Давид ШАРП: На переломі
Упродовж 2024 року, що завершився, Ізраїль із різним ступенем інтенсивності продовжував війну на семи фронтах – Ліван, Сирія, Ірак, Іран, хусити, Іудея із Самарією та Газа…
Фотоілюстрація: прес-служба ЦАХАЛу
Розпочався рік у дуже кепському становищі – занадто свіжою була травма національного масштабу, отримана 7 жовтня 2023-го. Але сьогодні можна з упевненістю сказати, що він став для Ізраїлю переломним: ситуація змінилася на користь єврейської держави.
Почнемо з протистояння з ХАМАСом. З одного боку, владу організації в Газі повністю не знищено, і сто наших заручників (за неофіційними ізраїльськими оцінками, серед живих із них тільки половина) перебувають у неволі в терористів. З іншого боку, військовий потенціал противника помітною мірою розгромлено. Ізраїль знищив першу двійку в зарубіжній ієрархії ХАМАСу – Салаха аль-Арурі в Бейруті та Ісмаїла Ханію в Тегерані. Ліквідовано майже все керівництво ХАМАСу в секторі, починаючи з лідируючої трійці Ях’я Сінуар – Мохаммед Деф – Маруан Іса. Найважливішим кроком на цьому напрямі стала сухопутна операція в Рафіаху. І річ не тільки в тому, що взявши під контроль так званий Філадельфійський коридор, Ізраїль кардинально підрубав потенціал контрабанди озброєнь із Єгипту до Гази і фактично розгромив місцеву територіальну бригаду ХАМАСу.
Річ у тім, що операції в Рафіаху передував грубо маніпуляційний міжнародний тиск, насамперед з боку США. Наводилися найрізноманітніші “доводи”, головний з яких – гуманітарна катастрофа, яка нібито станеться більш ніж із мільйоном переміщених осіб, що зібралися в тому районі. Як показало життя, ніякого мільйона там, найімовірніше, не було і ніякої гуманітарної катастрофи не сталося. Зате Єрусалим здобув надважливу стратегічну перемогу, довівши, хоч і з запізненням, світові і – головне – своїм противникам: якщо на кону життєво важливі інтереси, ми не поступимося навіть під пресингом США.
Наразі ЦАХАЛ не здійснив загальновійськову операцію лише в центральних населених пунктах Гази – Нусейраті та Ель-Бурейджі. Найімовірніше, тому, що там перебувають заручники, а також чимала кількість переміщених осіб. Загалом же ХАМАС у Газі, де тепер панує Мохаммед Сінуар, рідний брат Ях’ї Сінуара, перебуває у дуже тяжкому стані. Кількість знищених хамасівців і бойовиків інших організацій перевищує 20 тисяч, захоплені живими обчислюються тисячами. Ракети, мабуть, не виробляються, у ХАМАСу та “Ісламського джихаду”, за оцінками, залишилися мізерні їхні запаси. Так, є серед них і поодинокі далекобійні, але загалом інтенсивність обстрілів із Гази кількісно поступається тій, що спостерігалася до так званого розмежування 2005 року.
Чи вдасться нам зберегти тенденцію успішного просування, або ж ми частково відкотимося назад? Дуже багато чого в році, що настав, залежатиме від політичних рішень керівництва Ізраїлю.
* * *
На ще одному фронті – в Юдеї та Самарії – поки складно говорити про перелом, але результат дій минулого року був послідовно позитивним. Так, довелося задіяти значні ресурси, але спільна робота силових структур країни призвела до помітного скорочення кількості терактів і знищення значної кількості терористів. Про третю інфтифаду, якою нас лякали, особливо в перші місяці війни, годі й говорити.
Ізраїльський пресинг у цьому неспокійному районі має бути продовжено, інакше погіршення ситуації гарантовано.
* * *
На ліванському фронті Ізраїль здобув перемогу над “Хізбаллою”, яка, втім, аж ніяк не знищена і навіть не можна сказати, що повністю розгромлена. Проте ЦАХАЛу і “Моссаду” вдалося майже виконати завдання максимум у справі знищення військової і військово-політичної верхівки організації. Це стало можливим завдяки успішній роботі розвідки протягом усього періоду, починаючи з 2006 року. Те саме стосується і знищення приблизно двох третин вогневого потенціалу “Хізбалли”. Особливої згадки варта операція з пейджерами та іншими приладами зв’язку, яка мала без перебільшення колосальне значення. На увагу заслуговує і сухопутна операція в Південному Лівані, де спочатку було обрано мінімалістський сценарій зі знищення місць зосередження противника поблизу ізраїльського кордону, який потім було дещо розширено. На мій погляд, мінімалізація була помилкою, адже в іншому разі вдалося б завдати терористам набагато більшої шкоди.
Так чи інакше, іспитом буде рішучість Ізраїлю вимагати нейтралізації порушень “Хізбаллою” угоди про припинення вогню, а якщо вимоги не допоможуть, застосування сили.
Напавши на Ізраїль 8 жовтня, “Хізбалла” постійно твердила про ув’язку бойових дій на ізраїльській півночі з протистоянням у Газі. Відмовившись від неї, ліванські терористи відмовилися і від головної мети війни, – і це одна з найважливіших ознак їхньої поразки. А з падінням режиму Асада в Сирії ситуація для “Хізбалли” ускладнилася ще більше. Тепер вона позбавлена і сирійського тилу, і сухопутного зв’язку з Іраном. Ба більше, на тлі сирійських подій, можливо, набудуть нового імпульсу внутрішньоліванські противники “Хізбалли”.
* * *
Падіння режиму Асада в Сирії набуло величезного значення для Ізраїлю і всього регіону. Обумовлене воно чотирма факторами. По-перше, це ретельна підготовка повстанців до бойових дій. По-друге, глибоке загнивання режиму і розслабленість регулярної армії. По-третє, війна в Україні, внаслідок якої допомога Росії Асаду з 2022 року скоротилася, і оперативно прийти на допомогу союзнику Москва вже просто не могла. По-четверте, активні дії Ізраїлю проти “Хізбалли” і проіранських (іранських) сил у Сирії призвели до різкого зниження потенціалу цієї найважливішої опори режиму. Незважаючи на демонстративний прагматизм і поміркованість нової влади, вектор розвитку Сирії поки абсолютно неясний. Тому такого величезного значення набули дії ЦАХАЛу, спрямовані на контроль над буферною зоною і знищення найнебезпечніших озброєнь і боєприпасів, що залишилися в країні після Асада.
* * *
На іракському фронті Ізраїлю належала роль майже виключно сторони, що приймає (удари). Місцеві проіранські сили взяли на себе відповідальність за більш ніж триста атак проти єврейської держави, тоді як Ізраїль, згідно з іноземними ЗМІ, завдавав ударів по об’єктах на території Іраку лише зрідка. Проте до кінця листопада стало відомо, що іракці вирішили припинити вогонь, побоюючись близьких до реалізації загроз нанесення істотних ударів по їхній країні: американці повідомили своїм партнерам в Іраку, що більше не в силах утримувати Ізраїль від рішучих заходів. Утім, реальна стійкість рішення Багдада поки неясна.
* * *
А ось атаки на Ізраїль, здійснювані єменськими хуситами, йшли по наростаючій. У цьому контексті варто відзначити ізраїльські удари по далекому Ємену, затримка з якими, так само як і недостатня їхня частота, були помилковими. Втім, і тут не обійшлося без американського тиску.
* * *
Ні для кого не секрет, що обстрілювати Ізраїль і загрожувати судноплавству в Червоному морі хусити навряд чи стали б без активної допомоги Ірану. І тут ми приходимо, що називається, до “кореня зла”. На іранському фронті за минулий рік відбулися дуже серйозні зміни. Після довгих десятиліть гібридних протистоянь сторони обмінялися прямими ударами. При цьому іранці двічі піддали Ізраїль масованим ракетним обстрілам.
Сьогодні можна однозначно стверджувати, що вирішальні раунди ще не відбулися. ХАМАС майже розгромлений і вже не має істотного потенціалу, “Хізбалла” різко ослабла і, можливо, надовго вибула з гри. Режим Асада – важлива ланка в “осі опору” – упав. А режим аятол позбувся багаторічних вкладень у союзників, опинившись у дуже невигідній військово-політичній ситуації. Нахабство, продемонстроване Іраном і його союзниками від початку Війни Залізних мечів, поставило ізраїльське керівництво перед непростою перспективою активного розв’язання “іранської проблеми”, особливо у світлі ядерної складової загрози. У світлі перерахованого вище та обрання Дональда Трампа президентом США є підстави вважати, що події 2024 року стануть лише свого роду прологом до того, що станеться на надважливому іранському напрямі у 2025-му.
