Ім'я

Олена героїчна

| Номер: 04/358 April 2023

 

Нещодавно велика правозахисниця і дисидентка, публіцистка, дружина і соратниця академіка Андрія Сахарова, Олена Боннер могла б відзначити сторіччя. Але її серце перестало битися ще 2011 року…

Публікацій про цю велику жінку нині напрочуд мало. На наш погляд, це несправедливо. І ми вирішили хоч трохи заповнити цю прогалину, познайомивши наших читачів із невеликим нарисом, опублікованим на сайті меморіалу Яд ва-Шем у проекті “Єврейські жінки в Червоній армії”. Так, якщо ви не знали, то нагадаємо: Олена Георгіївна була ветераном Другої світової війни.

“Ти тепер моя підлегла, медсестра військово-санітарного поїзда 122. Я твій начальник Дорфман Володимир Єфремович. Звертатимешся до мене “товариш начальник”, але зрідка можеш називати Володимиром Єфремовичем. Усе”.

… Олена Боннер народилася 1923 року в Мерві (сьогодні Мари), Туркменістан. Її мати, Рут Боннер, доводилася племінницею редактору і єврейському громадському діячеві Мойсею Клейману. Батьком Олени був Левон Качаров (Качарян). Однак батьки Олени розійшлися незабаром після її народження, і батьком Олена вважала вітчима, який виростив її, Геворка Аліханова (Аліханяна), активного діяча комуністичної партії. Пізніше, у Москві, де сім’я Олени опинилася 1929 року, Геворк Аліханов обіймав впливову позицію завідувача відділу кадрів у Комінтерні. Його дружина, Руфь Боннер, у ці роки працювала в Московському комітеті партії.

У травні 1937 р. Аліханова заарештували НКВС і в лютому 1938 р. розстріляли. У грудні 1937 р. заарештували і матір Олени, Рут. Її засудили до восьми років ув’язнення в ГУЛАГу з подальшим засланням і поразкою в правах. Батьки Олени були реабілітовані 1954 року, вже після смерті Сталіна.

Після арешту Аліханова в 1937 р. Олена та її десятирічний брат переїхали жити до бабусі в Ленінград. У 1940 р. Олена закінчила середню школу і вступила на вечірнє відділення факультету російської мови та літератури Педагогічного інституту (нині Російський державний педагогічний університет) ім. О. І. Герцена. Тоді ж вона закінчила курси медсестер.

У перші дні радянсько-німецької війни 1941 р. Олену Боннер мобілізували як медсестру на фронт в одну з санітарних “летючок”, що перевозили поранених та евакуйованих із Ленінграда в радянський тил. Під час одного з повітряних нальотів у жовтні 1941 р. вона дістала важке поранення і була контужена, після чого два місяці провела в госпіталях на лікуванні. Результатом поранення стали серйозні проблеми із зором.

Проте, виписавшись із госпіталю, Олена служила медсестрою у військово-санітарному поїзді №122. У 1943 р. вона стала старшою медсестрою, а в 1945 р. отримала звання лейтенанта медичної служби. Олена Боннер закінчила війну недалеко від міста Інсбрук (Австрія).

У травні 1945 р. її було призначено на посаду заступника начальника медичної служби саперного батальйону на Карело-фінському напрямку. Того ж 1945 р. Олену демобілізували через проблеми зі здоров’ям унаслідок контузії. У роки війни Олена Боннер була нагороджена Орденом Вітчизняної війни II ступеня та кількома медалями.

У 1947 р. Олена стає студенткою Першого Ленінградського медичного інституту імені І. П. Павлова. Однак на останньому курсі її виключають з інституту за виступ на захист професора В. В. Закусова, заарештованого у “Справі про сіоністську змову в МДБ”. Лише після смерті Сталіна в березні 1953 р. вона отримує можливість повернутися в інститут і продовжити навчання. Закінчивши інститут, Олена працює дільничним лікарем, потім педіатром у пологовому будинку, пізніше була завідуючою практикою і навчальною частиною медичного училища в Москві і якийсь час навіть працювала лікарем в Іраку.

Під час навчання в медичному інституті Олена вийшла заміж за свого однокурсника Івана Семенова, народила доньку Тетяну (1950 р. н., з 1977 року проживає в США) і сина Олексія (1956 р. н., з 1978 також проживає в США). З Іваном Семеновим Олена Боннер розлучилася 1965 року.

У 1965 р. Боннер вступила до лав Комуністичної партії, що надалі вважала серйозною помилкою. Після “Празької весни” 1968 р. вона переосмислила своє ставлення до радянської ідеології і 1972 р., будучи активною учасницею правозахисного руху в Радянському Союзі, вийшла з партії. У ті ж роки вона познайомилася з академіком Андрієм Сахаровим і 1972 року вийшла за нього заміж.

У 1975 р., коли Сахарову присудили Нобелівську премію і радянська влада відмовила йому в дозволі на виїзд в Осло, Боннер, яка проходила в той момент курс лікування в очній лікарні в Італії, представила чоловіка на церемонії вручення Нобелівської премії в Осло.

З 1976 р. Олена входила до числа засновників Московської Гельсінкської групи, однієї з провідних правозахисних організацій в СРСР.

У 1980 р. Олена Боннер вирушає разом із чоловіком, Андрієм Сахаровим, у Горький (нині Нижній Новгород) на заслання, яке відбулося після його публічного протесту проти вторгнення радянських військ до Афганістану 1979 р. У Горькому, 1984 р., Олену було засуджено за “наклеп на радянський громадський і державний лад” і засуджено до п’ятирічного заслання в Горькому, за місцем висилки чоловіка. Михайло Горбачов, коли обійняв посаду Генерального секретаря КПРС, дозволив Андрію Сахарову та Олені Боннер повернутися до Москви в грудні 1986 р. У Москві Олена Боннер разом з Андрієм Сахаровим продовжила громадську діяльність.

У 2006 р. вона поїхала до дітей у США. Померла в Бостоні 18 червня 2011 р.