Крах концепції

Ізраїльські військовослужбовці на місці різанини поблизу кібуца Реїм. Фото: Олександр Ханін
Давид ШАРП
Масштабний напад терористів ХАМАСу на Ізраїль приблизно о 6:30 ранку 7 жовтня застав ЦАХАЛ зненацька, наслідком чого стала страшна бійня цивільного населення. Як таке могло статися і хто винен? На ці та інші найгостріші питання належить докладно відповісти вже після війни. Поки ж головне і єдине завдання – перемога над ХАМАСом
Глава уряду, міністр оборони і низка інших офіційних осіб озвучили заяви, які однозначному трактуванню не підлягають. Проте в ситуації, що склалася, мені видається реалістичним лише один сценарій, а саме – тотальне знищення військових формувань ХАМАСу та “Ісламського джихаду” в Газі, максимально можливої кількості бойовиків, включно з командирами вищої ланки, і військової інфраструктури організацій. Такого результату можна досягти виключно в результаті повномасштабної сухопутної операції, внаслідок якої сектор Гази буде взято під ізраїльський контроль. І горе уряду і народу Ізраїлю, якщо вони хоча б спробують зробити щось інше!
Жодними ударами з повітря, якими б ефективними вони не були, такого результату не досягти. Той, хто вважає, що Газу можна заморити блокадою, щоб уникнути “сухопутки”, живе фантазіями. Облога сектора в дусі Середньовіччя, що супроводжується килимовими бомбардуваннями і масовими артилеристськими обстрілами, – сценарій нереалістичний з об’єктивних причин. І оголошені Ізраїлем заходи блокадного характеру – припинення поставок палива, електрики і води – слід умовно вважати тимчасовими. Якщо вони діятимуть довго і в секторі виникне загроза масштабної гуманітарної катастрофи, Ізраїлю, щоб уникнути звинувачень у військових злочинах, доведеться послабити хватку.
Уже зараз можна і потрібно констатувати, що в наявності колосальний провал ЦАХАЛу та ізраїльської розвідспільноти – здебільшого тієї її частини, до чиєї компетенції належить робота в Газі, тобто АМАНу і ШАБАКа. Армія не змогла впоратися з найбазиснішим завданням – здійсненням ефективної оборони кордону з терористичною квазідержавою, і наслідки виявилися катастрофічними: 7 жовтня – найкривавіший день в історії Ізраїлю і для всього єврейського народу з часів Голокосту.
* * *
Найважливішим аспектом провалу, як уже зазначено, стала розвідувальна складова. Нашим спецслужбам не вдалося отримати інформацію про підготовку операції і терміни її проведення. Боляче визнавати, але планування ХАМАСу виявилося на висоті. У процесі боротьби з Ізраїлем, яка триває вже понад 35 років, ХАМАС багато чому навчився і зміг втілити своє вміння в життя. Озвучено безліч припущень про “іноземний слід” – мовляв, план готували іранці або мало не росіяни. Хоча, звісно, щонайменше непряма участь Ірану і союзних йому сил очевидна. Хоча б тому, що КВІР надає ХАМАСу постійну матеріальну і військову допомогу та бере участь у підготовці бойовиків. Однак реальність, найімовірніше, простіша: ХАМАС і його добірні сили, підрозділ “Нухба”, просто показали свій реальний рівень. Ба більше, якщо розглянути кожен етап їхньої операції, в них немає нічого надприродного. Так, десять бойовиків пробилися в ізраїльський тил на дельтапланах, півтора десятка прорвалися з моря, а основна маса пробила проломи в огорожі. Усе це відбувалося під завісою масованого ракетного обстрілу ізраїльської території, ударів із мінометів і ПТРК по опорних пунктах і з мультикоптерів по засобах спостереження і черговому танку. На користь атакувальників зіграла масштабність дій, їх узгодженість і, головне, повна оперативна і тактична раптовість.
І ось тут ми приходимо, мабуть, до основного досягнення ХАМАСу: як командуванню бойовиків вдалося приховати тривалу підготовку такого заходу від ізраїльських спецслужб. Щодо цього вже з’явилася низка публікацій, зокрема і з посиланням на джерела в ХАМАСі. В них ідеться про те, що про заплановане знало дуже мало людей. Припущу, що лічені особи у військовому і політичному керівництві організації. Вони дотрималися секретності, не тільки не розголосивши інформацію стороннім, але навіть не залишивши так званий “електронний слід”. Останнє не дало змоги ізраїльтянам отримати скільки-небудь важливу інформацію за допомогою прослуховування або перехоплення електронних повідомлень. Величезна маса бойовиків вела рутинну бойову підготовку в рамках своєї спеціалізації: відпрацьовували напад на ізраїльські опорні пункти, танки, літали дельтапланеристи… Усе це ізраїльтяни спостерігали протягом дуже довгого часу, але не сприймали як концентровану підготовку до чогось конкретного. Сьогодні ми розуміємо, що і нещодавнє відновлення заворушень біля огорожі було частиною загального дезінформаційного плану. Під їхнім прикриттям вдалося десь пошкодити паркан, а десь, мабуть, підкласти вибухові пристрої, які спрацювали в потрібний момент. А наші військовослужбовці звикли до того, що біля паркану можуть юрмитися жителі сектору, в яких без особливого приводу стріляти не можна… До речі кажучи, для збереження плану в таємниці краще, щоб про нього не знали і союзники з партнерами – назвіть, як хочете. Хоча не виключено, що іранці або “Хезболла” були тією чи іншою мірою в курсі. І це ще один аргумент не на користь “іноземного сліду”. ХАМАС, граючи на своєму полі, діяв ефективно, і поки що немає жодних причин вважати, що потребував якогось специфічного навчання зі сторони. Тому що нічому особливому і не треба було вчитися. А ізраїльська розвідка не розрізнила ознак того, що щось готується, або неправильно їх інтерпретувала.
* * *
Другий аспект провалу такий: у розвідці, армійському командуванні та політичному керівництві надто зав’язли у відчутті, що повністю розуміють логіку поведінки ХАМАСу і його інтерес. Напередодні трагічних подій існувала концепція, що ХАМАС не бажає великої ескалації, тим паче війни, здатної забрати в нього владу. Мовляв, правлячий у Газі рух хоче лише катарських грошей та додаткових дозволів для жителів сектора на роботу в Ізраїлі. Думати за противника, звісно, необхідно, але ось бути впевненим у його намірах – не можна.
Але й цим усе не обмежується. Якою б ефективною не була розвідка, вона може помилятися або просто не дати результату. Шанс маленький, але він існує. І якщо наслідком проколу може стати справжня катастрофа, то сліпа опора на розвідку неприпустима і мають бути вжиті всі заходи для того, щоб у разі її провалу не сталося катастрофи. У нашому випадку таких заходів вжито не було. Паркан протяжністю 64 км охоронявся малими силами і без дотримання високих стандартів несення служби. Чого варте одне тільки те, що багато солдатів у штабі територіальної дивізії “Газа” не були озброєні, а їхні стволи припадали пилом у збройовій – мовляв, це ж глибокий тил! Того суботнього святкового дня людей на прикордонних базах і опорниках було мало. А ті, хто не ніс чергування, о 06:30, ясна річ, спали…
* * *
Отже, на тлі ракетних обстрілів і вогневого придушення танка та засобів спостереження десять терористів проникають у тил на дельтапланах, ще п’ятнадцять – з моря. Щоправда, з морем їм не пощастило: кілька десятків бойовиків до берега не дісталися і були нейтралізовані ВМФ. Але обидва способи висадки виявилися другорядними, основним став швидкий прорив до огорожі по землі і прокопаним до нього тунелям. Головний компонент інженерного загородження на кордоні з Газою – підземний. Той самий інноваційний паркан, що йде в глибину і оснащений датчиками, призначеними сигналізувати, якщо хтось копає. Однак хамасівці, очевидно, зупинили риття тунелів на такій відстані від паркану, на якій сенсори не “чують”, але при цьому підвели досить близько до нього. Сам же зовнішній паркан, що являє собою міцну сітку заввишки приблизно 6 метрів, без проблем проривається зарядами вибухівки або банальним бульдозером. Що в реальності і сталося.
Основною метою бойовиків став КПП “Ерез” на півночі сектора. Захопивши його, вони відкрили ворота, в які ринули пікапи з терористами, що вирушили до сусідніх населених пунктів і розташованого поблизу Сдерота. Дистанції до мошавів і кібуців вимірювалися сотнями метрів, ніяких військових на шляху не стояло, залишалися лише нечисленні охоронці порядку з патрульної поліції, які не призначені, та й не в змозі протистояти масі відмінно озброєних терористів. На інших ділянках паркану було пробито понад два десятки проломів, у які теж кинулися терористи – на машинах, мотоциклах і квадроциклах. А за ними побігли всі інші охочі взяти участь – від рядових бойовиків до мародерів.
У першій хвилі, що хлинула в проломи, налічувалося приблизно 1500 бойовиків, які розсіялися на величезній території, починаючи від навколишніх кібуців і аж до розташованого за 25 км від Гази Офакіма. Крім захоплення восьми опорних пунктів ЦАХАЛу, важким ударом стала атака не готового до такого розвитку подій штабу дивізії “Газа”, що складається з двох територіальних бригад, північної та південної. А оскільки штаби обох бригад розміщені в тому ж комплексі, що й дивізійний, робота всіх їх була помітною мірою паралізована. Але ж саме до них стікалася вся інформація про те, що відбувається з розташованих уздовж кордону засобів спостереження. У штабі Південного округу, що знаходиться в Беер-Шеві, ці можливості обмежені.
Маса терористів розсипалася величезною територією, а хтось вирушив у далекі рейди, і це ускладнило дії сил спеціального та особливого призначення, які почали прибувати в цей район з усієї країни. Багато бійців перебували не в режимі готовності, а у відпустці, і мали їхати через усю країну. Операція з блокування прориву терористів і початку зачистки проходила в режимі “гасіння пожежі”. Бійці ЯМАМа, “Шальдага”, “Сайерет МАТКАЛ” та інших спецпідрозділів часто прибували, хто як міг, і буквально з коліс кидалися в бій, щоб врятувати мирних жителів або товаришів по зброї. Найбільших втрат бійці сил спеціального призначення зазнали на етапі під’їзду до місця. Терористи встигли підготувати засідки в ключових точках і вздовж доріг, використовуючи кулемети, гранатомети і навіть протитанкові керовані ракети. Наші бійці або висаджувалися з вертольотів, або прибували на звичайних позашляховиках, по яких вівся потужний вогонь. Кулями було пошкоджено чотири вертольоти, включно з одним ударним “Апачі”. Бійці діяли, не маючи розвідданих, часто віч-на-віч із численним і добре підготовленим противником. При цьому на хлопців тиснула та обставина, що вони зобов’язані рятувати мирних громадян, які потрапили в біду. Однак точок, де відбувалася різанина, були десятки, місцевість велика і часто топографічно складна, бойовиків – дуже багато… І, звісно ж, брак інформації, хто, що і де…
Під час великих війн Ізраїлю в минулому силам спецпризначення майже ніколи не знаходилося особливого застосування. Побутувала навіть думка, що, мовляв, це підрозділи для мирного часу, коли здебільшого і проводяться таємні операції в тилу ворога. У цьому плані вони вже зіграли величезну роль. Так от, саме завдяки спецпризначенцям, хоча й не тільки їм, жахлива трагедія не стала ще страшнішою. Однак далося їм це дуже дорогою ціною: найелітніші елітні підрозділи ЦАХАЛу і поліції зазнали важких втрат. Є важкі втрати і серед вищого офіцерського складу, зокрема загинули командири бригади НАХАЛ і спеціального багатовимірного підрозділу в чині полковників.
Командира тренувальної бази “Цеелім” – бригадного генерала Романа Гофмана – тяжко поранили. Перебуваючи вдома в Ашдоді і дізнавшись про напад, він сів у машину і вирушив до Сдерота, де дав бойовикам бій і ліквідував кількох із них.
Найважливішу роль у купіруванні прориву і знищенні терористів зіграли бойові вертольоти “Апачі” і ударні БПЛА. Перші безпілотники “Зік” (“Гермес-450”) з’явилися над місцем подій о 07:00, прилетівши з авіабази “Пальмахім”, і оператори просто жахнулися від побаченого. За їхніми розповідями, ніхто ніколи й уявити собі не міг, що доведеться завдавати ударів по власній території, включно з поліцейською дільницею в Сдероті. Минав час, і все більше операторів – резервістів і регулярних – поверталися на базу, зростала кількість ударників у небі. За лічені години “Зіки” випустили понад 250 боєприпасів, нейтралізувавши сотні терористів та їхніх автомобілів…
Факт, що остаточна зачистка території зайняла багато часу, дивувати не повинен: терористи розсіялися на місцевості і в деяких була можливість зачаїтися. До того ж паралельно із зачисткою тривали спроби прориву на ізраїльську територію малих груп бойовиків – з моря і суходолом. Хай там як, до 11 жовтня можна було говорити, що стадія зачистки власної території фактично була завершена.
* * *
У світлі нинішньої сухопутної операції необхідно зрозуміти, хто протистоїть ЦАХАЛу. Під рушницею у ХАМАСу орієнтовно 40 тисяч бойовиків, об’єднаних у формування армійського типу з чіткою ієрархією і зонами відповідальності. На озброєнні терористів – автомати, кулемети, включно з великокаліберними, гранатомети, ПТРК, зокрема “Корнети” російського виробництва, міномети калібрами аж до 120 мм. Крім того, треба враховувати використання самогубців, масштабне мінування і довгі роки підготовки до оборони. І ще десятки кілометрів тунелів усередині сектору, які забезпечують бойовикам приховане маневрування з можливим заходом у тил силам ЦАХАЛу, що перебувають у Газі.
З інших угруповань варто відзначити “Ісламський джихад” – до 10.000 бойовиків зі схожим озброєнням. Незважаючи на величезну витрату ракет, особливо в перший день, і втрати від ударів ВПС, в обох організацій залишилося багато тисяч ракет, включно з тими, що здатні досягати Великого Тель-Аїва, Єрусалима і навіть північніше.
Площа сектора Гази становить приблизно 365 кв. км. Значна частина цієї території, на якій проживають близько 2 млн. осіб, – дуже щільна забудова. Власне, це і є два ускладнюючих фактори. Діяти в забудові, де противник орієнтується, як у власній кухні, за визначенням непросто. Ну, а наявність мирних жителів стає серйозним обмежувальним фактором у світлі міжнародних норм ведення війни. У цих умовах неможливо повністю реалізувати перевагу ЦАХАЛу у вогневій потужності. Таким чином, дуже важливо видалити жителів з основних районів ведення бойових дій.
В армії існують оперативні плани взяття Гази під контроль – завдання з військової точки зору хоч і непросте, але цілком здійсненне.
За рішенням уряду в перші дні війни було здійснено призов 300 тисяч резервістів, пізніше отримано дозвіл на залучення ще 60 тисяч. Такі кількості мають забезпечити не лише здійснення сухопутної операції в Газі, а й стати відповіддю на загрозу вступу у війну “Хезболли”. Цій організації, як і всій шиїтській громаді Лівану та самій цій країні, є багато що втрачати – війна з Ізраїлем матиме для них катастрофічні наслідки. І все це лише заради задоволення завдати Ізраїлю важких втрат і врятувати ХАМАС… Та й Тегеран створював найпотужніший арсенал “Хезболли” не для цього, а як інструмент утримання Ізраїлю від атаки на іранські ядерні об’єкти або покарання, якщо вона відбудеться. Однак, як показало життя, міркування про те, що вигідно тим чи іншим терористам, має обмежену практичну користь. Треба виходити з найгіршого сценарію, за яким “Хезболла” все ж таки може втрутитися.
Напруга наростає.