Остання атака юнкера Шапіро

| Номер: October 2022

Євреї та штурм Зимового

ВолодимирКузнецов “Штурм Зимового палацу”. Фото: Wikipedia / Громадське надбання

Володимир ХАНЕЛІС

Де, коли і яка історична подія обходилася без євреїв? Ніде, ніколи й жодна. Євреї були завжди й усюди. Євреї брали участь і в епохальному штурмі Зимового палацу в Петрограді 105 років тому. І не має значення, що самого штурму не було. Не було кровопролитної битви (загинули 6-7 осіб), не було барикад, фронтальної атаки… Це вже потім, через роки, було створено міф, придумано легенду, написано книги, намальовано картини (художник Кузнєцов “Штурм Зимового палацу”), знято фільми (режисер Ейзенштейн “Жовтень”) тощо.

В будівлю палацу, де засідав Тимчасовий, дуже демократичний, але безвільний уряд, натовп матросів, червоногвардійців і солдатів проник (після кількох безуспішних атак з боку Палацової площі) через незачинені та незахищені двері з боку Неви. Та й сам палац і уряд, як з’ясувалося за два дні до повстання більшовиків, захищати не було кому…

Кадрові офіцери не хотіли вмирати за “зрадників-соціалістів”, а більшу частину військових частин розпропагували більшовики. Зимовий палац захищали дві-три роти юнкерів 2-ї Петергофської та 2-ї Оранієнбаумської шкіл прапорщиків, Школи прапорщиків Північного фронту та Інженерних військ, Михайлівського артилерійського училища, 137 ударниць 1-го Петроградського жіночого батальйону смерті (серед них було декілька євреєк), 40 Георгіївських кавалерів-інвалідів, якими командував капітан на протезах, — всього близько 1500 осіб. Залишили захисників Зимового палацу, забравши з собою гармати, взвод Костянтинівського артилерійського училища та кілька сотень козаків. Козаки кричали: “Коли ми сюди йшли, нам казок наговорили, що тут мало не все місто з образами, а насправді виявилося – жиди та баби…!”

Серед юнкерів справді було чимало євреїв. Вони, завдяки Лютневій революції та Тимчасовому уряду, отримали право вступати до військових училищ та школи прапорщиків. З цієї причини в мемуарах про захист Зимового часто трапляються прізвища юнкерів Фельдмана, Шварцмана, братів Епштейнів, Немировського, Шапіро… До останнього ми ще повернемося.

Одним з керівників захисту Зимового палацу був давній соратник по партії есерів глави Тимчасового уряду Керенського Петро (Пінхас) Мойсейович Рутенберг – заступник губернського комісара, помічник уповноваженого уряду щодо “заволодіння порядком у Петрограді”. Народився він 1878 року в м. Ромни Полтавської губернії. Інженер, політичний діяч, активний учасник російських революцій 1905 та 1917 років.

Пінхас Рутенберг. Фото: Wikipedia / Громадське надбання

Зупинимося лише на одному, найвідомішому епізоді його революційної біографії. Дев’ятого січня 1905 року за завданням партії Рутенберг взяв активну участь в організованій священником Георгієм Гапоном ході робітників до Зимового палацу, щоб вручити цареві Петицію про потреби народу. Демонстрація була розстріляна солдатами – “Кривава неділя”. Того дня Петро Рутенберг урятував Гапону життя. Він витяг його з натовпу, збрив йому бороду, обстриг довге волосся і перевдягнув у простий одяг. Потім вони разом втікли за кордон.

Але через рік Гапон зізнався Рутенбергу, що він агент поліції, і став пропонувати співпрацювати з охранкою. Повідомивши про це керівникам партії есерів, Рутенберг запросив Гапона на заздалегідь зняту дачу в селищі Озерки під Петербургом, де той був повішений бойовиками партії.

Ім’я Петра Рутенберга добре відоме й будь-якій людині, яка цікавилася новітньою єврейською історією. Він – один із керівників сіоністського руху, організаторів Єврейського Легіону та Американського єврейського конгресу (1914-1915).

Після взяття Зимового палацу Рутенберг, разом з міністрами Тимчасового уряду, був заарештований (про особу людини, яка його заарештувала, ми ще розповімо) і відсидів у Петропавлівській фортеці шість місяців. Звільнений за клопотанням М.Горького та О.Коллонтай.

1920-х років Петро Рутенберг, який емігрував з Росії, домігся від британської влади концесії на електрифікацію підмандатної Палестини, побудував тут перші електростанції, створив і очолив існуючу й донині в Ізраїлі Електричну компанію.

…Та повернімося до Петрограда 1917 року. Вечір з 25 на 26 жовтня, близько 20.00. До обложених, на запрошення делегата Оранієнбаумської школи юнкера Кисельова, для переговорів про здачу приходить комісар Військово-Революційного комітету Григорій Ісаакович Чудновський. Він і Кисельов були одразу ж заарештовані. Але пізніше на прохання юнкерів, які гарантували своїм “чесним словом” Чудновському недоторканність, їх було відпущено. Особа Чудновського маловідома навіть професійним історикам. Тому зупинимося на його біографії детальніше.

Григорій Чудновський. Фото: Wikipedia / Громадське надбання

Він народився 1890 року в Катеринославі (нині Дніпро) у сім’ї адвоката. В революційному русі з 15 років. Меншовик. Заарештований 1910 і засланий до Сибіру. 1913 року втік за кордон. 1916-го разом із Л.Д.Троцьким опинився у США. Ось як згадував про нього у своїх мемуарах Лев Давидович: “…про Чудновського треба сказати хоч кілька слів. Він помер надто молодим (1918-го, – В.Х.), і саме тому молодь не знає його. Це був ентузіаст. Як нерідко буває з молодими ентузіастами, він за спокійних часів приховував своє горіння за видимістю зовнішньої витримки, майже безпристрасності. Він дуже серйозно займався питаннями марксистської теорії. Але за першої великої зовнішньої нагоди Чудновський спалахував з ніг до голови. Після прибуття з Америки разом зі мною (на початку травня 1917 р.) він як військовозобов’язаний за віком вступив до армії Керенського і невдовзі завоював керівне становище в одному з корпусів. З першого дня Жовтневої революції він уже не розлучався з гвинтівкою. Під Пулковим, у бою з козаками Керенського та Краснова, Чудновський командував одним із загонів: не тому, що знав військову справу краще за інших, а тому, що був рішучіший і мужніший за інших. Поранений кулею і ледь долікувавшись, знову пішов на лінію вогню і вже не виходив з неї. Оскільки найгарячіше на той час було в Україні, то Чудновський опинився саме там. У лавах партизанів він бився з німецькими окупантами та військами Ради, яка засудила його до страти, але не встигла повісити. Червоні війська, що вступили до Києва, звільнили Чудновського (призначений комісаром Києва у цивільних справах, – В.Х.) Але ненадовго. Він загинув під час відступу з Харкова”.

…Та повернімося знову до Петрограда 1917 року. Ніч з 25 на 26 жовтня. Захисники Зимового палацу вже відбили кілька атак. Парламентарі на чолі з Чудновським із новим ультиматумом ще раз з’являються серед обложених. У цей час натовп матросів, червоногвардійців, солдатів і просто роззяв вривається, як уже було сказано вище, до палацу через незахищені двері з боку Неви. За ними інший натовп вривається до Зимового з боку фасаду, і вони, розносячи все на своєму шляху, розтікаються коридорами, кімнатами й залами. Начальник оборони палацу підполковник Ананьїн посилає поручика О. П. Синегуба до уряду з повідомленням про вимушену здачу Зимового.

…Все скінчено. Зимовий взято. О 2 годині 10 хвилин 26 жовтня міністрів Тимчасового уряду та захисників Зимового заарештовано. Заарештовував їх разом з Антоновим-Овсієнком, який командував штурмом, Григорій Чудновський. Серед затриманих та відправлених до Петропавлівської фортеці був, як я вже згадував, і Петро Рутенберг. Цікаво, чи спілкувалися тієї ночі, чи розмовляли євреї-земляки (обидва народилися в Україні), два комісари, білий та червоний — Петро Мойсейович та Григорій Ісаакович?

…А де ж був тої ночі, що увійшла в історію, юнкер Шапіро? На жаль, він в історію не увійшов… Але його згадує у своїх мемуарах поручик Синегуб. Офіцер і дворянин, він розповідає про те, як юнкер Шапіро стояв на варті біля входу в кімнату, в якій засідав Тимчасовий уряд, і як він разом із юнкером Шапіро кинувся в останню атаку, захищаючи Російську державу.

Юний юнкер. Не виключено, що Шапіро