Територія ненависті
Історія Гази: від фараонів, філістимлян, стародавніх іудеїв – до наших днів
Мозаїка в одній зі стародавніх синагог Гази – свідчення єврейської присутності і на цій частині Землі Ізраїлю. Фото: Wikipedia /ד “ר אבישי טייכר
Ігор ТОРИК
Історично район Гази ніяким “сектором” не був – а всього лише частиною Ізраїлю, що розділяв свою історичну долю з усім південним узбережжям. Люди тут жили принаймні з періоду Бронзи. У стародавні і не дуже стародавні часи цей майданчик слугував плацдармом для єгипетської армії в набігах у бік півночі.
З філістимлянами – народами, що прийшли з боку грецьких островів – тут виросло одне з їхніх п’яти найбільших міст – Газа. Унаслідок їхньої поразки від рук ізраїльтян більша частина цього народу прийняла юдаїзм і розчинилася серед єврейського населення країни.
Власне, євреї єдиний народ на Близькому Сході, у жилах яких збереглася кров філістимлян.
У період хрестоносців айюбіди уклали з лицарями договір, що не нападатимуть на Ашкелон, якщо християни приберуть з Гази свою фортецю Гадр. Фортецю прибрали, після чого мусульмани захопили Ашкелон, порушивши договір, і це було початком кінця Латинського королівства.
Міста району Гази були населені євреями впродовж століть і тисячоліть, тут будували синагоги – археологи знайшли мозаїку найбільшої синагоги на Близькому Сході із зображенням царя Давида, що відноситься до IV століття нашої ери. У візантійський період з’явилася і важлива християнська громада.
Араби тут стали селитися тільки в наш час, коли ця територія, як і весь Ізраїль, стали частиною Османської імперії. Однак євреїв тут і тоді була більшість. Тут відбувалися важливі події єврейської історії, у XVII столітті проповідував Натан Газський, закликаючи всіх слідувати за Шабтаєм Цві. Єгипет періодично намагався відвоювати цю територію, але турки її собі повертали.
Після поразки Туреччини в Першу світову війну і приходу англійців у Газі починаються страшні єврейські погроми, перший з яких стався в 1929 р. під впливом антисемітських проповідей близького друга Гітлера муфтія Єрусалима Хадж Аміна ель-Гусейні. Євреї тікають звідси, залишаючи свою землю арабам.
Після війни за Незалежність і становлення держави Ізраїль ця територія знову окупована Єгиптом, тоді вона і стає “сектором”. Сектором, звідки виходять терористи-федаюни, які нападали на єврейських фермерів і здійснюють теракти в Ізраїлі.
Ізраїльська армія входить сюди під час Шестиденної війни 1967 р. Тут засновують єврейські сільськогосподарські селища і встановлюють армійські бази, що підтримують на території сектора певний порядок. Присутність армії значно знижує кількість терактів, проте вони все одно продовжують здійснюватися. Єгипет же, своєю чергою, невимовно радий, що позбувся великої кількості людей, які прагнуть не процвітати, а вбивати.
У 2005 р. Ізраїль вирішив вийти із сектору Гази, спробувавши створити якусь модель “Палестинської держави”. Величезна кількість голосів попереджала, що це призведе до масових ракетних обстрілів Ізраїлю, на що Аріель Шарон, архітектор виходу з Гази, заявив, що “тоді ми їх розмажемо по стінці”. Очевидно було, що Ізраїль на це не піде.
Ізраїльтяни, пішовши із сектору, залишили його арабським жителям плодоносні теплиці, виробництва, що працювали, і водопроводи. Ніякої блокади сектора тоді не було. Газа стала вільним, незалежним анклавом (точніше, це навіть не напіванклав – “частина держави, оточена територією іншої держави на суходолі, але має вихід до моря”, оскільки в сектору є кордон із Єгиптом, – прим. ред.).
Здавалося б – живи, будуй, процвітай. Привозь технології, розвивай промисловість, зводь готелі на прекрасних піщаних узбережжях сектора. У Гази були всі шанси стати новим Сінгапуром, міні-державою на кшталт Ліхтенштейну або Сан-Марино. Однак усі залишені виробництва були тут же варварськи знищені, а всі кошти пущені на виробництво зброї.
Наприклад, Франція подарувала сектору 60 мільйонів євро на будівництво водопроводу. Однак труби цього водопроводу були тут же порізані на корпуси для ракет. Добрива для сільського господарства перетворені на вибухівку. Цемент використано для будівництва військових бункерів, а не готелів. Але світ, зокрема й Ізраїль, продовжували вливати в Газу гроші.
У 2007 р. у секторі Гази до влади приходить радикальний рух ХАМАС, за який проголосувала переважна більшість жителів сектора. Полетіли ракети, відбулися кілька послідовних операцій, покликаних втихомирити обстановку, але не вирішити проблему, зрозуміло, що ні до чого не призвели. У Газу таємними тунелями на кордоні з Єгиптом (їх понад 2000) почала надходити російська та іранська зброя. Ось тоді-то Ізраїлю і довелося ввести часткову блокаду сектора, щоб не допустити туди потужну зброю або компоненти для неї. Не допомогло. Ізраїльські уряди, всі до єдиного, вважали, що стрілянина по порожніх сараях (мешканців попереджали заздалегідь) – достатній захід, щоб тримати ХАМАС і його братів – “Ісламський джихад”, “Бригади мучеників Аль-Акси” і т. д. – у вузді. І в результаті ми отримали 7 жовтня 2023 р.
Після різанини, влаштованої жителями Гази (більшість не були професійними бойовиками ХАМАСу), відрізання голів єврейським немовлятам, розпорювання животів вагітним жінкам, спалювання живцем дітей населення сектору влаштувало стотисячні демонстрації радості в кожному місті сектору. Запускалися феєрверки, на вулицях роздавали цукерки. Такої страшної різанини євреїв не було з часів Голокосту, та й то – варварство жителів Гази багато в чому перевершило дії нацистів.
Ізраїль оголосив війну. Як то кажуть, розмах був на рубль, головне, щоб удар був не на копійку… Цілком очевидно, що м’якими заходами не обійтися. Ми розуміємо, що внаслідок наших дій постраждають діти Гази. Але якщо ми цього не зробимо, постраждають наші діти. Різанина єврейських немовлят повториться. За такого сумного вибору нам наші діти ближче і важливіше. Нам просто не залишили іншого шляху. Гарного вирішення проблеми немає. І шкода, що світ цього досі не розуміє…
