А ВІН АМЕРИКАНСЬКИЙ
До 100-річчя Генрі Кіссінджера
Лев ЛАЗЕБНИК
27 травня виповнилося 100 років Генрі Кіссінджеру, авторитетному американському політику і дипломату, лауреату Нобелівської премії миру, родоначальнику човникової дипломатії та одному з архітекторів розрядки напруженості. Він був на ключових постах у США під час холодної війни з СРСР і В’єтнамської війни. Хоча він пішов із влади на початку 1980-х, проте до його думки прислухаються і донині.
Вік, масштаб і етнічне походження ювіляра гарантують йому місце на сторінках “Єврейського оглядача”.
Герой анекдотів: життя прожите не даремно
У 2001 році Генрі Кіссінджер посів перше місце в рейтингу 100 провідних інтелектуалів світу за кількістю згадок у ЗМІ, складеному чиказьким федеральним суддею Річардом Познером. Що ж, ми ще додамо.
З ім’ям Генрі Кіссінджера в наших краях міцно пов’язані три анекдоти.
У роки перебування Кіссінджера на посаді державного секретаря (міністра закордонних справ) США (1973-77) в СРСР був дуже популярний політичний оглядач, “американіст” Валентин Зорін. Вони з Кіссінджером були дуже схожі зовні: два солідні євреї в однакових рогових окулярах. Анекдот: зустрічаються Кіссінджер і Зорін, держсекретар запитує журналіста: “Професоре Зорін, а хто ви за національністю?” Зорін гордо відповідає: “Я русський”. На що Кіссінджер зауважує: “А я – американський”.
Другий анекдот – періоду війни Судного дня (1973). Голда Меїр зажадала від Генрі Кіссінджера беззастережної підтримки Ізраїлю, обґрунтовуючи це тим, що той – єврей. Кіссінджер відповів: “Я по-перше – американець, по-друге – держсекретар, і лише по-третє – єврей”. На що Голда Меїр відповіла: “А ми в Ізраїлі читаємо справа наліво”.
Третій анекдот занадто довгий, не будемо наводити його повністю. Він передає суть човникової дипломатії. І йдеться в ньому про те, як видати заміж доньку Рокфеллера за простого сибірського хлопця – якщо піднести його як директора швейцарського банку. А головним героєм, який здійснює операцію, виступає Генрі Кіссінджер.
Але, як мовиться в ще одному анекдоті, не з цими хохмами Ейнштейн їде до Одеси. Поговоримо ж за Кіссінджера всерйоз.
І тут є певні складнощі: говорячи про людину, яка прожила 100 років, зробила чимало великих справ і отримала купу нагород, не хотілося б повторити одне з її досягнень. Дипломна робота Кіссінджера в Гарварді на тему “Сенс історії: роздуми про Шпенглера, Тойнбі і Канта” була рекордно великою – понад 400 сторінок. Після цього Гарвард встановив суворі обмеження на обсяг майбутніх дипломних робіт.
Тому ми постараємося бути компактними і в розповіді про Генрі Кіссінджера зосередитися на головному й найцікавішому для нас.
Продукт баварської якості
1986 року Генрі Кіссінджер увійшов до списку дванадцяти осіб, удостоєних Медалі Свободи – нагороди, заснованої президентом Рональдом Рейганом на честь 100-річчя встановлення Статуї Свободи в Нью-Йорку. Кавалерами Медалі Свободи стали знамениті американці-іммігранти, які народилися за межами країни. Серед них були, зокрема, композитор Ірвінг Берлін (народився в Російській імперії), комік Боб Хоуп (Велика Британія), скрипаль Іцхак Перлман (Ізраїль), письменник Елі Візель (Румунія) та інші.
Генрі Кіссінджер народився як Хайнц Альфред Кіссінґер 27 травня 1923 року в Німеччині, в період Веймарської республіки. Сталось це в баварському місті Фюрт, у єврейській родині шкільного вчителя Луїса Кіссінґера і домогосподарки Паули (уродженої Штерн). До речі, довголіття у нашого ювіляра від батьків: тато прожив 95 років, а мама – 97. Був у родині й молодший син – Вальтер. Між іншим, прізвище Кіссінґер, від назви німецького міста Бад-Кіссінґен, отримав 1817 року прапрадід нашого героя Меїр-Льоб.
З приходом до влади нацистів сім’я Кіссінґер сповна сьорбнула антисемітських переслідувань. Хайнца неодноразово били під час спроби відвідування футбольних матчів, куди євреям вхід був заборонений. Його не прийняли до гімназії, а його батька вигнали з роботи. У 1938 році, з ініціативи Паули, Кіссінґери виїхали з Німеччини – спершу до Лондона, потім до США. Усі їхні родичі, які залишилися в Рейху, загинули під час Голокосту.
“У Німеччині моєї юності було багато порядку і дуже мало справедливості, – згадував Кіссінджер згодом. – Це було не те місце, яке могло б прищепити прихильність до абстрактного порядку”.
Ще один момент з німецького дитинства залишився з Кіссінджером на все життя – любов до футболу загалом і до клубу “Фюрт” зокрема. Він і за океаном, де до європейського “соккеру” традиційно ставилися зневажливо, зберіг свою пристрасть, немало сприяв популяризації та просуванню футболу в США і навіть 1978 року очолював правління НАСЛ (Північно-Американської Футбольної Ліги).
Знаючи про пристрасть держсекретаря, посольство ФРН протягом усієї його каденції щопонеділка надсилало йому зведення про результати чергового туру Другої Бундесліги, де грає його рідний клуб “Фюрт”. Кіссінджер є почесним членом клубу і має довічний абонемент на матчі команди. Утім, він скористався своїм правом лише одного разу: відвідав у 2012 році матч “Фюрт” – “Шальке 04”, у якому його улюблена команда програла 0:2. Після цього Кіссінджер сказав, що наступного разу прийде на матч “Фюрта” тільки тоді, коли клуб вийде в Бундеслігу (вищий дивізіон футбольного чемпіонату Німеччини).
І ще: Кіссінджер так і не позбувся німецького акценту, через що на початку своєї кар’єри довгий час соромився виступати публічно.
Етапи великого шляху
Закінчивши середню школу, Кіссінджер вступив до Нью-Йоркського Сіті-коледжу, де вивчав бухоблік. У 1943 році він був призваний до армії, не встигнувши закінчити навчання. Цього ж року під час проходження базової підготовки в Південній Кароліні йому надали американське громадянство.
Спочатку в армії Кіссінджер навчався на військового інженера, потім служив у піхотній дивізії в Луїзіані. Звідти його перевели в розвідку – з огляду на високий інтелект і вільне володіння німецькою мовою. У складі 84-ї піхотної дивізії Кіссінджер брав участь у боях і виконував розвідувальні завдання під час Арденнської операції. Наприкінці війни він проводив денацифікацію в землі Гессен і ловив диверсантів та офіцерів гестапо в Ганновері.
Прослуживши в армії в Німеччині до 1947 року, Кіссінджер повернувся до Штатів і продовжив навчання. Він закінчив Гарвардський університет з відзнакою: бакалавр (1950), магістр (1952), доктор філософії (1954). Потім він працював у сфері національної безпеки та стратегічних досліджень. Зокрема, у 1956-1958 роках він працював у Фонді братів Рокфеллерів.
У 1960-х Кіссінджер уже вважався одним із найвизнаніших, шанованих і впливових стратегічних експертів світу. Він відігравав велику роль в американській зовнішній політиці з 1969 по 1977 роки – як радник з національної безпеки у президентів-республіканців Річарда Ніксона та Джеральда Форда. З початком другого терміну Ніксона Кіссінджер паралельно став державним секретарем. А в 1974 після відставки Ніксона (Вотергейтський скандал) продовжив виконання обов’язків держсекретаря за президента Форда.
Ключові моменти в роботі Генрі Кіссінджера як керівника американської дипломатії: його прихильність принципам “реал політик” (примат практичних міркувань над ідеологічними та моральними); човникова дипломатія; важлива роль у політиці розрядки міжнародної напруженості у відносинах з СРСР і КНР. Йому також належить ідея антирадянського блоку з Китаєм і проекти підтримки антикомуністичних режимів у Південній Америці, зокрема перевороту Піночета в Чилі (1973). У 1973 Кіссінджер отримав Нобелівську премію миру за свою роль у досягненні Паризької угоди, яка, як передбачалося, мала завершити війну у В’єтнамі.
На каденцію Кіссінджера припала ціла низка важливих історичних подій, серед яких – підписання Договору про обмеження стратегічних озброєнь між США і СРСР (1972) і Угоди про запобігання ядерній війні (1973), врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту (війна Судного дня, 1973), укладення Гельсінських угод (1975). Він очолював комісію з розслідування терактів 11 вересня 2001 року.
Пішовши з держслужби, Кіссінджер став міжнародним консультантом, письменником і лектором. Створив консалтингову компанію для політиків і бізнесменів. Очолював Національну двопартійну комісію з Центральної Америки, консультував президентів Рональда Рейгана і Джорджа Буша-старшого під час підготовки їхніх зустрічей із Михайлом Горбачовим.
Під час опитування фахівців у сфері міжнародних відносин, проведеного журналом Foreign Policy у 2015 році, Генрі Кіссінджер отримав найбільшу кількість голосів (32 %) як найефективніший держсекретар США за останні 50 років. І це при тому, що його постійно критикували і зліва і справа – і ліберали, і “яструби”.
У період своєї політичної діяльності Кіссінджер був помітною медійною фігурою, брав участь у світському житті, позував репортерам зі знаменитими актрисами того часу. У пресі його, обігруючи прізвище, називали Генрі-Поцілунок (Henry the Kiss).
Утім, його цілком можна вважати морально стійкою людиною. З 1949 по 1964 роки Кіссінджер був одружений з Енн Флейшер, у них було двоє дітей (дочка Елізабет і син Девід). А 1974 року він одружився з колишньою помічницею нью-йоркського губернатора Нельсона Рокфеллера Ненсі Маджиннес, з якою живе досі. Зовні ця пара мала дещо екстравагантний вигляд: Ненсі вища за Генрі на цілу голову. Але шлюб виявився міцним.
Нині Кіссінджер є членом впливового Більдерберзького клубу. Так називають зустріч представників світової еліти за зачиненими дверима у Швейцарії. Це неформальна приватна зустріч, на яку не запрошують журналістів.
Старий і Україна
Якби ювілей Кіссінджера трапився рік тому, не факт, що ми б про нього написали. Тому що його позиція з питання російсько-українських відносин до недавнього часу була неприйнятною для нас.
Останні кілька років Кіссінджер виступав проти вступу України до НАТО. У 2014 році він опублікував статтю в The Washington Post, де заявив, що Україна не повинна бути “форпостом однієї зі сторін проти іншої – вона повинна функціонувати як міст між ними”. Тільки тоді країна зможе “вижити і процвітати”.
У травні минулого року на Всесвітньому економічному форумі в Давосі старий дипломат виступив за дипломатичне врегулювання конфлікту і запропонував відновити статус-кво до початку спецоперації, залишивши Крим і частину Донбасу під контролем Росії. Президент України Володимир Зеленський відкинув пропозиції Кіссінджера і неабияк “напхав” йому. “З глибокого минулого виринає, наприклад, пан Кіссінджер і каже, що нібито потрібно віддати Росії шматок України. Щоб нібито не було відчуження Росії від Європи. Таке відчуття, що в пана Кіссінджера на календарі не 2022 рік, а 1938-й, і він думає, що розмовляє з аудиторією не в Давосі, а в тодішньому Мюнхені, – сказав Зеленський. – У 1938 році на той момент 15-річний Кіссінджер разом із сім’єю втік із нацистської Німеччини. Він усе чудово розумів, і від нього тоді не чули, що потрібно нібито адаптуватися до нацистів замість того, щоб рятуватися від них чи боротися з ними. Незважаючи на тисячі російських ракет, які вдарили по Україні. Незважаючи на десятки тисяч убитих українців”.
У нас Кіссінджеру пригадали і кілька десятків зустрічей із Путіним, і членство в російській Академії наук (2016), і зопалу внесли до бази сумнозвісного сайту “Миротворець “.
Але, мабуть, слова Зеленського подіяли на Кіссінджера, і вже 24 липня 2022 року колишній держсекретар США в інтерв’ю німецькому телеканалу ZDF заявив, що Україна в жодному разі не повинна поступатися територіями, які були окуповані Росією після 24 лютого. “У нинішній ситуації лідери західних демократій повинні чітко розуміти, про що вони готові домовлятися з Москвою, а від чого вони не готові відмовитися за жодних обставин”, – наголосив Кіссінджер. При цьому він додав, що будь-які переговори можуть відбуватися лише за “повної співпраці з жертвами агресії – керівництвом і народом України”.
“Здача української території не може бути умовою, яку ми можемо прийняти. Факт у тому, що Росії доведеться повернути всі захоплені нею з початку війни території”, – твердо заявив ветеран реальної політики.
У січні 2023 року на черговому форумі в Давосі, виступаючи по відеозв’язку, Кіссінджер публічно заявив, що більше не підтримує ідею про нейтральний статус України. За його словами, після початку конфлікту Україна заслужила право стати частиною НАТО. “Ідея нейтральної України в цих умовах уже не має сенсу”, – підкреслив Кіссінджер. Він також сказав, що членство в НАТО для України було б “відповідним результатом” у ситуації, що склалася.
Як бачимо, і в столітньому віці патріарх світової дипломатії та політики зберіг ясний розум і прагматичне мислення. І не нам його критикувати. Будучи німцем за народженням і євреєм за кров’ю, Генрі Кіссінджер завжди був “американським”, і залишиться таким, дасть Б-г, до 120 років.
