвичайно турбувала доля єврейського народу. «У свій час, – казав він, – ми з Сергієм Комісаренком, колишнім віце-прем’єром України, входили до оргкомітету з підготовки до 75-ї річниці Бабиного Яру. Ми активно працювали, вносили пропозиції, націлені на увічнення пам’яті про трагедію. Але основним нашим посиланням було те, що вести цю роботу потрібно не раз на п’ять років з нагоди скорботної дати, а постійно – щоби подібні катастрофи ніколи не повторилися. Як писав мій друг поет Юрій Каплан, «кров Бабиного Яру завжди має стукати в наші серця».
А що ми бачимо сьогодні? У нас в Україні, де було вбито півтора мільйона із шести мільйонів загиблих у Голокості євреїв – кожен четвертий! – досі немає музею Бабиного Яру. Замість музею ми маємо чвари. Святу справу втягнули в політику, хтось зробив Голокост своєю професією, а хтось поєднує єврейську трагедію з іншими темами. Сумно.
Прикро ще й від того, що моя книга має більший резонанс за кордоном, аніж в Україні. Ось, наприклад, що написала мені голова єврейської громади Мюнхена та Верхньої Баварії Шарлотта Кноблох: «Шановний професоре Трахтенберг, ваша книга “Бабин Яр. Минуле і сьогодення” заслуговує як на захоплення, так і на найбільшу повагу. Ця книга – не що інше, як подарунок майбутнім поколінням! Як сучасний свідок і шановний учений, ви також маєте видатний авторитет як письменник. Те, що ви використовуєте спогад про жахливий, холоднокровний злочин Бабиного Яру через ненависть до євреїв, що росте у світі, і на тлі успіхів правих екстремістських партій і груп, – це заслуга, яку не можна недооцінити. Тому я бажаю вашій роботі багато тих, хто цікавиться, багато читачів, особливо молодих читачів. Звичайно, я представлю вашу книгу, щоб вона була доступною для всіх членів нашої громади».
Для мене це важливо, тому що я прагну переконати читачів у необхідності повною мірою засвоїти уроки минулого, подумати над гострим питанням: як ставитися до нинішніх проявів ксенофобії, шовінізму та антисемітизму у світі? Подолати ці ганебні явища неможливо лише силовими чи політичними засобами. Боротьба зі злом лише тоді стане успішною, коли її ідея проходитиме через людські душі. Саме зверненням до людських душ і є моя книга «Бабин Яр. Минуле та сьогодення».
В листопаді минулого року я у телефонній розмові привітав його з 99-річчям. Це було наше останнє спілкування. Він тоді мені сказав: “Якби ти, Михайле, знав, як я ненавиджу цю війну!”
Якось Ісаак Михайлович розповів, що завжди дотримувався таких правил: мати справу з порядними людьми, бути принциповим, робити добро, мати моральне задоволення, бути активним членом суспільства.
Цим правилам він ніколи не зраджував. Вершив добро, одержуючи від цього моральне задоволення.
Не знаю, як кому, а мені дійсно його не вистачатиме…
