РОЗУМУ – ПІВМАТА

| Номер: November 2022

Михайло Френкель

Є голови, на які має сенс одягати лише труси. Цей мій старий гумористичний афоризм пригадався мені, коли я прочитав російські пропозиції, що просочилися в іноземні ЗМІ щодо укладання перемир’я. Ось вони:

  1. Україна визнає Крим російським, Верховна Рада це ратифікує та вносить як поправку до конституції.
  2. З усіх військових доктрин України забирається поняття “країна-агресор” і укладається нейтральний договір про всеосяжну співпрацю, і він ратифікується парламентами обох країн. 3. ЛДНР визнається окремими республіками та їхній суверенітет затверджується усіма країнами — членами ООН.
  3. Херсонська та Запорізька область проводять плебісцит під егідою ООН.
  4. Україна отримує нейтральний позаблоковий статус та гарантії безпеки, які надають усі країни – члени ООН.
  5. Повна демілітаризація України.
  6. На період усіх реформ та імплементації всіх угод на територію України заводиться міжнародний контингент ООН для охорони кордону, атомних електростанцій, портів та аеропортів.
  7. Позачергові вибори до Верховної Ради.
  8. Позачергові президентські вибори.
  9. Повна зміна конституції України та її повна транспарентність, рівноправність для російськомовних та нейтралітет.

 

Ось уже, подумалося, розуму півмата. Захотілося якось глибше прокоментувати кремлівські фантазії. Але згадав, що тут підійде коментар літератора:

 

„Сьогоднішній день – є день найбільшої урочистості! В Іспанії є король. Він знайшовся. Цей король я. Саме сьогодні про це дізнався я. Зізнаюся, мене раптово ніби блискавкою висвітлило. Я не розумію, як я міг думати і уявляти собі, що я титулярний радник. Як могла прийти мені в голову ця навіжена думка? Добре, що ще не здогадався ніхто посадити мене тоді до божевільні. Тепер переді мною все відкрито. Тепер я бачу все, як на долоні. А колись, я не розумію, колись усе було переді мною в якомусь тумані. І це все відбувається, думаю, через те, що люди гадають, ніби людський мозок знаходиться в голові; зовсім ні: він приноситься вітром з боку Каспійського моря“. (М. В. Гоголь, „Записки божевільного“)

 

От і зараз явно по комусь плаче психлікарня.