Бахрам Гур і аятоли
Фото: Polskie Radio
Михайло ФРЕНКЕЛЬ
Багато шуму. А з чого?
Худорлявий чоловічок, бризкаючи слиною, кричить із трибуни про те, що нібито глава підрозділу по боротьбі з Ізраїлем іранської спецслужби “Кудс” є… ізраїльським шпигуном. Чоловічок у люті, ось-ось його зведе з розуму.
А, так це ж Махмуд Ахмедіджад, колишній президент Ірану років 20 тому. Живий курилка! І зловтішається, як у минулі роки. Пам’ятається, виступаючи на “глибоко науковій” конференції “Світ без сіонізму”, що відбулася в Тегерані, він патетично проголосив: “Ізраїль слід стерти з карти світу. Про це говорив нам наш учитель імам Хомейні. Заснування Держави Ізраїль стало актом міжнародної агресії проти ісламу. Ісламський світ не дозволить, щоб його історичний ворог перебував усередині нього. Результат війни, що тривала сотні років, втілиться у створенні держави Палестина і знищення Ізраїлю”.
Минули роки. Ахмедіджад уже не при владі. Але, як і раніше, гавкає на Ізраїль. Дивишся на цього мерзенного коротуна і згадуєш, що в Ірані колись були зовсім іншого вигляду правителі…
Одного разу на урочистому прийомі з якоїсь там нагоди перський шахіншах (цар царів) Єздігерд І запримітив красиву дівчину. Її звали Шошандухт. І незабаром вона опинилася в гаремі повелителя. Їхній син Бахрам був видним чоловіком. І яким ще рішучим і сміливим! Після смерті батька йому в боротьбі за шахський трон довелося зійтися з принцом Хосровом. Долю царства вирішили своєрідно: шахську корону (Кулах) поклали між двома левами і запропонували претендентам підняти її. Наляканий Хосров утік із місця поєдинку. А Бахрам, схопивши в руки величезну палицю, убив нею обох левів і, піднявши корону, поставив її собі на голову. Так він став Бахрамом V, найзнаменитішим із шахіншахів династії Сасанідів. Згодом він отримав прізвисько Бахрам Гур. Чому Гур? Так у Персії називали непарнокопитну тварину – чи то коня, чи то дикого віслюка, відомого своєю неабиякою витривалістю в плотському коханні. Ось і Бахрам, якщо вірити легендам, окрім усіх інших чеснот, славився тим самим. Так, були люди в наш час…
На відміну від Амедіджада, нинішній іранський президент Масуд Пезешкіан нібито готовий до компромісів і миротворчості. Я пишу “нібито”, тому що в будь-якому разі все в іранській внутрішній і зовнішній політиці вирішує не він, а верховний духовний лідер, запеклий мракобіс аятолла Хаменаї. Проте, Пезешкіан виявився, очевидно, президентом не випадково. У складній для країни ситуації іранським верховодам захотілося пограти в якісь політичні ігри. І коли попереднього президента, реакціонера і путінського приятеля Раїсі ліквідував ізраїльський суперагент Елі Коптер, на перший план було висунуто “ліберала” Пезешкіана. Світовій спільноті аятоли кажуть: “Подивіться, він же ліберал! До того ж, навіть не перс. Ми поважаємо нацменшини”. Пезешкіан – етнічний азербайджанець.
До речі, в Ірані азербайджанців живе більше, ніж у самому Азербайджані. А територія, на якій вони компактно мешкають, помітно більша за Азербайджан. У Баку давно вже сплять і бачать возз’єднання і перетворення країни на Великий Азербайджан. Саме тому шиїти-азербайджанці дружать не з шиїтським Іраном, а з сунітською Туреччиною. І передбачається, що великі розбірки тут ще попереду.
Поки ж Пезешкіан грає в демократи. На засіданні Генеральної асамблеї ООН він заявив, що Тегеран готовий припинити ядерне протистояння із Заходом і закликав зупинити війни в Україні та на Близькому Сході шляхом діалогу. Іран, заявив він, хоче переговорів із Заходом у зв’язку зі звинуваченнями в тому, що він постачав Москві балістичні ракети. Він зазначив, що Тегеран не постачав Москві ці боєприпаси, а також повідомив, що Іран ніколи не підтримував російську агресію проти України.
Ба більше, Пезешкіан заявив, що Іран готовий скласти всю зброю, якщо Ізраїль готовий зробити те саме. “Ми не хочемо воювати”, – заявив він.
Ех, свіжий переказ, та віриться насилу.
Лукавить дядечко. Ось і за даними американської розвідки ракети Росії іранці таки поставляли.
Словом, хорошою міною за поганої іранської гри на Близькому і Середньому Сході аятоли нікого не обдурять.
Не можна також ігнорувати ще один дуже важливий внутрішньополітичний фактор у житті сучасного Ірану. У людини, яка спостерігає телесюжети про антизахідні та антиізраїльські демонстрації в Тегерані, може скластися враження, що, як і сорок років тому, переважна більшість іранців сліпо вірить аятолам і будь-якої миті готова пронести зелений прапор ісламу по всьому світу.
Однак багато нейтральних спостерігачів, які побували в країні останніми роками, зазначають, що насправді значна кількість іранців, і насамперед молодь, релігійним фанатизмом не страждає. Крім того, голову знову починають піднімати родовита знать і рафінована інтелігенція, що тяжіє до спогадів про доісламську велич стародавньої Персії, яка століттями правила на величезних просторах Сходу. Стародавня Персія справді була великою державою, чому значною мірою сприяла віротерпимість її правителів. У тій давній імперії знаходилося місце багатьом народам. Зокрема й євреям. Втім, багато людей старшого покоління добре пам’ятають, що Іран і за останнього шаха Реза Пехлеві мав досить непогані стосунки з Ізраїлем. У ті роки ізраїльтян та іранців пов’язували не тільки ділові, а й дружні контакти.
І як тут знову не згадати Бахрама Гура. Річ у тім, що його мати Шошандухт була дочкою єврейського ексіларха – глави місцевої іудейської громади. Отже, найзнаменитіший шахіншах із династії Сасанідів був галахічним євреєм. І якби він жив зараз, мав би право на алію.
Жарти жартами, але навіть в умовах нинішньої суворої війни є надія, що режим середньовічних мракобісів в Ірані не вічний.
