Газа

Відплата невідворотна

| Номер: 11/377 November 2024

Михайло ФРЕНКЕЛЬ

“Хто не вірить у чудеса на Близькому Сході, той не реаліст”.

Ці слова Голди Меїр пригадалися мені, коли надійшло повідомлення про ліквідацію кривавого лиходія Ях’ї Сінуара. Подумалося: адже головне диво на Близькому Сході – це те, що єврейський народ, пройшовши тисячоліття страшних гонінь і випробувань, повернувся на свою історичну батьківщину, живе на ній і стійко захищає її від ворогів.

А вони нікуди не зникли – ті, хто століттями намагався знищити єврейський народ. Часом їм вдавалося винищити багатьох із Мойсеєвого народу, але повністю знищити його вони так і не змогли, а самі згинули, перетворившись на прах.

Сьогодні згадаю про двох із них. Окрім дикої злоби проти євреїв, їхню долю об’єднує те, що відплата прийшла до них нібито випадково. Але віриться, що з волі Божої…

“М’ясник із Хан Юніса”

Сінуара ізраїльські спецслужби ретельно шукали протягом року, а виявили випадково.

Його було вбито під час бойового зіткнення, яке не було спецоперацією з його ліквідації.

Яхья Сінуар був ліквідований під час бою в місті Рафах. Главу ХАМАСу застрелили курсанти піхотної школи під час незапланованого бою. Ці солдати ЦАХАЛу захищали так званий Філадельфійський коридор – кордон анклаву з Єгиптом. Нещодавно недалеко від цього місця в тунелі терористи вбили шістьох ізраїльських заручників, які могли бути використані як живий щит. На момент ліквідації поруч із Синуаром заручників не було. Натомість головний терорист мав при собі величезну суму грошей і кілька паспортів. Ймовірно, група бойовиків на чолі з Сінуаром планували тунелем пройти повз ізраїльських військових і сховатися за кордоном анклаву.

Ях’я Сінуар народився в таборі біженців Хан-Юніс на півдні сектора Газа. Він навчався в середній школі для хлопчиків, а потім закінчив Ісламський університет Гази зі ступенем бакалавра з арабської мови. Сінуар був одним із засновників воєнізованого крила ХАМАС, яке здійснило безліч терористичних атак, зокрема і з використанням терористів-смертників. Через два роки після заснування в 1987 році руху ХАМАС він створив організацію внутрішньої безпеки – “Аль-Мажд”. “Аль-Мажд” набув сумної популярності, коли його бойовики вистежували і вбивали всіх підозрюваних у співпраці з Ізраїлем.

Сінуар провів понад 22 роки в ізраїльських в’язницях і вийшов на волю у 2011 році в межах домовленості щодо обміну 1 027 палестинських в’язнів на одного ізраїльського солдата Гілада Шаліта, захопленого в заручники палестинськими радикалами у 2006 році. У 2017 році Сінуар став лідером ХАМАС у секторі Газа, а влітку нинішнього року його обрали новим головою політбюро всієї організації.

Сінуар з особливою жорстокістю розправлявся з палестинцями, яких підозрювали у співпраці з ізраїльтянами. За це його прозвали “м’ясником із Хан Юніса”.

1988 року Ях’я Сінуар був засуджений ізраїльським судом до чотирьох довічних термінів за вбивства кількох людей, підозрюваних ХАМАСом у колабораціонізмі, а також двох ізраїльських солдатів.

Сінуар “прославився” як абсолютно нещадний і послідовний ворог євреїв. Фактично, він був символом усього терористичного руху. Цікаво, що саме в ізраїльській в’язниці Сінуара прооперували ізраїльські лікарі і врятували йому життя, вирізавши пухлину головного мозку. Але це не змінило ставлення злісного фанатика до євреїв.

З 2017 року Сінуар почав працювати над нападом на Ізраїль, який у підсумку і стався 7 жовтня 2023 року”.

Кров невинних жертв ХАМАСу – на совісті злісного маніяка. А втім совісті-то у нього і не було.

На відеозйомці видно, як Сінуар намагається відігнати від себе палицею, наче надокучливу муху, дрон, що прилетів у його укриття. Але це прилетіла до нього не муха. До нього завітала сама Смерть…

Головний юдофоб рейху

У сучасному світі дедалі потужнішою і витонченішою стає інформаційна війна. При цьому відомий вислів “Хто володіє інформацією, той володіє світом” на практиці вже давно перетворився на “хто вміло маніпулює інформацією, той володіє світом”.

Сьогодні ми бачимо і відчуваємо на собі масу прикладів інформаційних атак на євреїв. Вони особливо почастішали після страшних подій 7-го жовтня 2023 року. І ті, хто їх здійснюють, явно вчилися журналістики не в Хемінгуея і Марка Твена, а в Геббельса. Утім, не одним Геббельсом пам’ятний нацистський агітпроп. Був ще й “Дер Штюрмер” – головний рупор антисемітизму в Рейху. Ось що про нього йдеться в інформаційних посібниках у нинішній Німеччині: “Дер Штюрмер” – щотижнева газета націонал-соціалістів.

“Дер Штюрмер”, заснована Юліусом Штрайхером, уперше вийшла друком на початку 1923 року. Спочатку вона агресивно виступала проти його політичних супротивників у Нюрнберзі. У роки Веймарської республіки в газеті публікувалися переважно скандальні новини та політичні “сенсаційні” викриття з антисемітським змістом. Коли Гітлер 1933 року прийшов до влади, “Дер Штюрмер” уже був одним із найпопулярніших націонал-соціалістичних друкованих видань із щотижневим накладом приблизно 25000 примірників.

Газета, яка у своїй демагогії та пропаганді не знала меж, оголошувала євреїв головними ворогами Німеччини та всього людства. У газети, гасло якої було “євреї – наше нещастя”, у 1938 році тираж сягав майже півмільйона. Завдяки особливій системі продажів і розповсюдження газети, коло читачів було набагато більшим, ніж сам тираж. Спершу газету продавали вуличні торговці та власники маленьких газетних кіосків, а вже згодом газету почали виставляти у вітринах на автобусних зупинках, у торговельних центрах, у парках і заводських їдальнях. Газета оновлювалася раз на тиждень і охоронялася “Штюрмер”-вахтою. Ці вітрини стали звичною частиною повсякденного життя в націонал-соціалістичній Німеччині.

Після 1933 року на приурочених до партійних з’їздів у Нюрнберзі нарадах було запроваджено дев’ять статей зі спеціальних витрат на підняття в пресі таких тем, як: єврейське ритуальне вбивство, єврейський злочинний світ, єврейська світова змова і єврейські сексуальні злочини. Після 1940 року тираж газети сильно впав, частково через брак паперу у воєнний час, хоча Гітлер запевняв, що у “Дер Штюрмера” паперу завжди буде достатньо. Насправді головною причиною зменшення тиражу (він упав до 200 000) було зникнення євреїв із німецького повсякденного життя. Останній випуск “Дер Штюрмера” вийшов 1 лютого 1945 року; у ньому йшлося про дії союзницьких військ, які нібито стали знаряддям міжнародної єврейської змови”.

А ось лише один зразок агресивної публікації нацистського рупора:

“Дер Штюрмер”, 21 травня 1939 року

“Заклик до постійних читачів”

“Найближчим часом у видавництві “Штюрмера” буде випущено велику працю про ритуальні вбивства. З цієї причини ми публікуємо заклик до читачів “Штюрмера” і просимо їх надсилати нам матеріали про ритуальні вбивства, скоєні і в минулому, і в сьогоденні. Ці матеріали мають складатися з повідомлень і бути, наскільки це можливо, проілюстровані картинами (а також – фотографіями). Тексти мають бути бездоганними і з посиланнями на те, звідки взято цей матеріал. Картини, скульптури або гравюри на міді, які відображають ритуальні вбивства або натякають на них, мають бути сфотографовані та доповнені відповідними повідомленнями. Усі (sic) витрати та інші витрати будуть відшкодовані”.

Ось так-то. Зразок картини, що зображає єврея, який вмочує мацу в миску з кров’ю християнських немовлят, буде, геноссе, щедро оплачено. Дійте, дійте, хлопці.

Понад двадцять років “Дер Штюрмер” виховував у своїх читачах дику злобу до євреїв. І не в останню чергу завдяки цій науці ненависті мільйони євреїв були безвинно вбиті.

Що тут додаси?.. Хіба що ось це…

Теплим весняним днем сорок п’ятого року один майор американських військ разом зі своїм водієм об’їжджав на джипі гірські райони звільненої від наци Німеччини. Біля будинку, що стояв на відшибі, він раптом відчув прилив спраги. Зупинивши машину, американець постукав у двері. Йому відчинила молода жінка, яка охоче погодилася напоїти гостя. На розмову, що зав’язалася, із сусідньої кімнати раптом вийшов лисуватий похмурий чоловік. Через кілька секунд майор упізнав його. Адже він був майором контррозвідки і визначив “лисого” як людину, зображену на одній із фотографій нацистських злочинців, яких розшукували союзники. Так був заарештований Юліус Штрайхер. А насмішка долі для нього полягала в тому, що прізвище майора, який заарештував його, було Блітштейн і він був євреєм.

Коло замкнулося. І хоча Юліус Штрайхер особисто нікого не вбив і не віддавав розстрільних наказів, він серед головних військових злочинців за рішенням Нюрнберзького трибуналу був повішений. Уже тоді серйозні люди розуміли, яка вина лежить на тих, хто веде злочинні інформаційні війни.

…Юліус Штрайхер, напевно, сидячи на розпеченій сковорідці в пеклі, намагається вчити чортів основам юдофобії. А Сінуар, якщо випадково таки дістався до гурій, не домагається від них пестощів, а навчає їх, як треба вбивати євреїв. Ні, зовсім не випадково вони обидва згинули в пекло. Їхні спроби знищити євреїв призвели до безславного кінця.

Відплата невідворотна. Ам Ісраель хай! Єврейський народ живий.