Людина-пісня
Десять років тому пішов із життя знаменитий композитор Оскар Фельцман
Вінілова платівка з піснями Оскара Фельцмана
Григорій СПЕКТОР
Так його прозвали друзі-музиканти. Статтю про нього можна було назвати і словами однієї з найпопулярніших пісень Оскара: “Адресована другу, ходить пісенька по колу…” Адже справді – ходить! Ось уже 80 років ходять по землі його пісні – ліричні, жартівливі, піднесено-пафосні або безтурботно-легковажні, але завжди мелодійні, дохідливі, з пружним ритмом. Цих пісень десятки, а можливо, сотні! І вони не просто ходять. Їх співають!
А починалося все, як у всякій “пристойній” одеській сім’ї: п’ятирічну дитину належало навчати музиці – і маленького Оскара відвели в музичну школу. На його щастя, це була школа Петра Столярського, яка незабаром прославилася перемогами учнів на всесвітніх конкурсах скрипалів і піаністів. Оскар навчався скрипці лише два тижні, після чого він категорично заявив, що грати хоче сидячи, а не стоячи… Та мудрий Столярський дослухався до вимоги п’ятирічної дитини та відправив її до чудового педагога-піаніста – Берти Рейнґбальд.
Оскар навчався грі на фортепіано, а коли відчув у собі композиторську жилку (це трапилося досить рано), став займатися і композицією у професора Миколи Вілінського. Закінчивши обидва курси 1939 року, випускник школи Столярського блискуче склав іспити і був прийнятий до Московської консерваторії.
Війна перевернула все життя країни. Консерваторія зі своїми вихованцями вирушила в евакуацію до Новосибірська. Але творче життя не припиняється. І другокурсник Оскар Фельцман з головою занурюється в концертну діяльність, виступає сам, пише музику для філармонії, Ленінградського Олександрійського театру, Єврейського театру Білорусії. Два його монументальні твори – Кантата для соліста, хору і симфонічного оркестру та увертюра “25 років Жовтня” – були виконані в Новосибірську в похмурому 1942 році. До цього ж часу належить пам’ятна подія: створено першу оперету. Фельцман написав її за п’єсою Валентина Катаєва “Синя хустинка” для Московського театру оперети, евакуйованого в Сталінськ (нині Новокузнецьк). У глядачів вона мала великий успіх, але її сценічне життя виявилося коротким: “Правда”, а потім і інші газети піддали п’єсу Катаєва розносній критиці за “ідеологічні прорахунки і дрібнотравчастість”… І драматичні вистави “Хустинки”, і оперету Фельцмана було негайно знято з репертуару. Однак цей перший досвід створення музичної вистави дуже знадобився Оскару, коли після війни, вже закінчивши консерваторію і ставши москвичем, він отримав від відомого лібретиста Іллі Рубінштейна п’єсу “Чужа дочка”. Швидко написана оперета виявилася дуже затребуваною; її поставили кілька театрів країни.
З цим же автором 1946 року Оскар створив історичну оперету “Дочка фельдмаршала”, її теж поставили периферійні музичні театри, і йшла вона з великим успіхом. Але тут фатальну роль зіграло замовлення – переписати для Московського театру оперети лібрето, зробивши акцент на особистості самого фельдмаршала Суворова. Автори підкорилися, але новий варіант лібрето під назвою “Суворочка” вийшов пухким, нудним. Суворов без кінця цитував самого себе, персонажі співали патріотичних пісень з російського фольклору і викривали Павла I і придворних дармоїдів. Вистава швидко зійшла зі сцени, незважаючи на досить якісну музику.
Московський театр оперети не захотів розлучатися з талановитим композитором і замовив йому новий твір на лібрето В. Віннікова і В. Крахта “Повітряний замок”. Крахта “Повітряний замок”. Фельцман замовлення прийняв, але тема і сюжет – боротьба проти американських імперіалістів та їхніх лакеїв – йому були явно не до душі. Гумор у п’єсі був замінений плакатною сатирою, персонажі були “картонні”, і жодні зусилля режисера й акторів спектакль врятувати не могли…
Недарма кажуть, що “погані прем’єри заразливі”… Музичний театр імені Станіславського і Немировича-Данченка теж вирішив боротися за мир засобами оперети і зробив замовлення Фельцману. Називалася оперета “Шумить Середземне море”, і в ній теж прогресивна громадськість – цього разу французька – виступала проти війни в Індокитаї, а молода комуністка навіть кидалася на рейки, щоб не пропустити потяг із танками… Хоч лібретисти й відштовхувалися від реального вчинку юної француженки Раймонди Дьєн, успіху спектаклю це не принесло, й він провалився попри прекрасну, на загальну думку, музику молодого композитора. Як писали критики, “Шумить Середземне море” – різкий відхід від оперети в бік героїчної драми в поєднанні з політичною буфонадою, публіцистикою, плакатністю і патетикою”.
Невдачі з “високоідейними” творами не відвернули Оскара Фельцмана від самого жанру, і всі п’ятдесяті, та й наступні роки продовжували з’являтися його оперети, мюзикли і водевілі.
Не останню роль в активності Оскара в музично-сценічному жанрі зіграла його багаторічна співпраця зі Свердловським театром музичної комедії, на сцені якого один за одним з’являлися його твори. Вони, звісно, не були рівноцінними. Одні, як оперети “Якщо серце молоде”, “Золоте вино” чи “Таємниця тітки Даші”, промайнули в репертуарі та зникли, натомість інші, як-от “Старі домівки” чи “Нехай гітара грає”, мали неабиякий успіх та ставилися в багатьох музичних театрах. Справедливо буде зауважити, що найчастіше долю цих творів визначало лібрето. Як би там не було, в окремі роки на афішах Свердловського театру музкомедії красувалися 4-5 назв оперет Оскара Фельцмана. До названих можна додати “Горду дівчину”, “Стару комедію”, “Смугу перешкод” тощо. Однак найвідоміший твір Фельцмана в музичному театрі, безумовно, мюзикл “Донна Люція”. Написаний 1973 року з лібретистом і режисером Юлієм Хмельницьким за знаменитою п’єсою Т. Брандона “Тітонька Чарлея”, цей гострокомедійний мюзикл поставили в безлічі музичних і драматичних театрів, і він ішов із незмінним успіхом під різними назвами, наприклад, “Здрастуйте, я ваша тітонька”…
Як це часто буває, перервала переможний марш “Донни Люції” театральними сценами поява екранізації цього сюжету з блискучим акторським складом на чолі з О. Калягіним.
У 1952 році друзі вмовили Оскара показати написану ним на вірші В. Драгунського і Л. Давидович пісню “Теплоход” Леоніду Утьосову. Композитор, не надаючи особливого значення своєму творінню, несміливо зіграв її найавторитетнішому естрадному виконавцю і був безмірно здивований, коли Леонід Йосипович сказав: “Знаєш, земляче, скоро цю пісню співатимуть скрізь, де є радіо!” І справді, після того, як її виконав по радіо Утьосов, пісню “Теплоход” заспівали скрізь – і в кубриках, і на кухнях, на паркових естрадах і на посиденьках ветеранів, співали молоді й старі.
З цього часу, хоча він писав і “класичні” сонати для скрипки, і фантазії для оркестру (“Закарпатська”, “Білоруська”), Оскара можна назвати “пісенним” композитором. Одна за одною з’являються його пісні-балади, пісні-жарти, пісні-ліричні сповіді, пісні комсомольські та патріотичні. Він пише їх на вірші популярних поетів свого часу, і вони виконуються видатними співаками.
Коли Фельцмана запитували, яку пісню він вважає найпам’ятнішою, відповідь завжди була одна: “Я вірю, друзі, каравани ракет…” – знамениту пісню космонавтів, на слова Володимира Войновича. Вона хвилююче звучала з вуст Юрія Гагаріна, Павла Поповича та Адріана Ніколаєва. Фельцман потоваришував із космонавтами і навіть бував у Гжатську, в будиночку батьків Гагаріна.
Прекрасні пісні принесли Оскару Борисовичу всенародну популярність, але й чималі переживання. Він розповідав, як після виходу кінофільму “Матрос з “Комети””, пісню з якого – “Чорне море моє” – виспівувала не лише вся Одеса, а й уся країна, міністр культури Михайлов обрушився на автора з брутальною розноскою за “потурання поганим смакам”. Нищівною критика стала, коли Гелена Веліканова заспівала чарівну і абсолютно невинну пісеньку “Ландышиши”, радісно підхоплену всіма естрадними співаками країни. Які тільки звинувачення не посипалися на голову композитора! Його звинувачували в вульгарності, у спробі морального розкладання радянської молоді, навіть в ідеологічній диверсії… На жаль, з пісні слова не викинеш: у цькуванні Фельцмана взяли участь і деякі композитори, які не прощали колезі його дедалі більшого успіху. Фельцмана надовго відлучили від теле- і радіоефіру, хоча кілька десятиліть щонеділі все населення вмикало передачу “З добрим ранком”, що починалася цією піснею композитора у виконанні Марка Бернеса.
Незважаючи на несправедливу, різку критику, що заподіяла йому чимало гірких хвилин, Фельцман продовжував писати музику. У 70-ті та 80-ті роки він написав пісенні цикли “Це ми” і “Дай мені руку, друже”, “Іспанські сюжети”, ораторію “Батьківщина”. Пише він і твори для фортепіано, для скрипки.
Хтось із колег так визначив активність композитора: “Фельцман – у балеті, Фельцман – у куплеті, Фельцман – в опереті!..” Уявіть собі, і в балеті. Оскар Борисович написав музику до балету “Венера Ільська” за новелою Проспера Меріме. До цього в активі композитора вже був балет “Булочка”, для хореографічного училища міста Октябрська.
Плідним виявився творчий контакт Фельцмана зі Стасом Наміним і його групою. У результаті з’явилися чудові пісні “Колискова” і “Є голос у квітів”.
Поки дозволяло здоров’я, Оскар Борисович багато й успішно гастролював. З ним охоче виступали естрадні зірки. Ось що розповідав Едуард Хіль: “Моє спілкування з Фельцманом розпочалося з виконання “Ходит песенка по кругу”. Він чудовий піаніст, тонкий акомпаніатор, який вміє слухати виконавця. З ним на сцені співак почувається дуже добре. Він надійний партнер!”
Розповідь про творчість Оскара Фельцмана буде неповною, якщо не згадати про те, що в середині 80-х для своїх авторських концертів він організував інструментальний ансамбль “Огни Москвы”, запросивши солісткою молоду співачку Ірину Аллегрову.
Старий майстер уважно стежив за творчістю інших, особливо молодих авторів. Далеко не все було йому до душі. В одному з інтерв’ю він сказав: “Я н е ворог поп-музики, в ній є зразки яскраві, майстерні. Однак скільки бездарного, такого, що просто не належить до мистецтва! Будь-який напрям, будь-який стиль не можуть обійтися без пошуку свіжих засобів виразності і в інтонаційній сфері, і в гармонії, і в ритмічній формі. Індустрія шоу-бізнесу намагається без цього обійтися. Виникає враження, що її автори-композитори не надто переймаються художніми завданнями. Потрібно врівноважити чаші класичної та розважальної музики! Я щасливий, що отримав фундаментальну, серйозну музичну освіту, навчався у Віссаріона Яковича Шебаліна. А вже потім став писати пісні та оперети. Жанр пісні – найпростіший, але в силу “простоти” – гранично важкий”.
Син Оскара Фельцмана, Володимир, – видатний піаніст. Артист нелегкої долі, який багато років боровся за право виступати за кордоном, нести своє мистецтво любителям музики в різних країнах. Володимир Фельцман нині громадянин світу, на його виступах заповнені найпрестижніші концертні зали планети. Батьківські гени, однак…
