Щоденник опричника

| Номер: January 2023

З книги «Захід сонця в коричневих відтінках», 2022 р.

IsraGeo.com

Сергій ГУЛЯЄВ, Санкт-Петербург

Ця книга про найпідлішу і найбруднішу війну – війну без сенсу, без мети, без правил, без честі та без совісті. Цю бійню, розв’язану Путіним проти незалежної та вільної України, російська влада змушує називати «спеціальною військовою операцією». Під абревіатурою СВО путінський режим сором’язливо приховує вторгнення російських військ на територію сусідньої країни, захоплення і окупацію цілих областей європейської демократичної держави, бомбардування крилатими ракетами житлових кварталів Маріуполя, Вінниці та Харкова, де масово гинуть мирні люди, знищуються пологові будинки й лікарні, об’єкти критичної інфраструктури, залишаючи народ України без світла, тепла та води.

Якщо ви живете в Росії, ви не дізнаєтесь про цифри втрат російських солдатів, кількість їх варіюється від тисяч за офіційними джерелами до 100 тисяч за даними України і це лише за один неповний рік війни. Амнезія, безпам’ятство, відсутність реакції росіян на жахливі цифри власних втрат і на масове вбивство громадянського населення в Україні – це симптом серйозної хвороби російського суспільства, яке в масі своїй байдуже і без найменшої тіні співчуття чи співпереживання споглядає за зростаючою катастрофою двох близьких народів.

Автор, розповідаючи про нову російсько-українську війну, продовжує найкращі традиції гуманістичної та антивоєнної російської літератури Віктора Астаф’єва, Миколи Нікуліна, Всеволода Гаршина, Данила Граніна. Пропускаючи весь біль і трагедію цього конфлікту через своє серце, Сергій Гуляєв змушує читача разом з героями цієї книги замислитися над сенсом життя і смерті, над долею країни і світу, над кришталевою крихкістю буття, що раптом опинилося в залежності від забаганки одного божевільного діда.

 

* * *

25 ЛЮТОГО 2022 РОКУ

У нас знову посилення. Всіх підняли по тривозі о 6:00 і о пів на восьму наказали бути на базі. В місті готується мітинг. «Ліберасти» знову каламутять воду. Їм не подобається війна, що затіяв Путін. «П’ята колона» підвела голову і готує бунт проти нашої армії, проти влади. Ці покидьки та виродки тепер збираються виступити за жидобандерівців та нацистів, які захопили владу в Україні. Командир із замполітом зібрали всіх в актовому залі на інструктаж. Це було, щиро кажучи, зайве, ми ж Росгвардія, а не піхота, і так усе розуміємо. Але нам знову в стотисячний раз розповіли про складну ситуацію в країні, про те, що треба згуртуватися навколо президента, не допустити розброду та хитань у суспільстві, запобігти несанкціонованим акціям, вкрай жорстко придушити будь-які вільнодумства та опозиційні наміри.

«Це наш фронт, – сказав командир. – Ми сьогодні в нашому місті воюємо пліч-о-пліч разом з тими, хто за тисячу кілометрів звідси перейшли держкордон і йдуть на Київ, щоб знищити гніздо нацистів, які захопили владу в колись братській країні, проти тих, хто вісім років знищує наших співвітчизників на Донбасі, хто забороняє руським в Україні говорити російською мовою, хто бомбить мирний Донецьк і Луганськ, вбиває старих та дітей. Проти тих, хто здав країну Америці, наповнив її натовськими радниками та фахівцями, хто готує у нас під боком натовські бази і збирається придбати ядерну зброю та засоби її доставки. Усі спроби домовитися й усунути цю загрозу наші західні «партнери» проігнорували, відкинули всі наші мирні пропозиції, і нам нічого не залишається, як силовим методом вирішити остаточне питання з Україною як з державою, що не відбулася, очолюваною блазнем, який захопив владу внаслідок державного перевороту. Превентивні заходи нашого уряду – вимушений крок, якби ми не ввійшли в Україну, завтра Росія була б оголена і беззахисна перед світовою закулісою, яка штовхає українців проти Росії».

Ми всі – дорослі люди, багато хто з нас пройшов війну, все розуміємо. Ми дивимось телевізор і все бачимо самі, нас не потрібно агітувати «за радянську владу». Ми – за нашу армію, за президента! Ми присягали.

 

27 ЛЮТОГО 2022 РОКУ

Сьогодні було все складніше. Ліберасти змінили тактику, збиралися невеликими групами на площах міста і влаштовували несанкціоновані ходи з кричалками та гаслами, йшли навмисно проти руху односторонніми трасами, блокували транспорт, нам доводилося пробиватися крізь зустрічні потоки машин або у важкому обмундируванні бігати за легко вдягненою молоддю, що втікала, вкрай непросто. До того ж багато наших бійців просто не знають міста, понабирали їх із злиденних сіл та селищ, живуть у казармі, рідко вибираються до центру, а якщо й вибираються – лише до найближчого шинку, попити пива. Коротше, все ж таки відловили кілька десятків буйних, але вже тим, хто попався, не позаздриш! Бажання протестувати та підтримувати бандерівців, сподіваюся, відбили надовго. Чоловік десять затягли до нас в автозак. Запам’яталася дівчина з пофарбованим у синій колір волоссям – лесбіянка, по ходу. Поки відпрацьовували «оппів», вона істерила і зухвало намагалася захистити свого бойфренда – чи хто там він їй? Як наслідок – відгребла кийком по спині. «Ого! – обернулася на мене і просичала в обличчя: Ї*ать! Але не так сильно, як мій батько, якщо чесно!» Я їй: “Продовжимо”? Дубцем не став бити, під рукою була півторалітрова пляшка з водою, приклався їй по дурній макітрі. Вона повернулася до Наталі, нашої співробітниці: «Це нормально – бити дівчат?» Наталія їй: “А це нормально – ходити на незаконні мітинги?” Молодець, Наташа, знайшлася!

Ігорьок, мій зам, відтягнув цю Мальвіну за каптур, так що блискавка розійшлася і під розкритою курткою задерлася коротка футболка: «Ти на себе подивись, на кого ти схожа, цицьки висять, як вим’я! Ти на себе подивися, бл*ть! Мавпа ти, на *уй! Яку мету ти бля переслідуєш? Ми від тебе доб’ємося відповіді, ти зараз тут, на підлозі, разом з усіма лежатимеш! Я не подивлюся, що ти жінка, та ти не жінка, ти тварюка! Нам до пи*ди, хто ти!»

Їй би заткнутись, я знаю Ігорка, він ненормальний, у нього з жінками якісь проблеми, з ним краще не зухвалитись. Але мені стало цікаво, чим це закінчиться. Ця дурна й не думала мовчати: “Ви мені загрожуєте?”

«Так, бл*ть, погрожую! Нам до пи*ди! Так, я тобі погрожую фізичною розправою!» Ігорьок приклався кілька разів палицею, і навіть мені стало не по собі від цих звуків по тілу дівчини, по її грудях.

«Знаєте, мені незручно, що я ось без ліфчика, не дивіться на мене так! І не треба – по грудях».

“Я не буду дивитись!” – Ігорьок узяв півторашку з водою і вмочив їй по ребрах, так що дівчину скрючило. З очей її бризнули сльози, але вона з ненавистю подивилася на нього і твердо сказала: “Дякую”. Потім їй кілька разів прилетіло вже по голові. Вона тільки ойкала, зітхала і вже не дякувала. А Ігорьок розпалювався: «Вона, мені здається, кайфує, що ми її пи*димо? Ви подивіться на неї, це ж чмо, бл*ть, маргіналка, на*уй! Нам, бл*ть, Путін сказав, ї*ашити вас на*уй! Долбо*бов! Путін – на нашому боці, ви – вороги Росії. Ви – вороги народу, на*уй! Зараз заї*ашим вас тут – і все! Справу зроблено! Ще й премію за це отримаємо!»

Ігорьок за волосся потягнув дівку в кінець фургона, по ходу прикладаючись півторашкою по спині, по ногах, та упиралася, кричала, що їй боляче, але Ігорка це тільки ще більше заводило, він вторував їй словами з пісні: «Бо-о-ольно, мені боляче! Не вгамувати цей злий біль!.. Боже, та вона не милась тиждень… Та вони всі такі»!

Дівчина намагалася заперечувати: «Та ви ж нас валяли у своєму бруді, ми ж тут уже більше трьох годин! Відпускайте нас!» Ігорьок обурювався: «Та ми через вас, тварин протестуючих, вже третю добу вдома не були!»

Наталя резюмувала цю сцену: «Є*ануті ви всі! Ви – просто є*ануті!»

«Так, – заперечила дівка, – чоловік у вас на очах побиває дівчину, а є*ануті – ми?»

«Так! Ви живете у цій країні, не цінуєте свого щастя і ще проти своєї країни виступаєте! І хто ви після цього?»

Хто вони справді? Хто вони – проплачені іноагенти, одержимі? Революціонери? Софії перовські, бл*ть!

Цього третього дня спецзаходів відловили близько двохсот ліберастів. З тих перших, двох із лишком тисяч затриманих, більшість відправили до спецприймача – вліпили їм по 10–15 діб або обклали 50-тисячними штрафами. Все правильно, заслужили! Суди працювали без вихідних та цілодобово. Знову ж таки – нам на премії з чогось потрібно виплачувати! Премія капнула рівно о 20:00. Саме коли ми займалися цією неформалкою. Дякую партії рідній!

 

6 БЕРЕЗНЯ 2022 РОКУ

Збір по тривозі о 6:00. Знову мітинг? Тривожне передчуття. Ні, не мітинг! Загін отримав бойове завдання: висунутись у повному складі в Україну. Забезпечуватимемо порядок у звільнених містах, допомагатимемо народній міліції боротися з бандерівським підпіллям та охоронятимемо нову народну проросійську владу! Всім обіцяють підвищені бойові відряджувальні, звання учасника бойових дій, нові посади та звання. Візьмемо участь у боротьбі з фашистами, повоюємо, як діди воювали. На збори – рівно день. Техніку вантажимо на залізничні платформи, отримуємо подвійний боєкомплект, сухпайки на тиждень, у ніч висуваємось до Білорусі. Нарешті справжня справа! Хоча з наших не всі радіють такій терміновості. Більшість ще не нюхала пороху. З тих, хто пройшов Чечню, залишилися одиниці, та й ті під різними приводами (поважними, звісно) залишаються на базі.

 

8 БЕРЕЗНЯ 2022 РОКУ

Півтори години доброю дорогою, і ми помахали білоруським прикордонникам, які підняли для нас шлагбаум на прикордонному переході. Ми на війні!

…Дороги явно гірші, ніж у Білорусі, тож почерк стрибає. Але постараюся залишити тут перші враження від зустрічі із «звільненими» місцевими жителями. Зупинились у якомусь селищі, назв ніде немає, всі покажчики збиті чи зафарбовані антиросійськими закликами. Потрібно було дозаправитися, перевірити стан техніки, розім’яти ноги. Навколо зібралися місцеві жителі, хтось вийшов із жовто-синіми прапорами, обличчя злі, лаються, на чому світ стоїть, проганяють нас назад – «на Росію». Якесь бандерівське село! Хоч і схід України – начебто ж Новоросія! Зачистити б цих нацистів, але на нас чекають у великому обласному центрі, який не сьогодні-завтра впаде під натиском наших військ. А з цими потім розберемося! Але настрій після такого прийому був не айс…

…Кохана! Сподіваюся, цей лист і ці записи дійдуть якось до тебе! Не знаю, чи доживу я до світанку… Ми потрапили в халепу, не знаю, чи хтось залишився ще живий із нашого загону. У мене перебито ногу, роздроблені стопи. Джгут на нозі вже більше трьох годин, я знаю, що не можна так довго тримати, але якщо я його послаблю, спливу кров’ю. Нас розстріляли впритул, спалили практично всю техніку, від колони не лишилося жодної цілої машини. Нас добивали з повітря, із землі, з усіх боків. Ігорьок, мій зам, згорів на головню практично на моїх очах, трупи хлопців були розсипані, як горох, по асфальту. Я відповз наскільки міг від колони, але за моїм кривавим слідом мене знайдуть – сто відсотків. На наших сподівань немає – ні зв’язку, ні підтримки, ні розуміння, де ми й де наші. Це кінець! Знай, що я кохав і кохаю тебе. Шкода, що ми все відкладали з народженням дитини до кращих часів… І ще. Якби можна було все повернути до 24 лютого, я б, присягаюся, зняв погони і став на галереї разом із тими, хто протестував проти цього пекла. Чорт! Це мені прилетіло, мабуть, за те дівчисько в автозаку! Ту, одержиму, я тобі про неї розповідав. Не треба було сміятися з неї. Боже, допоможи мені все виправити, дай ще шанс, прошу тебе!

Кохана, ти будеш мене пам’ятати?

 

* * *

На ранок усе догоріло. Вночі пройшов невеликий сніг, усе довкола запорошило – голі обгорілі дерева, дорогу, пролісок. І тільки кістяки машин, що димились, з нерівно написаними знаками «Z» на бортах недоладно стояли чорними коробками, розкидані вузьким шляхом. Хтось – уткнувшись в узбіччя, хтось – поперек дороги, зліплені по двоє і троє, перекривши все полотно траси. Всюди лежали тіла бійців колись знаменитого загону, який славився своєю безстрашністю та рішучістю у боротьбі з масовими маніфестаціями кволих студентів та інтелігентів. Обпалені, згорілі до кісток, розірвані навпіл, з відірваними ногами, руками, головами… І навіть нічний снігопад не зміг прикрити цю страшну наготу людської трагедії, присипати кров, що просочила землю та асфальт.

Бійці загону територіальної оборони обережно обминали машини, чекаючи чи пострілу, чи розриву боєприпасів, що не згоріли, підбирали зброю, старанно відводячи погляд від трупів. Вчорашній вечірній бій був швидкоплинний і страшний. Засідка була успішною для місцевих ополченців, менш ніж за годину вони розправилися з колоною росгвардійців, які розслаблено рухалися, як вони вважали, тилами своїх військ. Усю ніч партизани тримали в прицілах техніку, що горіла. Рідкісні постріли з боку дороги припинилися ще до півночі, але йти вночі до розбитої колони не наважувалися, чекали світанку.

Вранці один з партизанів, старий мисливець, помітив кривавий слід, що тягнувся в бік проліска, і обережно пішов за кілька метрів від нього, прислухаючись і вдивляючись у ліс. Хтось із товаришів гукнув його, але він лише підняв руку і вказівним пальцем потикав у напрямку кривавого сліду на снігу. Ще двоє пішли за ним на відстані метрів тридцяти на всі боки, пригинаючись і страхуючи свого. Той, кого вони шукали, вже не зміг би завдати їм шкоди. Чи то сплив кров’ю, чи замерз – він лежав, втягнувши голову в плечі і підібгавши під себе руки. Його перевернули та з жалем зазначили, що при ньому не було зброї. У кишені лежав паспорт та службове посвідчення, у гаманці – кілька великих та дрібних купюр. У руці був затиснутий, як їм здалося, гаманець. Насилу розігнувши закоченілі пальці, дістали коричневий блокнот, списаний рівним почерком. Трофей виявився нікчемний і був викинутий поряд із тілом. Але старший із трьох підняв і засунув його в кишеню своєї овчиної тужурки.

Того ж дня він віддав блокнот моєму старому приятелю – журналісту-стрінгеру з Америки, який працював у зоні бойових дій на якісь американські чи англійські видання. Брент зняв сторінки і переслав їх мені, щоб я допоміг йому зрозуміти, що там написано. Не знаю, чи знадобиться йому цей нехитрий текст, але мені він чомусь здався дуже важливим. Ці записки не мали назви, і можна було їх залишити так, як і є, – дату і текст. Але ці нехитрі роздуми мені щось навіяли, і в перекладі для Брента я назвав їх «Щоденник опричника».

 

 

 

 

ПРО АВТОРА

Сергій Володимирович Гуляєв народився 23 січня 1962 року.

Служив в Афганістані (1983–1985 рр.) у 58-й Автомобільній бригаді (Теплий Стан, Кабул). На посаді старшого колони провів понад тридцять рейдів по всьому Афганістану. У 1986–1987 роках брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. У 2000–2002 роках – спецкор ТАРС у Чечні.