Погром… Как много в этом звуке…
“Пошуки євреїв” у Махачкалінському аеропорту. Фото: BAZA
Михайло ФРЕНКЕЛЬ
Погром… Как много в этом звуке
Для сердца русского слилось!
Как много в нем отозвалось.
(Майже за Пушкіним)
Крики, тупіт, перекошені морди мерзотників, які трощать все наліво і направо в аеропорту Махачкали. Дика стихія…
Ну що ви, громадяни, яка там стихія! Ще з чорносотенних часів царської Росії ніщо не було так добре сплановано і вміло організовано, як “стихійний єврейський погром”. Тому тьма свідчень в історичній літературі. Ось і нинішні події в Дагестані відбувалися з явної подачі російських спецслужб. Про це свідчить і те, що в підбурюванні до погрому в Росії поспішили звинуватити… ХАМАС? Ну що ви, як можна! Марсіан? Мабуть, не додумалися. “Підбурювачами” виявилися… ну звісно ж, бЕндерівці! Здійснили свій підступний задум через якийсь сайт. І їм у Дагестані відразу ж повірили? Киньте смішити мої капці, як кажуть в Одесі. Незграбна робота гебні останніх десятиліть існування “совка” – типовий почерк нинішнього ФСБ.
Не можна, звісно, скидати з рахунків і те, що погромні настрої в мусульманському регіоні, де завжди відбувалася гризня між народностями, які його населяють, могли виникнути і під впливом антиізраїльської пропаганди, характерної для нинішніх російських ЗМІ.
Однак для “хорошого” погрому потрібен і відповідний контингент. А він не завжди і не скрізь буває. Дивлюся на відеокадри з Махачкали і згадую.
1990-й рік. Києвом, як таргани смітником, розповзаються чутки про єврейський погром, який має розпочатися з мітингу Народного Руху на площі біля Олімпійського стадіону.
Напередодні призначеної дати в Будинку кіно відбувся концерт, наприкінці якого на сцену вийшла акторка Раїса Недашківська, красуня українка, яка зіграла в знаменитому фільмі “Комісар” молоду багатодітну єврейську жінку з бідної сім’ї. Схвильованим голосом Недашківська говорила про те, що невже в нашому місті можуть статися страшні події часів громадянської війни, цьому потрібно рішуче протистояти! Наприкінці її виступу зал встав, хтось заспівав знамениту пісню Окуджави “Поднявший меч на наш союз…”, яку називали гімном інтелігенції.
Наша сім’я жила за три квартали від стадіону. Тому вранці призначеного дня погрому я вирішив піти на мітинг і подивитися, що ж там буде. Свою дружину, не-єврейку, яка не хотіла пускати мене на мітинг, я заспокоїв, сказавши, що їй і донькам нічого не загрожує, але про всяк випадок краще їм усім не виходити на вулицю.
Прийшовши на мітинг, я одразу побачив “передпогромну” обстановку: біля трибуни поруч із кількома українськими прапорами, які тоді були ще в дивину, я виявив ізраїльський прапор. Незабаром із промов стало зрозуміло, що ніяким єврейським погромом і не пахне. Тож схибили цього разу товариші з “контори”. Не знайшлося у них відповідних людців для погрому. Це стало ще зрозуміліше, коли міцні хлопці з Руху загорнули геть представників російського антисемітського шовіністичного дивізіону “Пам’ять”, які збиралися розгорнути в Україні свою агітацію.
Минули роки. Україна “докотилася” до того, що обрала своїм президентом етнічного єврея. А негідник, який править у Росії, нещодавно заявив, що в нього стискаються кулаки, коли він бачить кадри бомбардувань Гази. І це говорить тип, який віддав свого часу команду зрівняти з землею килимовими бомбардуваннями Грозний і сьогодні наказує своїм військам знищувати українські міста. Немає меж його цинізму!
Міф про нібито добре ставлення Путіна до євреїв розвіявся. Коли я чув сентиментальні розповіді про його добрі почуття до свого тренера з дзюдо, то згадував про те, як Гітлер дав команду есесівцям відвезти до Швейцарії старого доктора, який лікував колись матір фюрера, та й його самого. Яку долю Гітлер приготував іншим євреям, ми добре знаємо.
І наостанок – питання: а навіщо Путіну знадобився єврейський погром? Можливо, на цю думку його наштовхнули ізраїльські політики, які весь час повторювали, що з Путіним не треба сваритися, бо в нього можуть опинитися в заручниках 130 тисяч євреїв, які все ще живуть у Росії. І що тепер? Таки опинилися?
Історія не раз показувала, як небезпечно загравати з дияволом. Сьогодні, коли на вулицях Москви на запитання, чи можливий у столиці єврейський погром, деякі перехожі відповідають, що так, можливий, – стає цілком зрозуміло: такі ігри до добра не призведуть.
