І ОДИН У ПОЛІ ВОЇН
27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту
Меморіал Голокосту “Яд Вашем” визнав Праведниками народів світу 5595 громадян Голландії. І одного громадянина Сальвадора.
Катастрофу пережили 27 тисяч голландських євреїв. Хосе Артуро Кастельянос Контрерас врятував близько 40 тисяч європейських євреїв.
Полковник сальвадорської армії (який дослужився на 1936 р. до звання начальника Генерального штабу) і дипломат, 44-річний Хосе Кастельянос у 1937 р. був направлений генеральним консулом в Англію, а в 1938 р. – у Гамбург. Дивлячись на те, що відбувається в Німеччині, він звернувся до свого начальства з проханнями про видачу євреям сальвадорських віз, щоб вони могли покинути країну, але отримав відмову. Кастельянос не здавався. У 1939 р. він звернувся з листом до міністра закордонних справ Сальвадору з тим самим проханням, але знову отримав відмову.
Тоді він узяв справу у свої руки. Полковник, всупереч наказам начальства, почав сам роздавати візи і громадянство Сальвадора німецьким євреям, що рятувало їх від нацистських концтаборів.
З 1942 р. і до кінця війни Кастельянос перебував на посаді генерального консула в Женеві. Там до нього і звернувся бізнесмен-єврей Георгі Мандл, виходець із Трансільванії, який і повідав докладно Кастельяносу про важку ситуацію, в якій опинилися він, його сім’я і численні одновірці. Консул почав діяти. Заднім числом він призначив Мандла (під італійським прізвищем Мантелло) першим секретарем консульства і приготував для нього і його сім’ї документи про громадянство Сальвадора. Разом із Мандлом вони надрукували 13 тисяч (!) “свідоцтв про громадянство Сальвадора” для євреїв із Центральної Європи.
Сальвадор вважався нейтральною країною, тому власники цих документів опинялися під захистом Червоного Хреста, а потім і швейцарського консульства в Будапешті. Через налагоджену мережу документи розсилали євреям Франції, Угорщини, Голландії, Словаччини, Румунії. Один такий документ міг врятувати цілу сім’ю, а Кастельяносу і Мандлу вдалося переконати нацистських чиновників, що в країнах Європи нібито є величезна сальвадорська діаспора.
На щастя, з 1944 р. новий президент Сальвадора, на відміну від свого попередника, долучився до захисту євреїв і надав підтримку Кастельяносу.
Після закінчення війни Кастельяноса послали до Лондона, де він перебував на дипломатичній службі до 1972 року, вийшов у відставку в 79-річному віці і повернувся до Сальвадору.
Він жив мирним сімейним життям і про свої справи в період війни не вважав за потрібне розповідати. За свідченням його доньки, “він говорив, що будь-хто на його місці зробив би те саме. Для нього цей вчинок не був героїчним”. У 1972 р. Кастельяноса відшукав знаменитий письменник Леон Уріс, автор роману “Ексодус”, і взяв у нього коротке інтерв’ю; за рік до смерті Кастельянос дав ще коротке анонімне інтерв’ю по радіо. Обидві події залишилися непоміченими. Потім Кастельянос знову продовжував мовчати, і десятиліття потому про рятівника тисяч людей практично ніхто не знав.
Маховик визнання закрутився лише 2005 року, коли в женевському підвалі виявили валізу з більш ніж тисячею сальвадорських документів, і американські дослідники Голокосту почали вивчати механізм порятунку євреїв Кастельяносом. Нині ці свідчення перебувають в експозиції Музею Голокосту у Вашингтоні.
Лише 2010 року, після опитувань врятованих євреїв ізраїльськими дипломатами та зусиллями єврейської громади Сальвадора, Кастельяносу було присвоєно звання Праведника народів світу.
У 2017 р. посольства Ізраїлю і Сальвадору у Ватикані (Кастельянос був віруючим католиком) спільно вшанували пам’ять Хосе Кастельяноса, і на сайті ізраїльських дипломатичних місій з’явився напис: “За часів, коли багато хто проявляв байдужість до людських страждань, він був одним із кількох героїв, що протистояли абсолютному злу у зусиллях із порятунку тисяч євреїв”.
Він наївно вважав, що кожен вчинив би на його місці так само.
Ідеаліст, звісно. І праведник.