Голокост

Збереження еврейства врятованих дітей

| Номер: 01/355 January 2023

Несподівані факти, пов’язані з історією Праведниці світу Іреною Сендлер

Юрій ТАБАК

Ірена Сендлер, рятуючи єврейських дітей, передавала їх до польських християнських родин, принагідно навчаючи задля безпеки молитвам та християнським традиціям. При цьому вона наполягала, що діти мають зберегти свою єврейську ідентичність і після війни бути передані назад батькам – тим, хто вижив.

Вона вела ретельну документацію, записувала на листочках старі та нові дані дітей, їхнє нове місце проживання тощо. Під час обшуку 18 жовтня 1943 р. в її будинку та перед ув’язненням вона встигла передати банку з листочками своїй подрузі-польці, й та сховала банку під одягом.

Так от, якщо судити за посиланням на польську книжку Анни Біконт (Anna Bikont, “Sendlerowa. W ukryciu”) – судячи з усього, винятково цікаву, – то Сендлер ніколи не розповідала своїм дітям про єврейське походження їхнього батька, свого другого чоловіка, який носив польське ім’я. Дочка Яніна дізналася про це у дорослому віці. Але, за її словами, це не мало жодного значення: їх виховували так, що національність та походження не мали значення.

На жаль, перевірити посилання не вдалося – книжку не знайшов. Але якщо все це вірно, то пояснити такий парадокс можна, здається, лише одним: Ірена Сендлер, розуміючи, як для єврейських батьків, багато з яких загинуть, важливо зберегти ідентичність їхніх дітей, ретельно дотримувалася їх бажань, ризикуючи своїм життям та життям дітей . Але при цьому вона сама жодною мірою не поділяла ідею важливості національної ідентичності і до своїх дітей її не відносила (що цілком відповідало її переконанням).

Вищий пілотаж якийсь.

* * *

Ірена Сендлер (Сендлерова) народилася в сім’ї Станіслава Кшижановського (1877—1917) та Яніни Кароліни Гжибовської (1885—1944), інформує Вікіпедія. До народження Ірени її батько брав участь у підпільній діяльності в період революції 1905 року, перебував у Польській соціалістичній партії і був лікарем-соціалістом, що лікував переважно євреїв-бідняків, яким інші лікарі відмовляли в допомозі. Він помер від тифу, заразившись від пацієнтів. Після його смерті представники єврейської громади запропонували його дружині допомогу в оплаті навчання Ірени, яка після школи вступила до Варшавського університету на відділення польської літератури та вступила до Польської соціалістичної партії.

Ірена Сендлерова – ангел Варшавського гетто.

Під час Другої світової війни Ірена Сендлерова – співробітниця варшавського Управління охорони здоров’я та член польської підпільної організації (під псевдонімом Іоланта) – Ради допомоги євреям (Жегота). Часто відвідувала Варшавське гетто, де стежила за хворими дітьми. Під цим прикриттям вона та її товариші вивезли з гетто 2500 дітей, які далі були передані до польських дитячих будинків, до приватних родин та монастирів.

Немовлятам давали снодійне, поміщали у маленькі коробки з дірками, щоб вони не задихнулися, та вивозили у машинах, які доставляли до табору дезінфекційні засоби. Деяких дітей виводили через підвали будинків, які безпосередньо прилягали до гетто. Також використовувалися для втеч водостічні люки. Інших дітей винесли у мішках, кошиках, картонних коробках.

Немовлят вона ховала в ящик з-під інструментів, старших дітей — під брезентом у кузові вантажівки. Крім того, в кузові сидів собака, навчений гавкати, коли машину впускали в гетто або випускали з нього; за іншою версією, собака сидів у кабіні, і водій при виїзді з воріт наступав їй на лапу, щоб собака гавкав. Собачий гавкіт заглушав шум чи плач немовлят.

Ірена Сендлерова записувала дані всіх врятованих дітей на вузькі смужки тонкого паперу та ховала цей список у скляній пляшці. Пляшка закопувалася під яблунею в саду у подруги, щоб після війни розшукати родичів дітей.

21 жовтня (за іншими даними 18 жовтня) 1943 року Ірену було заарештовано за доносом раніше заарештованої власниці пральні, в якій був один із пунктів конспіративних зустрічей. Утримувалась у корпусі «Сербія» пав’якської в’язниці, де працювала в пральні. Після катувань її засудили до смерті, проте її врятували: охоронців, що супроводжували її до місця страти, підкупила «Жегота», і 13 листопада Сендлерову таємно вивели з в’язниці. В офіційних паперах вона була оголошена страченою. До кінця війни Ірена Сендлерова ховалася, але продовжувала допомагати єврейським дітям.

У березні 1945 року, коли Варшава вже була звільнена, вона стала заступником начальника Відділу соціальної допомоги і доклала багато зусиль для відкриття сирітських притулків, будинків для людей похилого віку, а також спеціальних центрів для жінок і дівчат, які, залишившись у місті після поразки Варшавського повстання, виживали завдяки проституції.

Після війни Сендлерова розкопала свою схованку з даними про врятованих дітей і передала їх Адольфу Берману, голові Центрального комітету польських євреїв з 1947 по 1949 рік. За допомогою цього списку співробітники Комітету розшукали дітей та передали родичам. Сиріт помістили до єврейських дитячих будинків. Пізніше значну частину їх переправили до Ізраїлю.

Після встановлення у Польщі комуністичного режиму Ірену Сендлерову викликали на допити за її співпрацю з урядом Польщі у вигнанні та Армією Крайовою. Коли 1949 року проходили допити Сендлерової, вона була вагітною. Хлопчик (Анджей) народився 9 листопада 1949 недоношеним і через 11 днів помер.

На посаді заступника начальника Відділу соціальної допомоги Сендлерова пропрацювала до березня 1950 року, потім два роки була керівником відділу опіки у Спілці інвалідів, потім — інструктором у варшавському департаменті здоров’я та соціального забезпечення (1953—1954), заступником директора у Державній школі акушерок (1954) – 1955) та заступником генерального директора Державної школи праці (1955—1958). У 1958—1962 роках була директором Департаменту середніх медичних шкіл у Міністерстві охорони здоров’я та соціального забезпечення. З 1962 року працювала на посаді заступника генерального директора Державної школи зубних техніків. Вийшла на пенсію 1967 року, але до 1984 продовжувала обмежено працювати в бібліотеці при медичному коледжі.

У 1965 році ізраїльський Інститут катастрофи європейського єврейства та музей Голокосту «Яд ва-Шем» надав Ірені Сендлеру звання «Праведник народів світу».

Тричі була одружена. 1931 року вона вийшла за Мечислава Сендлера (1910—2005), молодшого асистента на кафедрі класичної філології Варшавського університету, але ще до початку війни вони розійшлися, хоч розлучення не оформляли. Під час війни Мечислав потрапив у полон. Після його репатріації в 1947 році вони розлучилися і того ж року Ірена вийшла заміж за Штефана Згжембського (насправді єврея Адама Цельникієра, 1912—1961), з яким познайомилася ще в студентські роки і роман з яким у неї почався якраз перед нападом Німеччини . У них народилося троє дітей: Анджей, Адам (1951—1999) та Яніна (нар. 1947). Вони розлучилися в 1961 році, після чого Ірена знову вийшла за Мечислава (на той момент він теж мав за плечима шлюб, що закінчився смертю його дружини) і вони прожили у шлюбі 10 років, після чого знову розлучилися, але до кінця життя зберегли добрі стосунки.

Останні роки свого життя Ірена Сендлер жила в однокімнатній квартирі у центрі Варшави. Померла 12 травня 2008 року у Варшаві на 99-му році життя. Похована на Повонзківському цвинтарі у Варшаві.

У 2007 році президент Польщі та прем’єр-міністр Ізраїлю висунули її кандидатуру на Нобелівську премію миру за порятунок майже 2500 дитячих життів, проте премію було присуджено віце-президенту США Альберту Гору за діяльність у галузі вивчення глобального потепління, оскільки премія присвоюється за дії, вчинені протягом останніх двох років.