І прийде спаситель до Сіону…
Шай Агнон. Фото з Національної фотоколекції Ізраїлю
Роман ГЕРШЗОН
Агнона зробила великим єврейським письменником його дружина Естер. Вона була для Шая Агнона не тільки дружиною, але й секретарем, помічницею і вірною служницею. Після повернення до Палестини Шай Агнон багато працював, він став відомим письменником
Народився Шай Агнон (справжнє ім’я та прізвище Шмуель Йосеф Халеві Чачкес) у 1888 році в містечку Бучач у Галичині, на той час провінції Австро-Угорської імперії. Батько майбутнього письменника Шолом Мордехай Халеві Чачкес свого часу отримав освіту рабина, був хасидом і займався торгівлею хутром. Мати Агнона Естер Чачкес (у дівоцтві Фарб) була освіченою і начитаною жінкою. На молодого Шмуеля Йосефа в дитинстві та юності значний вплив мали його батько Шолом і дід по материнській лінії, грамотний і розумний купець Єгуда Фарб.
Як і всі хлопчики єврейських містечок кінця 19 — початку 20 століть, юний Агнон навчався в хедері, вивчав Талмуд під керівництвом місцевого рабина. Опановувати єврейську мудрість маленькому Шмуелю допомагали також його батько Шолом Мордехай і дід Єгуда Фарб. Згодом молодий Шмуель отримав ґрунтовну єврейську освіту, писав вірші на івриті та ідиші. «У п’ятирічному віці я написав свої перші вірші. Я написав їх від туги за батьком. Так було: поїхав мій батько, благословенної пам’яті, у справах. Мене охопила туга за ним, і я склав вірші. І з тих пір я склав багато віршів…» (Шай Агнон, уривок з Нобелівської промови).
У 1906 році, у вісімнадцятирічному віці, Агнон переїхав до Львова і почав працювати в місцевій єврейській газеті. На той час молодий чоловік вже встиг опублікувати близько сімдесяти творів на ідиші та івриті.
Але Шмуель Йосеф недовго затримався у Львові. Як згадував згодом письменник, «Через історичну катастрофу, бо зруйнував Тит, государ Римський, Єрусалим і вигнав народ Ізраїлю зі своєї країни, я народився в одному з міст вигнання. Але в усі часи я вважав, ніби народився в Єрусалимі. Уві сні, в нічних сновидіннях я бачив: стою я зі своїми побратимами-левітами в Храмі і підношу з ними піснеспіви Давида, царя Ізраїлю. Наспівів таких не чув людський слух з тих пір, як було зруйновано наше місто і народ його пішов у вигнання» (Шай Агнон, уривок з Нобелівської промови).
У 1907 році молодий єврейський літератор приїхав до Ерец Ісраель. Він не був схожий на молодих євреїв з Російської імперії, які в той час приїжджали на Святу Землю і важко працювали на своїй історичній батьківщині переважно в сільському господарстві. Агнон жив за рахунок невеликих літературних заробітків і приватних уроків, працював службовцем. Через рік після репатріації молодий літератор переїхав з Яффо до Єрусалима, де працював у різних організаціях.
«Дев’ятнадцяти з половиною років від народження я прийшов на Землю Ізраїлю, щоб трудитися на її ниві і годуватися працею своїх рук. Такої роботи я не знайшов і став шукати іншого заробітку. Став я секретарем ради тих, хто полюбив Сіон, і секретарем Ради Землі Ізраїлю, що була прообразом парламенту, і ще я був першим секретарем мирового суду. Завдяки цьому мені довелося зустріти віч-на-віч усіх синів Ізраїлю, а кого не зустрів я за службовим обов’язком, зустрів з любові та бажання пізнати синів народу мого. Думаю я, в ті роки знав я кожного чоловіка, або дружину, або дитину в Ізраїлі» (Шай Агнон, уривок з Нобелівської промови).
У 1908 році під час життя в Яффо була опублікована невелика повість молодого літератора Шмуеля Чачкеса «Покинуті дружини» («Агунот»), назва якої з часом стала літературним псевдонімом письменника, а з 1924 року – і його прізвищем.
У перші роки життя в Ерец Ісраель твори Агнона публікувалися в газетах і журналах єврейського ішува Палестини, зокрема, в журналі «Молодий робітник» («а-Поель а-Цаїр»). Перша книга Агнона на івриті називалася «Все владнається» і вийшла в 1912 році у видавництві Йосефа Хаїма Бреннера. Твори Агнона того періоду в більшості своїй не дійшли до наших днів, а перевидані згодом оповідання циклу «Агунот» письменник значно переробив.
Пошуки свого місця в житті привели молодого Агнона в 1912 році до Берліна, де він читав лекції з єврейської культури і давав приватні уроки івриту. У Берліні письменник почав співпрацювати з єврейським видавцем Залманом Шокеном, редагував антологію єврейської літератури. Тоді ж Агнон познайомився з єврейським філософом, теологом і етнографом Мартіном Бубером, зайнявся вивченням хасидських легенд і переказів, друкувався в журналі Бубера «Дер юде».
Письменницька діяльність Агнона оплачувалася досить скромно. Юнак брав додаткові підробітки, навчав мови іврит красиву дівчину Естер Маркс, дочку німецького магната і ортодоксального єврея Шимшона-Джорджа Маркса.
Спадкоємиця німецького промисловця і бідний вчитель івриту покохали одне одного, справа молода, нехитра… Зрозуміло, що батько Естер був категорично проти їхнього шлюбу, обурливого мезальянсу. Але молоді в таких випадках рідко слухають батьків, вирішуючи все по-своєму.
Тоді в Берліні і почалася єврейська мелодрама, завершення якої, як і годиться в мелодрамі, було щасливим для всіх. Естер звернулася до батька з проханням дозволити їй вийти заміж за Шмуеля Чачкеса. Батько, Шимон Маркс, природньо, був категорично проти, він хотів для своєї доньки зовсім іншого чоловіка. Тоді одного чудового дня Естер пішла з дому, після чого була влаштована весільна церемонія за єврейським обрядом. Молодий наречений Шмуель Йосеф у присутності трьох свідків-євреїв надів своїй нареченій обручку на палець і вимовив весільну фразу «Ти присвячуєшся мені за законом Мойсея та Ізраїля». Молоді стали чоловіком і дружиною.
Одним зі свідків шлюбної церемонії Естер і Шмуеля був друг нареченого Фелікс Розенбліт, який згодом взяв івритське ім’я та прізвище Пінхас Розен, перший міністр юстиції держави Ізраїль.
Зрозуміло, що банкір Маркс кидав громи-блискавиці після несподіваного заміжжя дочки. Але який же єврейський тато відмовиться від своєї улюбленої і дорогої донечки, якою б примхливою вона не була і які б дурниці не витворяла?
Серце старого Маркса розтануло після того, як йому повідомили, що нелюбимий зять Шмуель Йосеф є єврейським письменником, що подає значні надії, і великим знавцем Тори. Тоді Шимшон Маркс погодився з вибором дочки, визнав зятя і почав надавати молодій родині матеріальну підтримку. Ймовірно, серце Шимшона Маркса повністю розтануло після того, як молоді батьки подарували дідусеві онуків-погодків: дівчинку Емуну (1921-2015) і хлопчика Шалома Мордехая (Хемдата) (1922-2017).
Але молодим Естер і Шмуелю належало пройти ще одне нелегке випробування. У 1924 році пожежа в їхньому німецькому будинку знищила великий архів письменника, його бібліотеку і рукопис нового роману. Ось як згадувала згодом дочка Агнона Емуна події того часу. «Одного разу вночі, коли ми ще жили в Бад-Хомбурзі в Німеччині, наш будинок і все, що було в ньому, згоріли. Мої батьки, які жили в Палестині ще до Першої світової війни (хоча тоді й не були знайомі), мали намір повернутися туди, тому побачили в пожежі знак згори. Першим на початку 5685 року (осінь 1924 року) поїхав батько, а через рік до нього приєдналися ми з мамою; мені тоді було чотири роки, а Хемдату – три».
Після Німеччини сім’я Агнон оселилася в єрусалимському районі Тальпіот. Спочатку Агнони орендували житло, а потім за проектом архітектора Фріца Корнберга в 1931 році на вулиці Клаузнер побудували власний будинок, в якому і прожили все життя. Сьогодні в цьому будинку знаходиться будинок-музей великого єврейського письменника. Як писав Шай Агнон:
«І я побудував собі будинок і посадив сад на тому самому місці, звідки ворог намагався витіснити, вигнати мене. Я побудував будинок, звернений до Храмової гори, щоб я завжди пам’ятав про наш величний Храм, який нам потрібно звести знову».
Згідно з відомим прислів’ям, короля робить свита. Агнона зробила великим єврейським письменником його дружина Естер. Естер була для Шая Агнона не тільки дружиною, але і секретарем, помічницею і вірною служницею. Після повернення до Палестини Шай Агнон багато працював, він став відомим письменником. Проте в родині не було достатку, і вони жили досить економно. Естер допомагала письменнику, розбирала складний почерк чоловіка і передруковувала його тексти на друкарській машинці. Всі права на твори Агнона належали видавцю Залману Шокену. Та й в наші дні спадкоємці Шокена є правовласниками сучасних видань Шая Агнона. Сам Залман Шокен в 1938 році емігрував з Німеччини в Ерец Ісраель, де продовжив видавати твори Агнона. Після закінчення Другої світової війни Шокен відкрив філію свого видавництва в Нью-Йорку. Так англомовні читачі змогли познайомитися з творами Агнона. Завдяки англійським перекладам своїх текстів Агнон був висунутий на здобуття Нобелівської премії.
Після повернення до Палестини Агнон створив свої найкращі твори в дусі єврейських оповідань, переказів, містики та легенд. У 1931 році вийшов у світ його роман «Весільний балдахін». Це іронічний роман-подорож, роман-притча, в якому бідний хасид шукає в Польщі чоловіків для своїх дорослих дочок.
Потім вийшов роман «Нічний гість», що розповідав про візит після довгої відсутності молодого єврея в рідне містечко в Польщі. Реальною основою твору був візит письменника в рідне місто Бучач в 1930 році. Колись знайоме містечко повністю змінилося: в містечку вже не було тієї побожності і поваги, спостерігався розпад культурних і традиційних цінностей. У романі Агнон говорив про мету існування єврейського народу так, як він це розумів.
«Коли я сиджу над аркушем Талмуда, моє серце наповнює любов і співчуття до найнезначніших занять синів Ізраїлевих, тому що ці заняття удостоїлися обговорення Мудреців. Велике Вчення, завдяки якому в людині пробуджується любов».
До пізнього періоду творчості Агнона можна віднести роман «Етмоль-шильшом», 1945 рік, назву якого можна перекласти як «Вчора-позавчора» або ж «Зовсім недавно». У романі в алегоричній формі розповідається про життя людей в Ерец Ісраель в ті часи, коли європейських євреїв фашисти знищували у вогні Голокосту. Головний герой роману – новий репатріант, він не може знайти своє місце на історичній батьківщині. Зрештою герой повертається у світ релігійних євреїв, знайомий йому з дитинства, веде ортодоксальний спосіб життя. Складні сюжетні переплетіння роману, заплутані ситуації, особливий ритм оповіді, зловісний образ скаженого собаки і порушені в романі моральні проблеми дозволяють вважати цей твір Шая Агона однією з вершин творчості письменника і єврейської літератури в цілому.
В Ізраїлі протягом багатьох років видавалося повне зібрання творів Шмуеля-Йосефа Агнона у восьми томах (1953-1962 роки). До цього зібрання увійшли художні твори автора, описи святкових єврейських обрядів, а також хасидські казки в обробці Агнона, стародавні легенди і перекази.
Більшість творів Шая Агнона присвячені зображенню єврейського світу і людей того часу в Східній Європі та Землі Ізраїлю. Його твори, засновані на глибоких філософських, релігійних і психологічних проблемах єврейського світу, багатовікових єврейських традиціях, синтезували різноманітні форми літературної творчості на івриті.
Нобелівську премію з літератури в 1966 році письменник отримав, як було сказано в постанові Нобелівського комітету, «за глибоко оригінальне мистецтво оповіді, навіяне єврейськими народними мотивами».
За кілька днів до офіційного оголошення про присудження Шаю Агнону літературної премії Шведської Академії Наук, письменнику зателефонували журналісти радіостанції «Голос Ізраїлю». Журналісти повідомили про те, що за інформацією їхніх шведських колег Агнон став лауреатом найпрестижнішої в світі літературної премії. На Агнона це повідомлення не справило належного враження, до інформації він поставився з недовірою.
Проте 20 жовтня 1966 року в затишний будинок сім’ї Агнона на вулиці Клаузнер в Єрусалимі прибув офіційний представник посольства Швеції в Ізраїлі дипломат Карл Ліндон і оголосив письменнику Шаю Агнону про присудження йому Нобелівської премії з літератури. У ті часи це була перша нагорода такого рівня в історії Ізраїлю.
Звістка про нагородження письменника стала не тільки ізраїльською, а й світовою сенсацією. Лише Шай Агнон сприйняв новину спокійно і навіть дещо іронічно. Тоді ж Агнон жартома зауважив: «Ще вчора половина Ізраїлю не знала, хто такий Агнон, а друга половина не знала, хто такий Нобель. Сьогодні ми обоє стали знаменитими».
Агнон визнавав вплив єврейських філософських, релігійних і народних мотивів на свою творчість. Про це він згадав і у своїй Нобелівській промові.
«Хто вони, мої наставники в поезії та прозі? Це спірне питання. Одні помічають у моїх книгах вплив письменників, чиїх імен я, через свою простоту, й чути не чув. Інші помічають вплив поетів, чиї імена я чув, але творів не читав. А що я сам вважаю? Хто мене вигодував? Не кожна людина пам’ятає кожну випиту краплю молока і як звали корову, що дала молоко. Щоб не залишити вас без відповіді, спробую розібратися, від кого я отримав те, що отримав.
Перш за все назву Святе Письмо; воно навчило мене складати слова. Друге — Мішна і Талмуд, Мідраші і тлумачення Писання, створене. Потім Судді і святі наші поети й мудреці Середньовіччя, і в першу чергу вчитель наш Рамбам блаженної пам’яті. Як навчився я розбирати латиницю, читав я будь-які німецькі книги, що траплялися мені під руку, і, напевно, знайшов я в них те, що душа шукала. Щоб заощадити час, утримаюся від бібліографії й імен не згадуватиму. Якщо так, то навіщо я перелічував книги євреїв? Тому що вони вказали мені на мою сутність. І серце підказує мені, що вони були моїми заступниками у присудженні Нобелівської премії.
Вплинули на мене кожен чоловік, і кожна дружина, і кожна дитина, що зустрілися на моєму шляху, і євреї, і не євреї. Розповіді про їхні справи закарбувалися в моєму серці і рухали моїм пером. Впливали і види природи. Мертве море, яке я бачив щодня з променями сонця з даху свого будинку, струмок Арнон, у води якого я занурювався, ночі, які я провів з побожними і благочестивими на всеношній біля Стіни плачу, дали мені очі побачити землю Пресвятого, нехай благословиться Він, який дав нам це місто і поселив у ньому Своє ім’я…
Перш ніж завершу свої промови, скажу ще одне. Якщо я вихваляв себе понад міру, то вам на славу вихваляв я себе, щоб ви не соромилися, що на мене звернули свій погляд. А сам по собі я дуже-дуже малий у своїх очах. У всі дні мої не забував я Псалом Давидів (130): «Господи! Не було гордовитим серце моє і не підносилися очі мої, не прагнув я великого і для мене недосяжного».
В останні роки життя Агнон став відомим і шанованим в Ізраїлі літератором. У 1962 році письменник був обраний почесним громадянином Єрусалима. Тоді ж поблизу будинку Агнона за розпорядженням мера Єрусалима Тедді Колека був встановлений спеціальний знак: «Будь ласка, дотримуйтесь тиші. Агнон працює».
Незважаючи на популярність, Шай Агнон вважав, що його сучасні читачі байдужі до тих культурних і традиційних цінностей, які він описував у своїх творах. У чомусь, на жаль, великий єврейський письменник мав рацію…
Агнон помер від серцевого нападу в 1970 році і був похований, згідно з його заповітом, на Оливній горі в Єрусалимі. У серпні 1987 року будинок Агнона в Єрусалимі був оголошений об’єктом історичної та національної спадщини. Зараз в будинку розташований меморіальний музей імені великого єврейського письменника.
На завершення хотів би згадати слова Агнона з його Нобелівської промови, в якій він цитує фрагмент з Книги Ісаї:
«Той, хто дає мудрість мудрецям і спасіння государям, незліченно примножить вашу мудрість і піднесе вашого государя. І в дні його царювання і в наші дні звільниться Юдея, і Ізраїль знайде спокій. І прийде Спаситель до Сіону, і вічна радість жителям його, і миром насолодяться вони, і виконається воля Його, амінь».
