Остання атака юнкера Шапіро
Євреї та штурм Зимового
Володимир ХАНЕЛІС
Де, коли і яка історична подія обходилася без євреїв? Ніде, ніколи й жодна. Євреї були завжди й усюди. Євреї брали участь і в епохальному штурмі Зимового палацу в Петрограді 105 років тому. І не має значення, що самого штурму не було. Не було кровопролитної битви (загинули 6-7 осіб), не було барикад, фронтальної атаки… Це вже потім, через роки, було створено міф, придумано легенду, написано книги, намальовано картини (художник Кузнєцов “Штурм Зимового палацу”), знято фільми (режисер Ейзенштейн “Жовтень”) тощо.
В будівлю палацу, де засідав Тимчасовий, дуже демократичний, але безвільний уряд, натовп матросів, червоногвардійців і солдатів проник (після кількох безуспішних атак з боку Палацової площі) через незачинені та незахищені двері з боку Неви. Та й сам палац і уряд, як з’ясувалося за два дні до повстання більшовиків, захищати не було кому…
Кадрові офіцери не хотіли вмирати за “зрадників-соціалістів”, а більшу частину військових частин розпропагували більшовики. Зимовий палац захищали дві-три роти юнкерів 2-ї Петергофської та 2-ї Оранієнбаумської шкіл прапорщиків, Школи прапорщиків Північного фронту та Інженерних військ, Михайлівського артилерійського училища, 137 ударниць 1-го Петроградського жіночого батальйону смерті (серед них було декілька євреєк), 40 Георгіївських кавалерів-інвалідів, якими командував капітан на протезах, — всього близько 1500 осіб. Залишили захисників Зимового палацу, забравши з собою гармати, взвод Костянтинівського артилерійського училища та кілька сотень козаків. Козаки кричали: “Коли ми сюди йшли, нам казок наговорили, що тут мало не все місто з образами, а насправді виявилося – жиди та баби…!”
Серед юнкерів справді було чимало євреїв. Вони, завдяки Лютневій революції та Тимчасовому уряду, отримали право вступати до військових училищ та школи прапорщиків. З цієї причини в мемуарах про захист Зимового часто трапляються прізвища юнкерів Фельдмана, Шварцмана, братів Епштейнів, Немировського, Шапіро… До останнього ми ще повернемося.
Одним з керівників захисту Зимового палацу був давній соратник по партії есерів глави Тимчасового уряду Керенського Петро (Пінхас) Мойсейович Рутенберг – заступник губернського комісара, помічник уповноваженого уряду щодо “заволодіння порядком у Петрограді”. Народився він 1878 року в м. Ромни Полтавської губернії. Інженер, політичний діяч, активний учасник російських революцій 1905 та 1917 років.
Зупинимося лише на одному, найвідомішому епізоді його революційної біографії. Дев’ятого січня 1905 року за завданням партії Рутенберг взяв активну участь в організованій священником Георгієм Гапоном ході робітників до Зимового палацу, щоб вручити цареві Петицію про потреби народу. Демонстрація була розстріляна солдатами – “Кривава неділя”. Того дня Петро Рутенберг урятував Гапону життя. Він витяг його з натовпу, збрив йому бороду, обстриг довге волосся і перевдягнув у простий одяг. Потім вони разом втікли за кордон.
Але через рік Гапон зізнався Рутенбергу, що він агент поліції, і став пропонувати співпрацювати з охранкою. Повідомивши про це керівникам партії есерів, Рутенберг запросив Гапона на заздалегідь зняту дачу в селищі Озерки під Петербургом, де той був повішений бойовиками партії.
Ім’я Петра Рутенберга добре відоме й будь-якій людині, яка цікавилася новітньою єврейською історією. Він – один із керівників сіоністського руху, організаторів Єврейського Легіону та Американського єврейського конгресу (1914-1915).
Після взяття Зимового палацу Рутенберг, разом з міністрами Тимчасового уряду, був заарештований (про особу людини, яка його заарештувала, ми ще розповімо) і відсидів у Петропавлівській фортеці шість місяців. Звільнений за клопотанням М.Горького та О.Коллонтай.
1920-х років Петро Рутенберг, який емігрував з Росії, домігся від британської влади концесії на електрифікацію підмандатної Палестини, побудував тут перші електростанції, створив і очолив існуючу й донині в Ізраїлі Електричну компанію.
…Та повернімося до Петрограда 1917 року. Вечір з 25 на 26 жовтня, близько 20.00. До обложених, на запрошення делегата Оранієнбаумської школи юнкера Кисельова, для переговорів про здачу приходить комісар Військово-Революційного комітету Григорій Ісаакович Чудновський. Він і Кисельов були одразу ж заарештовані. Але пізніше на прохання юнкерів, які гарантували своїм “чесним словом” Чудновському недоторканність, їх було відпущено. Особа Чудновського маловідома навіть професійним історикам. Тому зупинимося на його біографії детальніше.
Він народився 1890 року в Катеринославі (нині Дніпро) у сім’ї адвоката. В революційному русі з 15 років. Меншовик. Заарештований 1910 і засланий до Сибіру. 1913 року втік за кордон. 1916-го разом із Л.Д.Троцьким опинився у США. Ось як згадував про нього у своїх мемуарах Лев Давидович: “…про Чудновського треба сказати хоч кілька слів. Він помер надто молодим (1918-го, – В.Х.), і саме тому молодь не знає його. Це був ентузіаст. Як нерідко буває з молодими ентузіастами, він за спокійних часів приховував своє горіння за видимістю зовнішньої витримки, майже безпристрасності. Він дуже серйозно займався питаннями марксистської теорії. Але за першої великої зовнішньої нагоди Чудновський спалахував з ніг до голови. Після прибуття з Америки разом зі мною (на початку травня 1917 р.) він як військовозобов’язаний за віком вступив до армії Керенського і невдовзі завоював керівне становище в одному з корпусів. З першого дня Жовтневої революції він уже не розлучався з гвинтівкою. Під Пулковим, у бою з козаками Керенського та Краснова, Чудновський командував одним із загонів: не тому, що знав військову справу краще за інших, а тому, що був рішучіший і мужніший за інших. Поранений кулею і ледь долікувавшись, знову пішов на лінію вогню і вже не виходив з неї. Оскільки найгарячіше на той час було в Україні, то Чудновський опинився саме там. У лавах партизанів він бився з німецькими окупантами та військами Ради, яка засудила його до страти, але не встигла повісити. Червоні війська, що вступили до Києва, звільнили Чудновського (призначений комісаром Києва у цивільних справах, – В.Х.) Але ненадовго. Він загинув під час відступу з Харкова”.
…Та повернімося знову до Петрограда 1917 року. Ніч з 25 на 26 жовтня. Захисники Зимового палацу вже відбили кілька атак. Парламентарі на чолі з Чудновським із новим ультиматумом ще раз з’являються серед обложених. У цей час натовп матросів, червоногвардійців, солдатів і просто роззяв вривається, як уже було сказано вище, до палацу через незахищені двері з боку Неви. За ними інший натовп вривається до Зимового з боку фасаду, і вони, розносячи все на своєму шляху, розтікаються коридорами, кімнатами й залами. Начальник оборони палацу підполковник Ананьїн посилає поручика О. П. Синегуба до уряду з повідомленням про вимушену здачу Зимового.
…Все скінчено. Зимовий взято. О 2 годині 10 хвилин 26 жовтня міністрів Тимчасового уряду та захисників Зимового заарештовано. Заарештовував їх разом з Антоновим-Овсієнком, який командував штурмом, Григорій Чудновський. Серед затриманих та відправлених до Петропавлівської фортеці був, як я вже згадував, і Петро Рутенберг. Цікаво, чи спілкувалися тієї ночі, чи розмовляли євреї-земляки (обидва народилися в Україні), два комісари, білий та червоний — Петро Мойсейович та Григорій Ісаакович?
…А де ж був тої ночі, що увійшла в історію, юнкер Шапіро? На жаль, він в історію не увійшов… Але його згадує у своїх мемуарах поручик Синегуб. Офіцер і дворянин, він розповідає про те, як юнкер Шапіро стояв на варті біля входу в кімнату, в якій засідав Тимчасовий уряд, і як він разом із юнкером Шапіро кинувся в останню атаку, захищаючи Російську державу.
