Єврей у третю чергу

| Номер: December 2023

Найзнаменитіший дипломат сучасності пішов із життя. Йому було сто років

Прем’єр-міністр Ізраїлю Голда Меїр, президент США Річард Ніксон і держсекретар США Генрі Кіссінджер. Фото: Wikipedia / Oliver F. Atkins, 1916-1977, Photographer (NARA record: 8451334) – U.S. National Archives and Records Administration

Юрій ПЕРЕВЕРЗЄВ

Коли 27 травня 1923 р. у баварському місті Фюрт у релігійній єврейській сім’ї шкільного вчителя Луїса Кіссінгера та його дружини-домогосподарки Паули Штерн з’явився син, названий Хайнцем Альфредом, ніхто не міг припустити, що він стане одним із найбільших державних діячів США та у 2001 р. посяде перше місце в рейтингу 100 провідних інтелектуалів світу за кількістю згадувань у ЗМІ.

З БАВАРІЇ – В АМЕРИКУ

Коли в сім’ю прийшло усвідомлення, що антисемітська політика нацистів ось-ось торкнеться і її, Кіссінгери на настійну вимогу матері Паули емігрували до США, уникнувши таким чином долі родичів, що загибли у вогні Голокосту.

У США сім’я влаштувалася в районі Вашингтон-гайтс на нью-йоркському Мангеттені, де були великі німецька та єврейська діаспори. Хайнц Альфред Кіссінгер став іменуватися Генрі Альфредом Кіссінджером і пішов до школи, але нормальне навчання тривало лише рік, потім, щоб бути в змозі допомагати сім’ї, він почав відвідувати школу вночі (на щастя, існувала така можливість), а вдень працював на фабриці з виробництва помазків для гоління. Генрі досить швидко асимілювався в американську культуру, хоча в нього довго зберігався акцент, через що в дитячі та юнацькі роки він був неговіркий.

В АРМІЇ

Кіссінджер продовжував працювати і тоді, коли після закінчення школи вступив на навчання до Сіті-коледжу, де вивчав бухоблік. Навчання йшло успішно, але завершити його хлопець не встиг, оскільки в 1943 р. його призвали до армії. Того ж року він отримав американське громадянство. Після базової військової підготовки Кіссінджер був призначений до Коледжу Лафайєтта для вивчення інженерної справи. Але програма була скасована армійським керівництвом, і його направили до 84-ї піхотної дивізії в штат Луїзана, де він познайомився з людиною, яка залишила помітний слід у його політичному та інтелектуальному формуванні.

Фріц Кремер, теж іммігрант із Німеччини, звернув увагу на вільне володіння Генрі німецькою мовою і його інтелект, після чого посприяв його переведенню до військової розвідки дивізії. Протягом багатьох років Кремер залишався куратором і наставником Генрі.

На новому місці Кіссінджер добре себе зарекомендував. Під час участі дивізії в Арденнській операції він викликався на ризиковані завдання і з честю виконував їх. Потім, у міру просування американських військ углиб Німеччини, Кіссінджеру було доручено проведення денацифікації в низці міст. Пізніше його перевели до Корпусу контррозвідки у званні сержанта, і він особливо відзначився в Ганновері, вистеживши там офіцерів гестапо і диверсантів, за що його нагородили Бронзовою зіркою і призначили командиром підрозділу Корпусу контррозвідки. У 1946 р. Кіссінджера перевели викладати у Школі розвідки в м. Оберурзель, де він продовжував працювати ще рік і після завершення служби в армії.

НАВЧАННЯ І ПОЧАТОК КАР’ЄРИ

Повернувшись до США, Кіссінджер вступив до Гарвардського коледжу і в 1950 р. закінчив його, отримавши ступінь бакалавра мистецтв і диплом з відзнакою. Його дипломна робота “Значення історії” обсягом 388 сторінок є найдовшою бакалаврською дисертацією з коли-небудь захищених у Гарварді. Керівником Кіссінджера в коледжі був професор Вільям Янделл Елліотт – історик, радник кількох президентів США, віце-президент Ради національної безпеки США. Він не обділяв увагою свого талановитого підопічного і пізніше, коли той, продовжуючи освіту, здобув у Гарварді ступені магістра мистецтв та доктора філософії.

Будучи ще бакалавром Гарвардського університету, Кіссінджер за підтримки Елліотта організував восени 1950 р. Гарвардський міжнародний семінар, метою якого було об’єднати молодих лідерів усього світу в боротьбі проти комунізму в умовах холодної війни та посилити – під керівництвом США – вплив традиційних західних цінностей. Семінар одразу привернув увагу ЦРУ, яке його підтримало і довго опосередковано фінансувало. Кіссінджер вів цей семінар щоліта з 1951 по 1967 р. і залишався його директором аж до 1971 р.

У 1955-1956 рр. Кіссінджер був директором з досліджень у галузі ядерної зброї та зовнішньої політики, увійшовши до Операційного координаційного комітету і до Ради з досліджень безпеки ядерної зброї. Результатом роботи стала його видана 1957-го року перша книжка “Ядерна зброя і зовнішня політика”, в якій автор декларував прихильність гнучкій доктрині обмеженого використання енергії атома. Книга стала бестселером і зробила Кіссінджера знаменитим.

1958-го року в Гарварді було створено Центр міжнародних відносин, який готував професіоналів для виконання складних політичних і дипломатичних місій, і Кіссінджера призначили помічником його директора. Пробувши на цій посаді два роки, він відіграв велику роль у побудові мережі зв’язків між вченими в галузі політичних наук і політиками. Паралельно Кіссінджер аж до 1968 р. працював консультантом кількох урядових агентств, зокрема Ради національної безпеки і Держдепартаменту. До цього часу його вже вважали одним із найвпливовіших стратегічних експертів світу.

Не дивно, що, коли в 1960 р. губернатор штату Нью-Йорк Нельсон Рокфеллер уперше вирішив висунути свою кандидатуру в президенти від Республіканської партії, він запросив Кіссінджера як радника. І хоча три спроби Рокфеллера не увінчалися успіхом, він заохотив Кіссінджера премією в розмірі 50 тис. дол. і запропонував йому стати членом правління Фонду братів Рокфеллерів та радником банку, що належить їм. І це незважаючи на те, що новообраний президент Річард Ніксон у січні 1969 р. призначив Кіссінджера своїм радником із національної безпеки.

ЗЛІТ ПОЛІТИЧНОЇ КАР’ЄРИ

На цій посаді Генрі Кіссінджер пропрацював чотири роки. Ніксон цінував його знання і пропоновані ним рішення, тому саме Кіссінджеру було запропоновано обійняти посаду держсекретаря США, яку він обійняв 22 вересня 1973 р. Але й після цього він залишався (аж до відставки президента Ніксона) радником з національної безпеки – перший і єдиний подібний випадок в історії США. Кіссінджер ускладнив структуру Ради національної безпеки і збільшив її штат. Рада отримала більше повноважень і стала заміщати при вирішенні зовнішньополітичних завдань Держдеп, якому Ніксон не довіряв. У рамках цієї системи вся влада та інформація концентрувалися в руках Кіссінджера, який централізував управління зовнішньою політикою країни. Коли в 1974 р. президентом став Джеральд Форд, Кіссінджер позбувся посади радника з національної безпеки, залишившись на посаді держсекретаря, але його вплив на політику і реальна влада в адміністрації не зменшилися. Можна стверджувати, що в період 1969-1977 рр. він відігравав домінуючу роль у зовнішній політиці США.

В’ЄТНАМ

У військовий конфлікт на території В’єтнаму між його північною частиною, де була утворена прокомуністична Демократична Республіка В’єтнам (ДРВ), і південною, що ввійшла до складу Республіки В’єтнам (РВ), розпочатий наприкінці 1950-х як громадянська війна і у який згодом втрутилися США та інші держави, Кіссінджер був втягнутий задовго до свого призначення на посаду радника з нацбезпеки. Ще перебуваючи в Гарварді і працюючи на Білий дім як консультант із зовнішньої політики, він на прохання свого старого приятеля Генрі Лоджа, посла США в Сайгоні, у 1965-1966 рр. тричі відвідав РВ. Знайомство із ситуацією у В’єтнамі дало змогу Кіссінджеру пізніше, за Ніксона, стати посередником між США і ДРВ у переговорах про відновлення миру. У передвиборчій програмі Ніксона містилася обіцянка завершити війну у В’єтнамі, досягнувши “почесного миру”. На час початку президентства Ніксона участь США у війні жорстко критикувалася в американському суспільстві, але і Ніксон, і Кіссінджер розуміли, що просте виведення звідти військ поставило б під удар кредит довіри до США, авторитет і репутацію супердержави, які вже похитнулися. До того ж, як стверджував Кіссінджер, це могло призвести до “ефекту доміно”: заохотити прорадянські та мусульманські країни в їхніх військових операціях. Загалом, почалися важкі переговори, які завершилися досягнутою 27 січня 1973 р. Паризькою угодою. Надіям на те, що вона покладе край військовим діям, не судилося збутися, але, тим не менш, за її укладення Кіссінджер і глава МЗС ДРВ Ле Дік Тхо були удостоєні Нобелівської премії миру (щоправда, останній відмовився її прийняти).

КИТАЙ

Ще під час своєї передвиборчої кампанії Ніксон стверджував, що США і весь світ виграють від зближення з Китаєм, чисельність населення якого неминуче призведе до посилення його впливу у світі. Крім того, він вважав, що Китай міг стати хорошою противагою СРСР у світовій політиці. Такої ж думки дотримувався і Кіссінджер, який навіть винайшов термін “тристороння дипломатія”. Від самого початку свого президентства Ніксон шукав канали для того, щоб почати переговори з Китаєм. Перші спроби відбувалися в режимі секретності. Починаючи з літа 1969 р. протягом двох років між Ніксоном і Кіссінджером, з одного боку, та Чжоу Еньлаєм і Мао Цзедуном, з іншого, відбувався обмін повідомленнями через посередників. Наслідком став таємний візит Кіссінджера в липні 1971 р. до Пекіна, де він зустрічався з прем’єром Держради КНР Чжоу Еньлаєм і домовився про візит Ніксона до Китаю. Головною умовою Китаю для потепління відносин зі США було виведення американських військ з території Тайваню і визнання його частиною КНР.

РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ

Кіссінджер був творцем та ідеологом політики розрядки міжнародної напруженості, спрямованої на зниження агресивності протистояння країн соціалістичного та капіталістичного таборів, яка призвела до значного послаблення напруження в американо-радянських відносинах.

Переговори про роззброєння спочатку планувалося почати ще за адміністрації президента Джонсона, але вони були відкладені як реакція на події в Чехословаччині в серпні 1968 р. У 1969-1970 рр. Кіссінджер спільно з радянським послом у США Анатолієм Добриніним організував конфіденційний канал для ведення секретних переговорів. Основною їхньою темою якраз і була розрядка напруженості між двома наддержавами. Крім того, Кіссінджер і Добринін залагоджували ймовірні розбіжності Вашингтона і Москви щодо В’єтнаму, Близького Сходу, Куби та єврейської еміграції. У травні 1971 р. Кіссінджер і Добринін досягли попередньої угоди. Влітку того ж року було призначено дату проведення саміту в Москві – весна 1972-го. Переговори велися Ніксоном і Кіссінджером, до переговорного процесу не були допущені ні держсекретар, ні міністр оборони США. Під час переговорів було укладено Договір про обмеження стратегічних озброєнь (ОСВ-I), підписаний Брежнєвим і Ніксоном.

За адміністрації Форда Кіссінджер продовжував відігравати головну роль у зовнішній політиці США щодо СРСР. Він був ключовою ланкою в переговорах між Фордом і Брежнєвим на самітах у Владивостоці в 1974 р. і в Гельсінкі в 1975 р. У Владивостоці Форд обговорив із Брежнєвим питання обмежень стратегічних озброєнь, а в Гельсінкі було підписано Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі.

ІЗРАЇЛЬ

Першою міжнародною кризою, вирішенням якої Кіссінджер займався як держсекретар, була війна Судного дня. Виробивши з СРСР спільну лінію ліквідації кризи, Кіссінджер вів переговори про ухвалення Радбезом ООН резолюцій (№№ 338 і 339) про припинення вогню. Досягнення згоди з СРСР було непростим: у відповідь на його погрозу втрутитися в близькосхідний конфлікт Кіссінджер недвозначно висловив готовність США до відсічі. Зрештою в грудні 1973 р. у Женеві було скликано мирну конференцію, покликану поставити крапку в цьому питанні, проте напруга в регіоні залишалася. Ще до конференції, та й після неї, Кіссінджер проводив так звану “човникову дипломатію”, що передбачала часті короткострокові поїздки країнами Близького Сходу.

Завдяки наполегливості та дипломатичному хисту Кіссінджера така стратегія призвела до підписання трьох угод з Єгиптом: про припинення вогню (листопад 1973 р.), про роз’єднання військ (24 січня 1974 р.) і “проміжної угоди” (1 вересня 1975 р.), а також угоди з Сирією про роз’єднання військ (травень 1974 р.). Звісно, ці часткові договори відповідали інтересам США, оскільки витісняли СРСР із переговорного процесу та зменшували його вплив на країни Близького Сходу.

Однак у Кіссінджера була і внутрішня – може, підсвідома – мотивація допомогти молодій єврейській державі. Якщо на початку державної діяльності Кіссінджера його ставлення до Ізраїлю було досить стриманим, то згодом його висловлювання на адресу Ізраїлю ставали дедалі дружнішими. Кіссінджер встановив особисті контакти з деякими провідними політичними діячами Ізраїлю, зокрема з Голдою Меїр та Іцхаком Рабіном.

Але ж раніше було й таке: коли на одній із зустрічей із Ніксоном Голда Меїр попросила посилити американський тиск на радянських чиновників, змусивши їх дати добро на єврейську еміграцію, Кіссінджер поставився до цього негативно, заявивши Ніксону:

“Еміграція радянських євреїв не входить до списку пріоритетів американської зовнішньої політики”.

Але життя вносить свої поправки, і 1979 року на знак визнання прихильності Кіссінджера до Ізраїлю видатний американський політичний діяч став почесним доктором Єврейського університету в Єрусалимі.

НЕ ВСЕ ТАК ОДНОЗНАЧНО…

Наприкінці XX ст., після розсекречення матеріалів адміністрацій Ніксона і Форда, журналісти і правозахисники звинувачували Кіссінджера в причетності до злочинів військової хунти Піночета в Чилі. Будучи послідовним антикомуністом, Кіссінджер підтримав переворот 1973 р., про що свідчить його висловлювання незадовго до путчу: “Не розумію, чому ми повинні дивитися, як країна котиться до комуністів через безвідповідальність її населення. Це питання занадто важливе для чилійських виборців, щоб можна було дозволити їм ухвалювати самостійні рішення”.

Кіссінджера звинувачували також у підтримці переслідування політичної опозиції диктаторськими режимами в низці країн Південної Америки в 1970-1980 рр. Іспанський суд навіть викликав його як свідка, але виклик був відхилений Держдепартаментом. А у 2001 р. аргентинський суддя, який вів розслідування, заявив, що Кіссінджер є потенційним підозрюваним і навіть відповідачем (Кіссінджер, який перебував на той час у Франції, негайно перервав свій візит і відбув до США, а також відмовився від запланованої поїздки до Бразилії; тоді ж США відмовилися від участі в Міжнародному кримінальному трибуналі). Кіссінджера також звинувачують у тому, що він нібито підтримав турецьке вторгнення на Кіпр у 1974 р., подальшу етнічну чистку й окупацію півночі острова турками.

ПІСЛЯ ВІДСТАВКИ

Генрі Кіссінджер залишив Білий дім лише 1977 р. Хоча заслуженому політику одразу ж запропонували місце в Університеті Джорджтауна і він продовжував співпрацювати з розвідслужбами, у нього залишався час і для сім’ї, і для написання книжок, які підсумовують його величезний досвід. Цей досвід і знання незабаром знадобилися Рональду Рейгану та Джорджу Бушу для розробки стратегії зближення з новим радянським лідером Михайлом Горбачовим.

Коли в 2001 р. теракт у Нью-Йорку сколихнув світову громадськість, Кіссінджера призначили головою незалежного міжнародного комітету з розслідування. Але він недовго пробув на цій посаді у зв’язку із загрозою його діловим зв’язкам із клієнтами на Близькому Сході. У 2005 р. він остаточно порвав із держструктурами і розвідкою, зосередившись на власному консалтинговому бізнесі. У ці роки з’явилися книжки Кіссінджера “Дипломатія” і “Світовий порядок” – своєрідне резюме політичної біографії державного діяча, в яких викладені його роздуми на теми холодної війни, розвитку капіталістичного суспільства і неспроможності комунізму. Кіссінджер реалістично прогнозує існування в майбутньому не одно- або двополярної міжнародної спільноти, а багатополярного світу. Для цього, на його думку, необхідно було продовжувати підтримувати розвиток демократичних свобод у всіх країнах.

Відтоді Кіссінджер продовжує займатися політичним консультуванням. Йому приписують особливу близькість до нинішнього російського керівництва (так, у 2016 р. його було обрано членом Російської академії наук), хоча про політику Росії він намагається висловлюватися обережно. Наприклад, у березні 2014 р. він заявив, що “за правилами існуючого світового порядку неприпустимо, щоб Росія анексувала Крим. Але відносини Криму з Україною можна зробити більш спокійними. З цією метою Росія повинна визнати суверенітет України над Кримом. Україна повинна розширити кримську автономію на виборах у присутності зарубіжних спостерігачів. Цей процес має включати усунення будь-яких недомовок і невизначеності щодо статусу Чорноморського флоту в Севастополі”.

Востаннє Кіссінджер опинився в центрі уваги після того, як 26 травня 2022 р., виступаючи на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, порадив Україні віддати частину своїх територій Росії в обмін на припинення вогню, чим викликав критику, зокрема й з боку президента України Володимира Зеленського.

Однак незабаром розвиток подій змусив Кіссінджера змінити свою думку, і в січні нинішнього року, виступаючи все на тому ж форумі в Давосі, 99-річний екс-держсекретар сказав:

“До цієї війни я був проти членства України в НАТО, бо боявся, що почнеться саме той процес, який ми спостерігаємо зараз. Тепер, коли цей процес досяг такого рівня, ідея нейтральної України вже не має сенсу. Врешті… вона має отримати гарантії від НАТО, в якій би формі НАТО їх не надав. Тепер вступ України до НАТО прийнятний”.

Як і будь-яка людина, Кіссінджер міг помилятися. Але, незважаючи на це, під час опитування фахівців у сфері міжнародних відносин, проведеного журналом Foreign Policy у 2015 р., саме його було названо найефективнішим держсекретарем США за останні 50 років.

ВІД РЕДАКЦІЇ

У фільмі “Голда” є яскравий діалог на кухні ізраїльської гверет номер один і американського держсекретаря. Реальний він чи може бути міською легендою, складно сказати. Але він яскраво малює суть взаємин Генрі Кіссінджера і Голди Меїр.

– Повинен попередити, що я насамперед американський політик, по-друге – американець, і тільки по-третє – єврей, – каже Кіссінджер.

– Але ви ж знаєте, Генрі, що ми, євреї, читаємо справа наліво, – з усмішкою відповідає Голда. – Отже, ви насамперед – єврей.

Проте все життя Кіссінджер все-таки залишався євреєм лише в третю чергу. Що не применшує його заслуг перед Ізраїлем.

(Публікується зі скороченнями)