Четвертий єврей на чолі П’ятої республіки
Габріель Атталь
Йосип ТУРОВСЬКИЙ
9 січня поточного року прем’єр-міністром Франції було призначено 34-річного Габріеля Атталя. Він працював міністром освіти в кабінеті своєї попередниці Елізабет Борн, яка пішла у відставку через незгоду з ініціативами президента Емманюеля Макрона з питань імміграції.
Для нас особливий інтерес становить та обставина, що і в Габріеля Атталя, і в Елізабет Борн батьки євреї. Від цього і будемо відштовхуватися.
Двічі рекордсмен
Новий прем’єр-міністр Франції вже встановив одразу два досягнення на своїй високій посаді: Габріель Атталь став наймолодшим прем’єр-міністром країни за всю історію і першим, хто є відкритим геєм. Але, як то кажуть, ми любимо його не за це.
Покійний батько Габріеля, юрист і кінопродюсер Ів Атталь, був євреєм, народженим у Парижі в сім’ї сефардів з Тунісу з боку батька і євреїв з Ельзасу – по материнській лінії.
Щоправда, мати Атталя, уроджена Марі де Курісс, етнічна гречанка, нащадок білоемігрантів з Одеси, виховала майбутнього прем’єра і трьох його сестер у православній вірі. Однак сам Габріель в інтерв’ю журналу Liberation 2019 року повідомив: “Мій батько сказав мені: “Можливо, ти православний, але ти будеш відчувати себе євреєм усе своє життя – головним чином тому, що ти будеш страждати від антисемітизму через своє прізвище”.
Так, у Франції, куди свого часу з колишніх північноафриканських колоній (Алжир, Туніс, Марокко) переїхали сотні тисяч євреїв, народ миттю визначає, ким є люди з прізвищами на кшталт Бенаїм, Абекассіс, Накаш або Атталь. Прізвище Атталь походить від арабського слова, що означає “носій”. Одним з його знаменитих носіїв є Жак Атталі, економіст і політик, перший голова “Європейського банку реконструкції та розвитку”. Втім, в даний час маса французьких євреїв – вихідців з країн Магрибу репатріюється до Ізраїлю, рятуючись від антисемітизму, що захлеснув країну.
Сам Габріель Атталь торік розповів виданню Le Monde, що хоча він і досі святкує православний Великдень, але більше не вважає себе релігійним вірянином – почасти через те, що його батько, чиї родичі постраждали під час Голокосту, одного разу сказав йому: “Б-г помер в Освенцимі”.
Папаша Ів мав рацію у своєму прогнозі: ім’я Атталя було зображено на антисемітському плакаті, виставленому на акції протесту в Парижі під час пандемії. Будучи тоді офіційним представником уряду (так називається посада державного секретаря при прем’єр-міністрі, – ЕО), він засудив “абсолютно огидні порівняння” між нацистськими переслідуваннями і заходами громадської охорони здоров’я, що стало темою протестів проти вакцинації.
Габріель Атталь був міністром національної освіти і у справах молоді з липня 2023 року до ранку 9 січня 2024 року, коли Макрон призначив його замість Елізабет Борн на посаду прем’єр-міністра. 62-річна Борн подала у відставку через розбіжності з Макроном щодо імміграції після того, як Макрон підтримав закон, що спрощує депортацію іноземців із Франції.
Атталь є найближчим соратником Емманюеля Макрона з президентських виборів 2017 року, на яких Макрон здобув свою першу перемогу. “Вперше Макрон призначив того, хто так йому близький”, – сказала одна з міністрів у нинішньому французькому уряді.
Так само, як Макрон, Атталь – колишній соціаліст. У 2017 році він пішов із Соціалістичної партії і приєднався до політичного руху Макрона “Республіка на марші”. До свого призначення Атталь, крім посади міністра освіти, обіймав й інші посади в уряді.
Габріель Атталь здобув блискучу освіту. Після закінчення приватної школи він закінчив Інститут політичних досліджень Science Po в Парижі, отримавши ступінь магістра державного управління. Ще до закінчення навчання він став наймолодшим консультантом і спічрайтером тодішнього міністра охорони здоров’я Франції Марісоль Турен. Потім Атталь здобув вищу юридичну освіту в паризькому університеті Пантеон-Ассас. У 28 років Габріель став наймолодшим держсекретарем, у 29 років він був прес-секретарем партії, у 33 роки – міністром освіти.
До речі, будучи міністром освіти, Атталь ввів заборону на носіння в навчальних закладах традиційного мусульманського одягу абайя (довга жіноча сукня з рукавами, – ЕО). Але тут справа не в його єврейському походженні, а в дотриманні політики секуляризації суспільного життя Франції.
З подробиць пікантних: Габріель Атталь має стосунки зі Стефаном Сежурне, головою фракції проєвропейської політичної групи Renew Europe в Європарламенті. Але це вже точно його особиста справа.
Єлизавета Йосипівна
“Папередниця” Габріеля Атталя так само є єврейкою за батьком і так само має історичне досягнення: вона стала другою жінкою, яка обійняла посаду прем’єр-міністра Франції (першою була Едіт Крессон, яка очолювала уряд на початку 1990-х за президента Франсуа Міттерана).
До свого призначення на посаду Емманюелем Макроном у травні 2022 року Борн, колишній політик Соціалістичної партії, обіймала посаду міністра праці.
Батько Елізабет, Жозеф Борнштейн, народився 1925 року в Антверпені, куди емігрував з Польщі його батько Зеліг, дідусь майбутньої прем’єрки. У Жозефа було три брати – Ісаак, Леон і Альберт. У 1940 році, коли Німеччина окупувала Бельгію, сім’я Борнштейн втекла до Франції.
Жозеф та Ісаак брали участь у русі Опору, 1943 року їх заарештували окупаційні сили і депортували до Освенциму. Їм вдалося дожити до звільнення табору смерті радянськими військами 1945 року і повернутися до Франції. А ось їхнім батькові та братам пощастило менше: Зеліг і Леон загинули в Освенцимі, а Альберт – у Майданеку.
Жозеф Борнштейн 1950 року отримав французьке громадянство, він прийняв християнство, щоб одружитися з католичкою Маргаритою Лессен. 1961 року в них народилися дві доньки. Глибоко травмований Голокостом, Жозеф Борнштейн, який страждав на епілепсію, наклав на себе руки 1972 року, коли йому було 48 років, а його доньці Елізабет – лише 11. Його брат Ісаак Борнштейн сказав у пізньому інтерв’ю: “Я думаю, він так і не зміг пережити Освенцим”.
Після смерті Жозефа в його вдови Маргарити не було коштів на утримання двох доньок, і Елізабет в 11 років отримала статус “народної школярки” як дочка померлого ветерана війни, що дало їй можливість продовжити навчання на стипендії. І вона використала свій шанс по максимуму.
Елізабет Борн закінчила Політехнічну школу і Національну школу мостів і доріг. Будучи фахівцем у сфері транспорту, вона працювала при трьох прем’єр-міністрах як міністр транспорту, міністр екології та міністр праці, заслуживши репутацію технократа, байдужого до уваги ЗМІ.
Її сина, народженого 1989 року в шлюбі з фізиком Олів’є Айіксом, звуть Натан. Типово французьке ім’я, правда?
Двічі другий і найперший
Як уже говорилося, Габріель Атталь у свої 34 роки став наймолодшим прем’єром в історії Франції. До нього рекордсменом був Лоран Фабіус, соціаліст, якому було 37 років, коли він розпочав свій дворічний термін 1984 року за президента Франсуа Міттерана.
Фабіус народився 1946 року в Парижі в сім’ї євреїв, які навернулися в католицизм і виховали його в цій релігії. Його батько Андре Фабіус, лотарингський єврей, був арт-дилером. Маму звали Луїза (у дівоцтві – Страсбургер-Мортімер), вона була американка.
Лоран Фабіус закінчив Національну школу адміністрації, один із найпрестижніших вишів Франції. У різні роки він був президентом Національних зборів з 1988 до 1992 року і знову з 1997 до 2000 року, обіймав в уряді посади міністра фінансів з 2000 до 2002 року та міністра закордонних справ з 2012 до 2016 року.
Але це нудна інформація, а ось те, що Фабіус перебував у романтичних стосунках із топ-моделлю Карлою Бруні, нинішньою дружиною Ніколя Саркозі, це набагато цікавіше. Втім, що там Саркозі і Фабіус: у списку романів Карли Бруні значаться такі люди, як Дональд Трамп, Мік Джеггер, Ерік Клептон, але це вже інша історія.
В нашій же історії Лоран Фабіус виступає двічі другим: другим після Габріеля Атталя наймолодшим прем’єром Франції і другим за рахунком євреєм на цій високій посаді – після Леона Блюма.
Андре Леон Блюм (1872-1950) був триразовим прем’єр-міністром Франції. Він народився в Парижі в родині купця Авраама Блюма, єврея з Ельзасу, і Марі Аделі Пікар, також єврейки.
Закінчивши Сорбонну, Блюм займався літературою, писав вірші. Як багато французьких євреїв наприкінці XIX століття, він потрапив під сильний вплив справи Дрейфуса і зацікавився політикою. Він був учнем лідера соціалістів Жана Жореса, а після вбивства Жореса 1914 року став його наступником.
Леон Блюм двічі очолював французький уряд у фінальному періоді Третьої республіки – у 1936-37 (упродовж року) і в 1938 (лише два місяці; пішов у відставку, бо не зміг сформувати кабінет).
Під час Другої світової війни Блюм залишився у Франції, його депортували в Німеччину, де він сидів у концтаборі Заксенгаузен, у бункері Целленбау для важливих ув’язнених, разом з ексканцлером Австрії Куртом Шушнігом і лідером ОУН Степаном Бандерою. Потім він був переведений у Бухенвальд, де дивом уникнув знищення і був звільнений союзниками в травні 1945 року.
Після війни Блюм увійшов до уряду Де Голля і протягом двох місяців (грудень 1946 – січень 1947) був головою Тимчасового уряду Французької республіки. За відсутності на той час президента Блюм був першою особою держави.
Іменем Леона Блюма названо селище Кфар-Блюм на півночі Ізраїлю.
Отже, уряд Франції очолює вже четвертий єврей. Ну, та що там прем’єр-міністр! У Франції був цілий президент Ніколя Саркозі, галахічний єврей по мамі. Утім, нас в Україні цим не здивувати.
